Радимо прочитати

 

В реальності все зовсім не так, як воно є насправді.

Алекс Гарленд «Кома»

Свідомість людини налаштована таким чином, що вона не здатна відрізняти сну від реальності, доки не проснеться. Марення здається логічним, розумним, правильним. Зрушення простору і часу, відсутність елементарних законів фізики і динаміки абсолютно непомітні. Але щойно відкриваєш очі, розумієш – щось було явно не так.

Сон – лабіринт людської свідомості. За кожним поворотом, кожними новими дверима там ховаються страхи, мрії, надії, спогади. Уві сні ми блукаємо коридорами свого мозку, не замислюючись над тим, що не просто так бачимо саме те, що бачимо. Можливо, підсвідоме не таке і нелогічне, як нам здається. Можливо, воно навіть набагато розумніше за свідоме?...

Якщо вам поталанило бачити фільми Крістофера Нолана, то «Кома» А лекса Гарленда не виб’є вас з колії. Напевно, Гарленд і що викличе серйозні зміни у соціальному мисленні. Та наразі цього ще не трапилося, тож обходимося тим, що є.   

Головний герой «Коми» - Карл – отримує «нагороду» за порятунок незнайомки в метро. Його відлупцювали хулігани. Як то кажуть, добрі справи не залишаться безкарними.  Та якимось неймовірним чином це для нього минається, на перший погляд, безслідно. Але от біда, він розуміє, що нічого не пам’ятає. Навіть свого імені не знає. Для того, аби це дізнатися, він повинен знайти кейс, який був при ньому у той злощасний вечір.

«Ну і що тут такого?», - знизує плечима розчарований читач, котрий чекав від Гарленда чогось не гіршого, ніж «Тессеракт», а то й кращого.  Та, мовляв, якщо я розпочав це читати, то вже продовжу. І саме тут до свідомості прокрадається нечітка думка: щось не так. Разом з читачем це починає розуміти і Карл. Світ якийсь не такий, неправильний. Ефимерний, нетривкий, мінлививий. Реальна реальність нагадує сон, коли ти просто не можеш згадати, як опинився саме тут і саме зараз. Він виправдовує це все наслідками побиття і амнезії, намагаючись знову звести міцні стіни реальності. Та в нього не надто добре виходить…

Герой усвідомлює, що упускає щось дуже важливе.  Але свідомість відштовхує, відкидає таку думку. Йому не під силу зосередитися на цьому довше, ніж на кілька секунд. Та все ж врешті йому вдається спіймати туман голими руками. Карл порівнює свою амнезію зі сном і починає усвідомлювати, що це сон і є. А що зазвичай трапляється, коли ти розумієш, що спиш? Правильно, мимоволі пробуджуєшся! Це ж саме трапилося і з Карлом. Він побачив самого себе в лікарняній палаті. Його сон виявився глибшим і серйознішим, ніж він думав. Це – кома.

Тепер пошуки пам’яті – того злощасного зниклого кейсу – стануть для нього значно важливішими. Адже він переконаний, що його пробудження залежить саме від того, згадає він себе чи ні.

Та йому на заваді стануть не тільки лабіринти сну і власної свідомості. Він сам створить собі не мало перепон.  Сон замінить йому реальність. Карл побудує там, у власній голові, нове і значно краще життя. Отримає те, чого хотів. Зробить те, що боявся зробити. Збудує нового себе, «з нуля», так би мовити. Створить нові спогади і нові плани.

Та чи може цього бути достатньо? Чи достатньо такого «Шоу Трумана», де ти режисер і виконавець головної ролі? Він припинить пошуки «старого себе», бо буде задоволений «новим».

Небагатослівно і майстерно Алекс Гарленд передав весь страх людини зазирнути у глибини власної пам’яті. Адже часто видається, що краще забути про помилку, ніж виправити її, змінити щось і не повторити. Всі хочуть починати нове життя з «чистого листа». Але ніхто не хоче покращити старе життя. Своє власне життя, яке все одно залишиться за плечима, як би ти не хотів від нього позбавитися. Як той кейс у Карла. Чоловікові так і не вдалося забути, що той кейс все ж є, скільки б він не старався. І те, що заховане в ньому, і є реальністю. І яким би солодким не був сон, та все ж він – тільки марення.

Як сильно людина не намагалася б втекти від свого «кейса» з минулим, він все одно переслідуватиме її. Випадкові події, побачені мимохідь обличчя і речі, недбало кинуте слово… Воно все стукає, кричить, проситься на волю. От тільки чи захоче Карл відкрити той кейс і розкласти все по поличках? Можливо, солодкий сон набагато кращий, ніж реальність. І навіть усвідомлюючи, що все не реально, він не буде готовий повернутися?

Автор ставить героя перед моральним вибором: прийняти себе, відкривши кейс, чи жити маренням. І, як у всіх книгах Гарленда, читачам гарантуються здивування, відкритий фінал і поле для роздумів. Наприклад, про власний «кейс», що є пропуском у реальний світ…

Тетяна Марченко,

Луцьк