Матеріали пресклубу

Портрет українського землевласника і фермера на тлі соціології

           

Або чому третина власників паїв досі не бачила своєї землі?

 Чимало експертів сходиться на думці, що затягування з проведенням земельної реформи породжує в суспільстві зростаючу недовіру до неї. Відтак, питання щодо можливостей купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення, а отже, і формування земельного ринку варто вирішувати якнайшвидше.

Слід зазначити, що зняття мораторію не зобов’язує українців продавати чи купувати землю. Воно лише знімає наявну зараз заборону це робити, а відтак, відкриває нові можливості. Світовий же досвід засвідчує, що за наявної продуманої аграрної політики ринок земель дозволяє значною мірою підвищити ефективність аграрного сектору.

Як українські аграрії ставляться до земельної реформи? Це питання стало предметом дослідження, яке наприкінці минулого року на замовлення Проекту USAID «АгроІнвест» провів Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України. Дослідження дозволило висвітлити чимало цікавих аспектів земельних відносин, що склалися в Україні. Але про це піде мова в подальших публікаціях, сьогодні ж ми просто подивимося: хто в Україні володіє земельним паєм і хто очолює фермерські господарства та сільгосппідприємства.

Результати дослідження нещодавно було презентовано на черговому засіданні Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань. У своїй промові керівник Проекту USAID «АгроІнвест» Ерік Блайх зазначив, що ця ґрунтовна робота виявилася наймасштабнішою з усіх, які будь-коли проводилися в Україні на земельну тему. «Ми сподіваємося, що результати цього дослідження  будуть корисними, сприятимуть проведенню діалогу в аграрному секторі і розвитку земельних реформ», - наголосив Ерік Блайх.

Загалом дослідження охопило 13 областей. В їх переліку – Житомирська, Чернігівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Вінницька, Полтавська, Дніпропетровська, Донецька, Херсонська, Одеська, Миколаївська області та АР Крим. Відтак, опитуванням були охоплені всі частини країни – її північ, південь, схід, захід і центр.

«Наше дослідження було зорієнтоване на те, щоб, насамперед, вивчити ставлення людей, які безпосередньо володіють або використовують землі сільськогосподарського призначення у своїй повсякденній діяльності. Таким чином, респондентами стали власники земельних паїв та керівники сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств», - сказав під час засідання Прес-клубу представник Центру соціологічних експертиз Інституту соціології НАН України Олександр Гончарук.

Він також повідомив, що в цілому було опитано 5164 респондентів. Серед них 3891 були власниками земельних паїв і 1273 – керівниками фермерських господарств та сільськогосподарських підприємств.

«Проект цікавили малі виробники. Тобто, агрохолдинги не входили до сфери інтересів дослідження», - зауважив Олександр Гончарук.

У кожній області було опитано приблизно по 300 власників земельних паїв і приблизно по 100 керівників сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств. Олександр Гончарук підкреслив, що отримані результати є репрезентативними як для цілої країни, так і для регіонів та областей, де це дослідження проводилося.

Паралельно з опитуванням було проведено 7 фокус-груп в селах Дніпропетровської, Житомирської, Івано-Франківської, Одеської, Тернопільської, Херсонської та Чернівецької областей. До участі в них запрошувалися голови сільських та селищних рад, місцеві депутати, фермери, керівники сільгосппідприємств тощо.

У результаті проведеної роботи було отримано своєрідний соціальний портрет учасників земельних відносин. Так, з’ясувалося, що переважно  власниками земельних паїв є немолоді люди: 79% серед власників паїв старші за 50 років, а 43% - старші за 60 років. Середній вік власників паїв – 57 років. Хоча серед учасників опитування були і такі власники паїв, яким виповнилося 94 роки.

Порівняно з власниками паїв середній вік керівників малих та середніх сільськогосподарських підприємств на 8 років менший і становить близько 49 років. Серед голів фермерських господарств та керівників сільгосппідприємств понад 65% мають вік від 40 до 60 років.

Коментар Олександра Гончарука: «Я маю певне занепокоєння щодо малого відсотку молодих людей, які в аграрній галузі очолюють малі та середні підприємства. Річ у тому, що молоді люди, зазвичай, більш динамічні, швидше навчаються, переймають усе нове, прогресивне».

Організатори дослідження цікавилися освітнім рівнем респондентів. Зокрема, вони з’ясували, що власники паїв переважно мають середню освіту. Серед них середню спеціальну освіту мають 35,6%, повну середню – 32,5%, неповну середню – 16,7%. Лише кожен сьомий власник земельного паю закінчив вищий навчальний заклад.

