лист

Шановний Теодозію Васильовичу!

Ректорат інституту принципово та послідовно підтримує ідею публікації Антології різножанрових творів художньої літератури та народного фольклору, в яких відображається історія, далеке і ближнє минуле міста Кременця та Кременеччини, їх соціально-економічне, духовно-культурне життя, дивовижна природа і неповторна архітектура, відомі та невідомі (чи забуті) персоналії, чиє життя і творчість пов’язані з нашим краєм. Ми здійснили перші конкретні кроки щодо практичної реалізації та будемо наполегливими у справі завершення цього перспективного художнього проекту в обгрунтованих і прийнятних його варіантах.

Разом з тим, вважаємо за необхідне окреслити основні позиції нашої концепції Антології через призму бачення її світоглядно духовних цілей, якими обумовлюються структура та змістове наповнення всякого художнього видання.

Насамперед, виходимо з того, що Антологія має бути об’єктивним художньо-літературним портретом Кременця, Кременеччини і, частково, Волинського краю, в їх історичному контексті без гіперболізації чи надмірної деталізації якогось одного із етапів чи аспектів їх становлення.

Акцентуємо увагу упорядників Антології на тезі, що Кременець - це місто української духовної культури,, в якому національна культура розвивалась і розвивається у процесі продуктивного взаємозбагачення творчою діяльністю представників російської, польської, єврейської та інших національних культур, що має знайти належне відображення- у структурі та змісті Антології.

Не може залишитись поза змістом Антології і той незаперечний факт, що серцевиною і найпотужнішим джерелом духовного (науково-педагогічного, культурно-освітнього, літературно-публіцистичного, художньо-мистецького) життя Кременця, Кременеччини і всього Волинського регіону була діяльність освітніх установ, що функціонували у відомих архітектурних корпусах колегіуму і духовно-культурним спадкоємцем яких виступає наш навчальний заклад.

Основними критеріями підбору різножанрових літературних творів до Антології вважаємо їх художньо-літературну цінність, соціально-історичну та наукову об’єктивність, національну толерантність, гуманістичний характер і зв’язок з Кременцем, Кременеччиною, Волинню.

Згадані критерії визначають зміст, формат і характер передумови до Антології: переднє слово повинне бути лаконічним і неупередженим, містити конкретну і точну інформацію про твори та їх авторів, про їх відношення до нашого міста і краю.

Ректорат інституту готовий до співпраці з усіма, хто сприятиме забезпеченню художньо-естетичної цінності та якнайшвидшій публікації Антології, в тому числі, в її кардинально змінених за змістом і структурою

Коментарі до листа ректора Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка А. М. Ломаковича (№ 01-09/4-101 від 15 березня ц. р.) на ім’я Т. В. Присяжного

У листі все поставлене з ніг на голову.

Сама антологія названа неточно і неправильно. У назві випали фольклорні твори на літературній основі, а словосполучення «народний фольклор» - масляне масло: фольклор - це і є народна література селянської верстви, первісно усна; сформувався також фольклор міський. Випала у назві і вся третя частина книги (спогади, листи, виступи).

Акцент у першому абзаці зроблено на відображенні у творах «історії далекого і ближнього минулого міста Кременця та Кременеччини» і т. д. Це не так, бо книга про Кременець - Волинські Афіни, його відомий в Україні та за її межами освітньо-науковий осередок зі славною історією, їх минуле, сьогодення і майбутнє. Кременеччина згадується в книзі лише опосередковано. Далі зазначається: «Ми [ректорат] здійснили перші конкретні кроки щодо практичної реалізації...» Які кроки здійснив ректорат? Кроки здійснив ректор А. М. Ломакович, за дорученням якого пошматовано і спотворено передмову і зміст людьми, які участі у підготовці антології до друку не брали, вона ж майже повністю підготовлена: через кілька днів можна було б подати в друкарню.

У другому абзаці А. М. Ломакович від імені ректорату окреслює «основні позиції концепції членів ректорату», які антології не прочитали, до того ж не всі могли й прочитати польськомовну частину, бо не володіють цією мовою. Ніхто кожному з них книги не роздруковував. Закінчується цей абзац необхідністю «окреслення основних позицій концепції через призму бачення її світоглядно-духовних цілей, якими обумовлюються структура та змістове наповнення всякого художнього видання». Звичайне високомовне пустослів’я.