Інша ситуація з керівниками сільгосппідприємств та фермерських господарств. Практично кожен третій з них має вищу галузеву освіту, ще 17,5% респондентів одержали дипломи у вузах, які не мають стосунку до агровиробництва.

Сільськогосподарське виробництво, зауважив Олександр Гончарук, має власну специфіку і тому потребує належної фахової підготовки. Добре, якщо люди, які прийшли на керівні посади в галузі, займаються самоосвітою, але є побоювання, що не кожен надає цьому  належного значення.

Загальновідомо, що в Україні серед сільського населення переважають жінки. На них припадає 53%, тоді як на чоловіків – 47%. Разом із тим, ситуація серед власників земельних паїв дещо відрізняється. Так, згідно з результатами дослідження, 40% земельних паїв належить чоловікам, а 60% - жінкам. Це пов’язано з тим, що серед старших вікових груп, а ми вже бачили, що саме вони переважають серед власників паїв, жінок більше, ніж чоловіків.

Незважаючи на чисельну перевагу, сільські жінки мають у 4 рази менше шансів очолити підприємство, ніж чоловіки. «Добре це чи погано?» – запитав Олександр Гончарук і сам дав відповідь: «Звісно, що погано. Це якщо говорити про необхідність досягнення ґендерної рівності. Нинішня ситуація засвідчує, що сільські жінки в силу тих чи інших причин поки що не беруть повноцінної участі в бізнес-житті в аграрному секторі».

Важливий момент – у соціально-економічному житті села роль зайнятості в сільськогосподарському виробництві зменшується. Принаймні, це засвідчують результати дослідження. Згідно з ними, кількість зайнятих у сільському господарстві фактично дорівнює кількості зайнятих поза ним. «Тому орієнтуватися на те, що села будуть розвиватися одночасно з сільськогосподарським виробництвом, очевидно, не зовсім правильно», - пояснив Олександр Гончарук.

Скрутні «перспективи» села засвідчує той факт, що найчастіше власниками земельних паїв у сільській місцевості є пенсіонери – 50,3%. Ще 10% належать до розряду зареєстрованих безробітних. Цей показник є доволі високим. Олександр Гончарук впевнений, що проблему безробіття не під силу вирішити ні на рівні громади, ні навіть на районному рівні. Її треба піднімати на загальнодержавний рівень.

Загалом в Україні майже 7 млн. власників земельних паїв. Здебільшого у власності перебуває по одному паю. Це притаманне для 90% землевласників. В середньому 1 пай становить 3,62 га. Його мінімальний розмір серед опитаних респондентів  – 0,13 га. Водночас зустрічалися й люди, які сконцентрували в своїй власності до 40 га. Серед учасників дослідження найменші паї зареєстровані в Івано-Франківській області, а найбільші – у Донецькій.

Між тим, за даними дослідження, на які послався заступник керівника Проекту USAID  «АгроІнвест» Олександр Каліберда, третина респондентів ніколи не бачили своєї землі, а менше половини (42%) ніколи на ній навіть не стояли.

«Як на мене, це досить вагомі цифри, - сказав Олександр Каліберда, - варто замислитися над тим, що контакт власника зі своєю землею досі залишається незначним. А це засвідчує, що він не завжди дбає про цю землю та її майбутнє».

Про те, що це і справді так, говорять дані дослідження: 8,6% земель сільськогосподарського призначення не обробляються. На переконання Олександра Каліберди, це надто високий рівень.

Президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Роман Корінець зазначив, що результати презентованого дослідження мають велику вагу. Вони не просто аналізують ситуацію, що склалася, але й створюють передумови для прогнозів щодо майбутнього розвитку національного АПК, можливого вирішення тих проблем, які вже сьогодні набувають актуальності.

За словами Романа Корінця, результати дослідження засвідчують, що земельна реформа в Україні, як і раніше, здійснюється у відриві від аграрної реформи. Тож сподівання на те, що прийдуть ефективні власники і піднімуть сільськогосподарське виробництво, поки що не справджуються. «Я не перестаю наголошувати – земельну реформу, на жаль, робили землеміри, а не економісти. І це надалі залишається проблемою».

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,

Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

Національний прес-клуб

Органічний вектор в сільському господарстві України посилюється

            Досі не втратила актуальності фраза «жити – добре, а добре жити – ще ліпше». Органічне землеробство розраховане на тих, хто хоче жити добре.

            Навіть прибічники інтенсивних технологій, які сьогодні переважно застосовуються в сільському господарстві і передбачають активне використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та іншої хімії, змушені визнати, що органічне землеробство забезпечує якісне життя. Воно не лише гарантує наявність продуктів харчування, але й, що особливо важливо, зберігає здоров’я тим, хто їх споживає. А оскільки їжа потрібна кожному, то мова в даному випадку йде про здоров’я всієї нації, а не окремих її представників.

Інший козир, який зміцнює й без того сильні позиції прихильників органічного землеробства, - воно не шкодить оточуючому середовищу та ґрунту. Для сільського господарства це особливий підхід, оскільки земля залишається його основним ресурсом. Тому вкрай важливо зберегти родючість українських чорноземів, які забезпечують нам продовольчу безпеку та посилюють наші лідерські позиції на світових аграрних ринках.

Та парадокс у тому, що навіть за такого беззастережного визнання переваг органічного землеробства воно й досі поступається інтенсивному. І, як відзначали учасники круглого столу «Органічне агровиробництво в Україні: досвід та перспективи», який 23 травня відбувся в рамках Міжнародної агропромислової виставки «Агро-2013» та виставки «Органік-2013», поступається дуже суттєво.

Для порівняння: у нашій країні за різними джерелами обробляється близько 42 млн. га сільгоспугідь. Та лише трохи більше 270 тис. га, за даними голови Правління Федерації органічного руху України Євгена Милованова, сьогодні обробляють органіки.

Другий показник: у вітчизняному агросекторі задіяно близько 35 тис. суб’єктів господарювання і досі лише 164 з них, за станом на 2012 рік, були сертифіковані як органічні. А це замало, визнавали учасники круглого столу.

Причина такої малої чисельності лав органіків полягає не в інерції мислення, яка часто підводить наших господарників. Мовляв, звикли покладатися на хімію і тому продовжуємо активно використовувати її можливості. Проблема в іншому – при всіх перевагах органічне землеробство за врожайністю часто поступається інтенсивному. А де вища врожайність, там більше й прибутку.

Експерти також визнають – доволі часто продукція органічного землеробства коштує дорожче від тієї, що виробляється по-старому. І хоча вона ліпша за якістю, та не завжди буває доступною за ціною для масового покупця. А це дуже важливо для України, де купівельний попит відповідає низькому життєвому рівню населення.

Звідси висновок – органічне землеробство в економічному змаганні за багатьма позиціями досі програє нині домінуючому – інтенсивному. Ось чому більшість сільгоспвиробників надають перевагу «переможцю», який забезпечує їм конкурентоспроможність, прибутковість, дає можливість далі розвиватися.

Втім, така ситуація характерна не лише для України. Вона притаманна навіть тим цивілізованим країнам, де здоров’ю громадян приділяють чільну увагу. Згідно з  даними, які під час круглого столу оприлюднив заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Василь Кравчук, у Європі під органічну продукцію відведено близько 5 млн. га, а в світі – понад 37 млн. га.

Інша справа – динаміка розвитку органічного землеробства. Вона засвідчує, що цей напрямок у сільському господарстві не лише не втрачає привабливості, а навпаки, щороку знаходить все більше прибічників. Згідно з даними Федерації органічного руху України, 2002 року в нашій країні нараховувалося лише 31 сертифіковане органічне господарство, 2005-го – 72, 2010-го – 121. Якщо нинішні темпи приросту збережуться, то в 2015 році ми матимемо не менше 200 сертифікованих органічних господарств.

Доволі стрімко, як стверджують у тій самій Федерації органічного руху України, зростає й динаміка обсягів споживання у нашій країні органічної продукції. 2008 року вони складали лише 0,6 млн. євро, 2009-го – 1,2 млн., 2010-го – 2,4 млн., 2011-го – 5,1 млн., а 2012 року – 7,9 млн. євро.

При цьому значна частина виробленої в Україні органічної продукції експортується. Переважно вона потрапляє на прилавки супермаркетів країн об’єднаної Європи. Тож нема нічого дивного в тому, що вітчизняна органічна продукція у більшості випадків сертифікується за стандартами Євросоюзу. Як кажуть, хто платить, той і замовляє стандарти.

Перелік органічних продуктів постійно зростає. Сьогодні відповідним чином маркуються багато видів молочної та м’ясної продукції, круп, хлібобулочних виробів. Безперервно поповнюється список овочів, фруктів та соків, які також потрапляють до числа сертифікованих органічних.