Підкреслю, «духовних цілей» упорядники [серед яких Г. І. Черни- хівський - лауреат премій ім. В. Антоновича, Братів Б. та Л. Лепких, член Українського історичного товариства і НТШ, НСПУ] досягай (через любов до рідного міста, навчального закладу - виховання любові до української держави, твердої державницької позиції).

У третьому абзаці йдеться про те, що антологія «має бути об’єктивним портретом Кременця, Кременеччини і, частково, Волинського краю в їх історичному контексті без гіперболізації чи надмірної деталізації якогось одного із етапів чи аспектів їх становлення». Це знову ж таки звичайне пустослів’я. Зазначу, що підготовлена книга і є таким об’єктивним художньо- літературним портретом Кременця, на прикладі життя якого показано явища, типові не лише для Кременеччини, а й усього Волинського краю. Але антологія не є і не може бути «художньо-літературним портретом Кременеччини і, частково, Волинського краю, бо це вихід за межі тематики книги. Невже автор листа проф. А. М. Ломакович цього не розуміє?

Наступну тезу автора листа до упорядників (у четвертому абзаці) теж не можемо залишити поза увагою, бо це черговий вихід за межі тематичної спрямованості антології. Нагадаю, що це книга про Кременець, а не про впливи на українську культуру культур інших народів і не наукове дослідження цього процесу. Яке «належне відображення у структурі і змісті це має знайти»?!

П’ятий абзац (на першій сторінці) - це перлина пустослів’я. Автор листа, якого я ввів у книгу як співавтора передмови (себе - останнім - після Г. І. Чернихівського і нього) і співупорядника (другим у переліку), але який навіть не прочитав її, пише: «Не може залишитись поза змістом антології і той незаперечний факт, що серцевиною і найпотужнішим джерелом духовного життя Кременця [...] була діяльність освітніх установ, що функціонували у відомих архітектурних корпусах [що це за «архітектурні корпуси»?!] колегіуму і духовно-культурним осередком яких виступає наш навчальний заклад». Це все є у змісті! Хай автор листа прочитає нарешті. Прикро тільки, що в повоєнний період історії навчальних закладів різного

типу у корпусах давнього колегіуму не знайшлось серед викладачів і випускників авторів, котрі б залишили такі цікаві, багаті, всеохоплюючі спогади про навчальні заклади (і все, що з ними пов’язане), які залишили викладачі й випускники у першій половині XIX ст., а відомий письменник Борис Харчук, який навчався тут у 1950-1952 роках, лише висміював [напевно, заслужено] керівництво педагогічного інституту в пародіях, за що був виключений з навчального закладу.

У першому абзаці (на другій сторінці) перелічуються «основні критерії підбору різножанрових літературних творів, які визначають зміст, формат і характер передмови до антології». Упорядники дотримувались цих критеріїв. Зазначу, що «переднє слово» [якщо є «переднє», то повинно бути і «заднє слово»; нині вживаються терміни «передмова» і «післямова»] Г. І. Черни- хівського і моє є «неупередженим і містить конкретну і точну інформацію про твори та їх авторів, про їх відношення до нашого міста і краю». Щодо лаконічності, підкреслю, що про більшість авторів написано дуже стисло; лише про славетних, найбільш відомих - ширше [Вони на це заслужили!].

Книга готувалась до друку мною та іншими упорядниками понад 4 роки, до неї увійшли всі найважливіші твори, а проф. А. М. Ломакович, який навіть не прочитав її, а дав на поталу моїм недругам, від імені ректорату пише нині про його готовність «до співпраці з усіма, хто сприятиме забезпеченню художньо-естетичної цінності» [Яким чином?! Усе є. Шляхом по-шматування антології?!] та найшвидшій публікації антології, в тому числі в її кардинально змінених за змістом і структурою форматах і варіантах», інакше кажучи, закликає, крім оперативної групи, якій доручив цю справу, усіх, хто бажає, долучитись до повного перекроєння і часткового знищення зробленого упорядниками!

Виникає риторичне запитання, яким словом можна назвати цей професорський вчинок.