Головне – знайти цю нешкідливу для споживання продукцію. В багатьох випадках це не вимагатиме докладання особливих зусиль. У Федерації органічного руху України розповідають, що деякі вітчизняні супермаркети почали виставляти органічну продукцію на чільне місце. І тим самим створюють додаткові умови для її успішної реалізації.

Євген Милованов висловив сподівання, що народні депутати могли б посприяти органічному рухові, ухваливши, з необхідними доопрацюваннями, закон «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини».

У цього закону непроста історія. Насправді народні депутати його ухвалили ще 18 вересня минулого року, але Президент України повернув на доопрацювання. Тому виробництво органічної продукції досі не має достатнього підкріплення на законодавчому рівні. А це значно послаблює його позиції, не сприяє його подальшому зростанню.

Василь Кравчук пообіцяв – незабаром закон в доопрацьованому вигляді буде схвалений. От тільки не сказав, коли саме.

Є всі підстави вважати, що робота над «органічним» законом триватиме доволі довго. Скоріш за все, він доповниться новими пропозиціями.

Що це так, підтвердили учасники круглого столу. Зокрема, вони запропонували записати в законі положення про те, що держава фінансово сприятиме виробникам органічної продукції.

Учасник круглого столу, представник Кіровоградської області Руслан Монич нагадав, що в Європі виробники органічної продукції з розрахунку на один гектар отримують дотації в розмірі від 600 до 800 євро. Прихильники інтенсивних технологій можуть розраховувати на значно скромнішу допомогу – до 400 євро за кожен оброблюваний ними гектар.

Поки ж прибічникам органічного руху в Україні про таку дієву допомогу з боку держави доводиться лише мріяти. Та її відсутність не заважає їм вирішувати наявні проблеми, рухатися вперед. Це визнав керівник Проекту USAID «АгроІнвест» Ерік Блайх. Зокрема, він сказав: «Ми пишаємося цим поступом, але слід пам’ятати, що вам належить ще багато чого зробити. Наш Проект всіляко підтримує органічний рух в Україні. Ми й надалі активно співпрацюватимемо з організаціями, які сприяють посиленню органічного вектору в сільському господарстві України».

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,

Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

оголошення

Здам в оренду діючий магазин площею 70м²  у Кременці по вулиці Шевченка.

Контактний телефон: 097 29 59 809, 063 47 80 470

Терміново продам 3-кімнатну квартиру або обміняю на 1 кімнатну з доплатою у м.Кременець Тернопільської обл. Мікрорайон 3, буд.4 Квартира у цегляному будинку (5 поверх). Тел. 096 74 87 469

Оренда сільськогосподарської землі – чи можливий баланс інтересів?

В Україні мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарських земель діє вже тривалий час. Після розпаювання земель колишніх колгоспів та радгоспів значна частина земельних ділянок (паїв) була передана у власність тим, хто працював на ній за радянських часів. Як показало масштабне дослідження, проведене наприкінці 2012 року Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України на замовлення Проекту USAID «АгроІнвест», нині майже 80% цих людей перетнули 50-річний рубіж, а 43% мають вік понад 60 років. За таких умов значна їх частина не в змозі самостійно вести на своїх земельних ділянках сільськогосподарське виробництво.
Натомість з боку сільськогосподарських підприємств та фермерської спільноти існує значний попит на землю. Очевидним виходом з цього становища в умовах мораторію стало значне поширення оренди сільськогосподарських угідь. Саме оренда дозволяє сільгоспвиробникам зібрати масив землі, на якому можна вести прибутковий сільськогосподарський бізнес та забезпечувати продовольчу безпеку українців.
Як же складаються орендні відносини в Україні? Чи знаходять орендарі спільну мову з орендодавцям? Які існують проблеми в цій сфері? Відповіді на ці та інші питання дало згадане вище опитування. Його результати сьогодні коментує фахівець з аграрної політики Проекту USAID «АгроІнвест» Олександр МУЛЯР.