Один з членів опер, групи В. Д. Собчук уже висловлював сумнів у потребі створення такої книги (?!), згодом говорив про її видання у кишеньковому форматі.

Формат досі не змінювали, аж тепер заговорили про нього і про кошти на видання, щотижня називаючи іншу суму: 400 тис., 200 тис., 300 тис. (?!). Де правда?

З ним [форматом] треба було визначитись ще восени 2010 року [Я на той час в інституті вже не працював], коли вирішили обійтись без мене, доробляти книгу самотужки, хоч я сказав, що доведу книіу до пуття.

І що вийшло? Пшик! Чому тоді, через декілька місяців мовчання, пан ректор звернувся до мене, щоб я приїхав? Треба було випустити книгу зі спотвореною інститутськими умільцями хронологією, неспіввідносними частинами, неповними (незрозумілими) фрагментами текстів, їх неуніфікованими назвами, помилками різного типу і т. д.! Перелік можна було б продовжувати [На підтвердження моїх слів додаю тогочасний фрагмент книги]. Чому ж не випустили цю тарабарщину [Інакше й не назвеш]?

А тепер, після того, як я відмучився ще півтора року з книгою, і вона за змістом, формою, грамотністю відповідає стандартам, він хоче продовжити її шматувати, змінювати передмову, зміст, структуру, формат, варіант.

Краще б подумав про вічність і пішов висповідався перед найрадіснішим святом християн - святом Христового Воскресіння, а не займався зштовхуванням людей, думаючи, що виграє на цьому.

Хіба засновник світського освітньо-наукового осередку в будівлях колегіуму - шляхетний Тадеуш Чацький, який, за словами Тараса Шевченка, «любил человека, как нам Христос его любить заповедал» (повість «Варнак»), чинив би так, як він чинить?!

Теодозій Присяжний, кандидат педагогічних наук, упорядник і редактор антології «Волинські Афіни у фольклорі, красному письменстві, спогадах, листах і виступах»

19 березня 2012 р.

Відкритий лист кременчанам і некременчанам

Відкритий лист кременчанам і некременчанам

Шановні і дорогі краяни!

Співвітчизники!

Завершено підготовку до друку книги, яка не має аналогів у літературі - антології під назвою «Волинські Афіни у фольклорі, красному письменстві, спогадах, листах і виступах» (з передмовою; трьома частинами, у яких подано тексти і фрагменти текстів авторів мовою оригіналу - українською, російською, польською; додатками, у яких йдеться про Кременець у листах Юліуша Словацького до матері - Саломеї Бекю, довідками про авторів творів різних жанрів [а їх (авторів) 106, серед них багато відомих українських письменників.

Над цією книгою я, автор ідеї, концепції і чільний її реалізатор, працював понад 4 роки. Як упорядник, літературний, науковий і технічний редактор, коректор все робив безплатно, витрачаючи ще й власні кошти із заробітної плати, а останні півтора року - зі скромної пенсії.

У створенні антології мені, Теодозію Присяжному, філологові- славістові, викладачеві української, російської, польської мов, а також польської літератури (у вишах Тернополя і в Кременці), редакторові з досвідом роботи у видавництві, допомагали Гаврило Чернихівський, один з двох членів Національної спілки, письменників України на Кременеччині, видатний краєзнавець, автор книги «Кременеччина історична літературне краєзнавство», який передчасно пішов з життя; Олег Василишин, літературознавець, кандидат філологічних наук; Тамара Сеніна, журналіст, директор обласного літературно-меморіального музею Юліуша Словацького в Кременці, фахівець, відомий в Україні та Польщі.

Критерієм добору текстів та фрагментів з них була їх художня та історична вартість, політичні погляди авторів не брались до уваги.

Обсяг книги - 672 сторінки, формат 70x100/16, в ній ілюстровані шмуцтитули (назви частин, розділів, підрозділів) графічні роботи кременчанина Романа Левандовського (види міста, його і пам’яток і вулиць та 32 сторінки ілюстрацій після текстової частини (гравюри, поштівки, фотографії, документи), пов’язані з культурним життям міста і його відомого освітньо-наукового осередку впродовж двох століть (більшість ілюстрацій ніколи не публікувалась).