- Наскільки поширені орендні відносини в Україні? Чи не є наша країна унікальною в цьому плані?
- Сьогодні оренда земельних ділянок (паїв) є головним джерелом отримання землі для сільгоспвиробників. За результатами опитування власників, 80% земельних паїв здані в оренду, 12% земельних ділянок вони обробляють самостійно і близько 9% паїв не обробляється. 
Орендні платежі є істотним джерелом доходу для землевласників. За даними обстеження, в середньому орендна плата складає 20% річного доходу власника паю та 10% доходу домогосподарства у сільській місцевості.
Наведені дані підтверджують важливість ринку оренди землі як для власників паїв, так і для сільськогосподарських виробників. Більше того, як свідчить світовий досвід, оренда землі залишатиметься досить вагомою і після запровадження ринку купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. Так, у Великобританії близько 40% сільськогосподарських земель орендуються, у Швеції – 43%, у США - 50%, а в Німеччині – майже 70%.

- А чи задоволені рівнем орендної плати власники паїв?
- За результатами нашого обстеження, 65% власників паїв вважають, що орендна плата є низькою або дуже низькою. При цьому власники паїв добре усвідомлюють свою слабку позицію при веденні переговорів з виробниками щодо умов оренди їхньої землі. По суті, окремому власнику паю із власною земельною ділянкою посередині великого земельного масиву дуже складно впливати під час переговорів із орендарем на рівень орендної плати, обумовлювати шляхи підтримки родючості ґрунтів, відстежувати спосіб використання землі тощо.
Економічна цінність окремої земельної ділянки власника паю є порівняно низькою. Значно більшу цінність має цілісне поле, що складається з низки окремих ділянок (паїв), яке виступає привабливою виробничою одиницею для сільгоспвиробників. Однак окремі власники паїв не отримують ніяких вигод від цінності цілого поля через відсутність організованих дій. Ось чому при укладанні договорів оренди люди здебільшого погоджуються на умови, які пропонуються орендарями. Лише конкуренція серед орендарів нині надає певної динамічності ринку оренди землі.
Власники паїв не мають важелів впливу на формування умов оренди. Вони не вбачають реальної можливості впливати на стан та умови оренди. Через це власники паїв не надто цікавляться питаннями цінності власної землі. За результатами обстеження, лише 10% опитаних власників паїв знають нормативну грошову оцінку своєї земельної ділянки, величина якої нині має безпосередній вплив на рівень орендної плати. До того ж тільки один з п’яти землевласників знає про рекомендований у державі рівень орендної плати, який визначається у відсотках до нормативної грошової вартості земельної ділянки.
Важливим фактором є також похилий вік власників паїв. Згідно з опитуванням власників паїв, близько половини з них досягли пенсійного віку. Також, як засвідчили обстеження, кожен четвертий власник паю проживає поза межами населеного пункту, де розташована його земельна ділянка. Більшість з таких власників отримали свою ділянку у спадок. Крім того, цікаво, що близько третини власників паїв ніколи не бачили своєї земельної ділянки, а понад 40% ніколи не стояли на своїй землі. Такі відповіді надали ті власники паїв, які проживають у сільській місцевості. Цілком очевидно, що ці відсотки будуть іще вищими, якщо опитати тих землевласників, які мешкають у містах (а це – 25% власників паїв).
Таким чином, через особливості приватизації земельних ділянок, певну емоційну відстороненість, а також територіальну віддаленість значної частки власників паїв від своєї власності склалася ситуація, коли землевласники не впливають на долю своєї власності, і це не може не позначитися на стані орендних відносин в Україні. Отже, існує ряд серйозних факторів, які зумовлюють перманентно слабку позицію окремого власника паю у стосунках з орендарем.
Усвідомлюючи слабкість людей в орендних відносинах, держава намагається встановити певний баланс інтересів шляхом запровадження мінімального рівня орендної плати та встановлення типового договору оренди. Однак тут завжди існуватимуть ризики, пов’язані з запізненням важливих кроків або негативними наслідками викривлення ринку через адміністративні заходи. Тож необхідно сприяти кращому залученню людей до формування орендних відносин, адже мова йде про їхню приватну власність.

- А чи задоволені ситуацією з орендою землі сільськогосподарські виробники?
- Фермерам та керівникам сільськогосподарських підприємств було запропоновано оцінити їхні витрати часу і зусиль на ведення переговорів із землевласниками стосовно оренди землі. Серед виробників від 25% до 60% (залежно від розміру господарства) відповіли, що витрачають значну кількість часу та зусиль на ведення переговорів із землевласниками щодо оренди землі. Значні проблеми пов’язані також з оформленням договору оренди на кожну окрему ділянку.
Окремим серйозним питанням для виробників є збереження цілісності окремого поля як виробничої одиниці. Так звана «шаховість» поля, тобто наявність на одному полі великої кількості земельних ділянок, які належать різним власникам, та необхідність домовлятися з кожним з них окремо, додає значних ризиків для виробників. Ці ризики можуть зрости при запровадженні купівлі-продажу сільськогосподарських земель. Звичайно, від цього страждає інвестиційна привабливість сільського господарства.