Антологія створена для викладачів усної народної творчості, історії України, історії української та зарубіжної літератур і студентів (філологів та істориків), учителів та учнів ліцеїв, гімназій, загальноосвітніх шкіл; краєзнавців, усіх тих, котрі поріднилися з Кременцем і люблять його.

Підкреслю, що це книга творів різних жанрів та фрагментів з них, а не збірник наукових праць.

І ось тепер, через чотири роки, коли антологія вже підготовлена до друку і, повірте, хороша (в ній немає убогого примітивізму, що засвідчують рецензії відомих у краї фахівців), ректор Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка А. М. Ломакович,

який давно взявся її видати, не обмежував обсяг книги, - віддав її на поталу моїм недругам в інституті - В. Є. Бенері, І. Б, Скакальській і В. Д. Собчуку (добре знаючи про їх ставлення до мене). Вони жодної участі у створенні цієї книги не брали, навпаки (у мене склалось таке враження), хотіли, щоб ми не зуміли якісно підготувати її до друку. Мені ж ні він, ні вони навіть не сказали про те, що роблять з книгою, лише згодом, на нараді, поставили перед фактом.

Група «товаришів» (нелітературознавців, серед них - викладач педагогіки і викладачі історії) пошматувала антологію, розклеїла по всій останній роздруківці червоні папірці [що значить: «Вилучити!»] і продовжує, з благословення ректора, робити ие далі, Ч

Насамперед вони перекроїли і спотворили всю передмову, все те, що написали Г. І. Чернихівський і я, знищили живе, цікаве ознайомлення читача з найвідомішими письменниками та їхніми творами (залишивши з польськомовних поетів XIX століття лише Юліуша Словацького), все інше - одні прізвища, назви і дати. Вони вилучили з передмови фрагменти про найвидатнішого польського прозаїка і драматурга періоду романтизму Юзефа Коженьовського, який чверть століття прожив у Кременці і написав про нього автобіографічну повість; про видатного поета-романтика Томаша Августа Олізаровського, автора тексту гімну кременчан, який виконує в залі Гугона Коллонтая під час урочистих зустрічей з польськими делегаціями Сергій Дедю [Яке фарисейство!].

Він [Олізаровський] чи не найбільше творів написав про Кременець. Зникли рядки про відомого поета Стефана Вітвіцького і його баладу «Замкова гора у Кременці»; мемуарист Євстахій Івановський названий Яблоновським.

У передмові безглуздо перемішано абзациз рядками про мемуаристів та письменників (польськомовних, україномовних, російськомовних), при цьому порушено хронологію. Про усе це можна лише сказати: «На городі бузина, а в Києві дядько»  У них навіть інтелегенція стала «інтелегенцією».

Група «товаришів» вставила у передмову рядки про вірші трьох місцевих авторів (серед них немає відомих письменників); вона впродовж чотирьох років, знаючи, що готується антологія, не спромоглась показати упорядникам, щоб літературознавці могли визначити їх художню вартість і вирішити, чи друкувати їх і чи згадувати в передмові. А книга вже змакетована! Не забутий жоден відомий автор.

Також в один абзац з літераторами (?!) група вставила себе - місцевих науковців-істориків (В. Д. Собчука та І. Б. Скакальську), хоч це не збірник наукових праць, а книга фольклору, белетристики і мемуаристики.

Частина творів з книги вилучається. Ректор А. М. Ломакович заявив, що треба зняти твори Романа Левандовського (вірші), бо, мовляв, досить того, що є його ілюстрації і вірші ще двох Левандовських. Не можу зрозуміти, чи йому не подобається те, що Р. Ю. Левандовський - багатопланова творча людина, чи не подобається вся родина Левандовських. Повинен зазначити, що твори усіх Левандовських хороші.

А. М. Ломакович, слід розуміти, під впливом оперативної групи, заявив також, що треба вилучати з книги Ірену Сандецьку, бо вона нібито займала антиукраїнську позицію. Можу сказати, що в її поезії політики і українофобства немає. Це високохудожні твори про «місто кохане» з філософським осмисленням; а про конкретну особу (українця), яку згадує у спогадах славетний Улас Самчук, і яку вона звинувачувала у гріхах, зроблено примітку (так звану виноску).

Перелік вилучень можна було б продовжити, це стосується насамперед значних скорочень фрагментів дуже цікавих мемуарів польських авторів з першої половини XIX ст.

Ноти до творів усіх авторів у книзі викреслено, серед них до творів Т. А. Олізаровського, Г. І. Чернихівського, М. М. Джигана, Н. А. Казьмірук,

Т. І. Сеніної, Т. В. Присяжного і навіть геніального Юліуїна Словацького, над якими [усіма нотами] так довго трудився, щоб подати за держстандартами, викладач інституту В. І. Сабран за дорученням ректора А. М. Ломаковича (?!); таким чином, зневажено самодіяльних композиторів: з XIX ст. - Войцеха Совінського, з ХХ-ХХІ ст. - Василя Сабрана, Олександра Пєтуха, Ірину Сергієнко, Юрія Левандовського. Зазначу, що деякі з цих творів виконують інститутські музичні колективи.

Ректору і групі «товаришів» не подобається навіть те, кому на окремій сторінці висловлено подяку за сприяння виходові у світ цієї книги. Вони і її «відкоригували». З приводу цього хочу сказати, що я краще знаю, хто мені допомагав у створенні цієї книги і як.

Оскільки інститутські цензори і «гіперредактори» по-варварськи обійшлись з книгою, плюнули в душу упорядникамта іншим людям, які всіляко допомагали в підготовці до друку цієї книги, звертаюсь з проханням до всіх добрих, мудрих і порядних людей, тих, хто любить місто Кременець - Волинські Афіни, звертаюсь до кременчан в Україні і за кордоном, до кременецьких діаспори (української, і польської в різних країнах), до рідних вбитих гітлерівцями кременецьких і некременецьких євреїв.

            Допоможіть! Перекажіть будь-ласка кошти, скільки зможете, на видання цієї багатостражлалої аналогії на рахунки у ВАТ «Державний ощадний банк України» (установи банку №10019/013 в Тернополі). Кожна Ваша гривня послужить добрій справі. 

Книга пройшла через моє серце і душу. Я працював над нею з думкою про Вас і єдиним бажанням, щоб Ви через твори різних жанрів і фрагменти з них більше дізнались про унікальне місто - Волинські Афіни, його відомий освітньо-науковий осередок зі славною історією і значним внеском у європейську полікультурну спадщину, про тих видатних і менш відомих творчих людей, різних на національністю (насамперед письменників, мемуаристів), які жили, навчалися, працювали, служили або побували в унікальному місті, і воно залишилось в їхніх серцях назавжди.

Створена антологія - не вузькоспеціальна праця, вона - для всіх. Вона потрібна Вам, буде потрібною Вашим дітям, онукам і правнукам.

Нехай книга про Волинські Афіни стане народною книгою! Видаймо її, хоч на найдешевшому папері з чорно-білими ілюстраціями у найдешевшій друкарні. Якщо не вистачить коштів на тверду обкладинку, видаймо два томи у м’якій.

Перші ж перераховані Вами кошти будуть витрачені на оплату комп’ютерної верстки книги, яку . • здійснив кременчанин Василь Деревінський.

Як упорядник я запевняю Вас, що у ній немає нічого, що не сприяло б кращому пізнанню кількавікового співжиття українців, поляків, росіян, євреїв, що могло б зашкодити нині дружнім стосункам наших народів, навпаки, книга дозволить усім краще пізнати спільне минуле і сприятиме кращому порозумінню і добросусідськості у майбутньому (на кращих зразках фольклору, белетристики, мемуаристики, епістолографії).

Дорогі кременчани і некременчани!

            Вірте мені і моїм щирим намірам. Ваші кошти, сподіваюсь, допоможуть видати повний текст книги з творами і фрагментами творів усіх авторів, бо коли б цю книгу навіть видав інститут (а я не дав згоди на видання книги з понівеченими передмовою і змістом), Ви не змогли б її придбати: примірники зберігались би в науковій частині як подарунки для гостей навчального закладу.

Щиро Ваш, хоч і некременчанин (працював і жив у Кременці лише 3 роки),

Теодозій Присяжний, кандидат педагогічних наук.

Березень 2012 р.