- Які вбачаються кроки для вдосконалення орендних відносин?
- За різними оцінками, за умови забезпечення державою сприятливого бізнесового середовища, збільшення інвестицій у сільське господарство протягом наступних 10-20 років вартість землі може зрости у 20-40 разів. Тут важливу роль відіграють такі чинники, як зростаючий світовий попит на продукцію сільського господарства, близькість України до ряду ринків сільськогосподарської продукції та рівень цін на землю у сусідніх країнах ЄС. Добре організований ринок оренди землі, безперечно, сприятиме зростанню доходів як сільськогосподарських виробників, так і землевласників-орендодавців.
Встановленню балансу інтересів між землевласниками та орендарями в орендних відносинах, збереженню родючості ґрунтів, консолідації використання землі та кращому залученню інвестицій у сільське господарство могли б посприяти кроки, спрямовані на підвищення організованості дрібних землевласників.
Організованість дій власників земельних ділянок (паїв) допоможе їм захистити свою власність та збільшити власні доходи. Попередньо погоджені єдині умови договору оренди на окремі земельні масиви, що складаються із земельних ділянок, консолідована позиція землевласників при веденні переговорів із орендарями, безперечно, сприятимуть значно кращому врахуванню інтересів дрібних землевласників, забезпеченню цілісності використання землі та зростанню вартості земельної власності людей.
З іншого боку, як уже зазначалося, це сприятиме також зниженню витрат часу та зусиль орендаторів на переговори з землевласниками, знизить невизначеність в орендних відносинах, сприятиме плануванню бізнесу, підтриманню сівозмін, що матиме позитивний вплив на родючість ґрунтів, а також на підвищення інвестиційної привабливості галузі.

Михайло ВЕРНИГОРА,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

Свавілля

Хто блокує діяльність Лідихівської ради? Або як боротьба за печатку і крісло позначилась на громаді…

…Уявіть собі ситуацію: до секретаря сільської ради підходить керівник апарату Кременецької районної ради і каже: «… Віддайте печатку, ви вже не секретар». 

Та дивиться незрозумілим поглядом та із здивуванням запитує: «Як це, мене ж сесія затверджувала за поданням голови».

«Сесія вас уже зняла і призначила іншого», - почула у відповідь приголомшена секретар сільської ради…

Уявити таке важко, це як у анекдоті, а в реальному житті таке трапилось… У Лідихові, на Кременеччині, де голова місцевої сільської ради Микола Горбаль та секретар цієї ж ради Людмила Степанюк не приглянулись місцевій районній владі. Відтак, після виборів до місцевого органу самоврядування, не було спокою ні новобраному голові, ані секретареві сільської ради…

Ще у липні минулого року постановою слідчого прокуратури Збаразького району сільського голову Лідихова відсторонено від посади. Щоправда, сесія сільської ради з цього приводу не прийняла ніякого рішення. Поки сільський голова відстоює свої права у судах, його обов’язки виконує секретар сільської ради Людмила Степанюк. Та й вона потрапила у немилість місцевих чиновників. І, як часто це буває, накликали вони фінансову перевірку, яка будь-що повинна була «накопати» якихось причин для звільнення непокірного секретаря. Фінінспектор, як і годиться, виконав свою місію, звинувативши Людмилу Степанюк у незаконному отриманні премії. Це й стало основною причиною її відсторонення від службових обов’язків. Проте вона, сама юрист за освітою, через суд довела свою невинуватість у інкримінованому їй правопорушенні щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди.

У березні вже нинішнього року апеляційний суд Тернопільської області довів її непричетність до адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-2 КУ п АП.

Але й досі сільській раді не вдається оговтатися від втручання районних босів. І від цього вже страждають мешканці -  прості виборці, які проживають на території Лідихівської сільської ради. Селяни, котрі мають право на отримання соціальних виплат, не можуть здати необхідних довідок до органу соціального захисту. А це вже пряме ущемлення прав громадян, гарантованих державою… Виникають і земельні проблеми, оскільки землевпорядник Р.О.Ладюк фактично викрав із приміщення сільської ради усю існуючу земельну документацію.

Щоправда, цим фактом міліція зацікавилась лише після втручання прокуратури…

Загалом прикладів, які свідчать про те, що сільську раду в Лідихові лихоманить, можна наводити ще і ще… Одним із них є так звана шістнадцята сесія, яка була проведена у супереч Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Саме на цій сесії було прийнято рішення «Про дострокове припинення обов’язків секретаря сільської ради». З цього приводу на адресу Лідиховської сільської ради надійшло подання прокурора Кременецького району з вимогою вжити заходів щодо недопущення у майбутньому скликання та проведення сесії з порушенням процедури, визначеної діючим законодавством.

«Війна» за печатку

 Як не дивно, а саме рішення незаконно проведеної сесії приїхала відстоювати керуюча справами Кременецької районної ради Євгенія Новицька.

Про цю подію секретар Лідихівської сільської ради і досі згадує з обуренням і прикрістю:

-              Так 4 жовтня 2012р. керуюча справами виконавчого апарату районної ради Новицька Є.Д. разом із працівниками РДА та райради приїхала у Лідихівську сільську раду, очевидно, з метою надання методичної допомоги (правда, результатом цієї допомоги стала заблокована робота сільської ради протягом цілого робочого дня). Проте, як виявилося, її поведінка і мета візиту були далекими від надання методичної допомоги, а мали зовсім інший характер. Вона повідомила мене, що я вже не секретар сільської ради і почала вимагати віддати печатку, ключі від сільради, документи. З її слів стало відомо, що 28.09.2012р. відбулася сесія сільської ради, на якій вже обраний новий секретар. Як посадовець органу місцевого самоврядування, пані Новицька точно знає, що є відповідна процедура обрання секретаря відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Однак, при проведенні цього зібрання групою депутатів було знехтувано усіма необхідними вимогами ст. 46 даного закону. Але у своєму бажанні усунути чимось незручного секретаря п. Новицька не гребувала нічим, як за класиком – мета виправдовує засоби. Вона кричала, погрожувала мені тюрмою, вимагала передати громадянину Бернацькому печатку, ключі від сільради, документацію. Це чули односельці, згодом 6 із них написали заяву про почуте і побачене прокурору Тернопільської області. Кожен із них відзначив аморальну поведінку п.Новицької. Адже її не зупинило навіть те, що поруч зі мною була моя 5-річна дитина, яка дуже злякалася крику.

Це підтверджують і свідки, котрі були присутні під час того інциденту. «Війна» за печатку триває і досі. Нещодавно хтось подав оголошення у газету інформаційного центру «Діалог» про те, що печатка Лідихівської сільської ради є недійсною. Отакої! Дуже вже отой хтось хоче заволодіти печаткою. І не інакше як з благословення районних владців. Зрозуміло, голова райради Андрій Гуславський не може не знати про ситуацію, що склалася у цій сільській раді, інакше б п. Новицька не приїздила б сюди без відома свого патрона. Та, схоже, дії А. Гуславського та його підлеглих не стабілізують ситуацію, а ще більше її загострюють. У результаті такого керівництва страждають не лише працівники місцевого органу самоврядування, а й прості селяни, які обрали собі нового голову і депутатів, котрі проголосували за діючого нині секретаря сільської ради... 

Віктор Хмілецький,

голова РО НСЖУ

Резонанс

На захист стали народні депутати

Проблема подальшого функціонування Кременецького відділення з постачання та реалізації газу філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрасгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»  НАК «Нафтогаз України» і надалі не втрачає своєї гостроти. Через намір нинішнади провести чергову « реформу» ,  а конкретніше- зняти законодавчо існуючу заборону щодо приватизації, оренди, передачі в концесію газотранспортної системи України , дане державне підприємство  перебуває перед реальною загрозою ліквідації. Але оскільки  газотранспортна магістраль України – важливий стратегічний об’єкт, який забезпечує її енергетичну та політичну незалежність,  а опозиційні сили заявили про  вчинення  рішучого спротиву намірам влади  приватизувати «газову трубу», та й в середовищі «регіоналів» ставлення до її приватизації не одностайне, тому і було відкладено у Верховній Раді України  розгляд  сумнозвісного законопроекту Кабінету Міністрів, яким  усуваються перепони на шляху приватизації  газотранспортної системи.

Через це для колективу Кременецького ВПРГ  ще зажевріла надія не бути ліквідованим.  І станеться це у тому випадку, якщо  законопроект № 2632 Кабінету Міністрів України, яким і пропонуються вивести із державної власності України стратегічний об’єкт самої державної безпеки, не буде прийнятий  законодавчим органом держави.

Отож , поки основна « битва» за інтереси держави ще попереду, народні депутати від Об’єднаної опозиції «Батьківщина» з Тернопільщини Деревляний В., Бойко В. та Апостол М. звернулися із депутатським запитом до Прем’єр-міністра України Азарова М. щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення подальшої діяльності Кременецького ВПРГ.   Запит народних депутатів від «Батьківщини» був підтриманий Верховною Радою України 24.05.2013 р.:

НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ

Вих. № 07-к

від «24» травня 2013 року

Прем'єр-міністру України Азарову М.Я.

        ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ

Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення подальшої діяльності Кременецького відділення з постачання та реалізації газу філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

Шановний Миколо Яновичу!

В 1997 році у складі Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз», як альтернатива структурам облгазу, було створено Кременецьке відділення з постачання та реалізації газу (надалі - Кременецьке ВПРГ, відділення), яке є спеціалізованим і на 100 відсотків державним підприємством, що діє на підставі усіх необхідних та дозвільних документів.

Згідно Положення про Кременецьке ВПРГ, затвердженого 29.12.2013р. директором філії УМГ «Львівтрансгаз» предметом діяльності відділення є транспортування, постачання та реалізація природного газу населенню, промисловим та комунально-побутовим споживачам, експлуатація розподільчих газових мереж і газового господарства у відповідності з Правилами безпеки систем газопостачання України.

Станом на сьогодні чисельність працюючих становить 92 особи. Відділення має кваліфікований навчений персонал, укомплектовано достатньою кількістю техніки, функціонують всі необхідні виробничі підрозділи, які забезпечують безаварійне і безперебійне газопостачання м. Кременець та 38 населених пунктів Кременецького району Тернопільської області, де отримують природній газ 12253 фізичних та 243 юридичні особи, втому числі 7012 осіб з числа пільгових категорій населення (станом на 01.03.2013р.).

Відділення експлуатує 740 км. розподільчих газопроводів, 57 ГРП, 16 станцій електрохімічного захисту.

Правовою підставою діяльності відділення були ліцензії з розподілу природного газу, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ (ліцензія АВ №527238), постачання природного газу, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом (ліцензія АВ №527239), видані 15.06.2010р. Дочірній компанії «Укртрансгаз» із строком дії до 14.06.2015р.

У зв'язку із проведенням реформування в нафтогазовій галузі та створенням на базі ДК «Укртрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» Національна комісія, що здійснює державне регулювання енергетики України (далі - НКРЕ) 07.02.2013р. анулювала вище вказані ліцензії.

Юридичною особою ПАТ «Укртрансгаз» були подані усі необхідні документи для оформлення ліцензій на провадження господарської діяльності з розподілу та постачання природного газу. Однак, постановою від 03 квітня 2013р. НКРЕ відмовила ПАТ «Укртрансгаз» у видачі даних ліцензій. Звертаємо Вашу увагу на те, що у відповіді на наше депутатське звернення, адресоване Міністру енергетики і вугільної промисловості, щодо подальшої діяльності Кременецького ВПРГ, яку ми отримали у лютому місяці цього року, було зазначено про те, що ПАТ «Укртрансгаз» здійснює підготовку документів для отримання необхідних ліцензій, в тому числі і на розподіл та постачання природного газу за регульованим тарифом, чим і займалося Кременецьке ВПРГ.

У той же час, 04 квітня 2013р. НКРЕ своєю постановою №396 затвердила для ПАТ «Тернопільгаз» територію ліцензованої діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, доповнивши її Кременцем та 38 населеними пунктами Кременецького району Тернопільської області, які входили до території господарської діяльності Кременецького ВПРГ.

Викликає здивування така швидка зміна ліцензіата, виходячи із установлених законом вимог до нього. Так, згідно п. 15 Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду діяльності, затвердженого постановою КМУ від 04.07.2001р. №756 одним із наданих для отримання ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом повинен бути документ, який підтверджує наявність погодженої з газорозподільним (газотранспортним) підприємством абонентської бази споживачів, яка обов'язково повинна містити перелік споживачів, їх адреси, обсяг споживання, вузли комерційного обліку природного газу, їх тип і клас точності. Так як раніше функції газорозподільного, а надалі газотранспортного підприємства на території м.Кременець та Кременецького району Тернопільської області виконує ПАТ «Укртрансгаз» в особі Кременецького ВПРГ то логічно, що таке погодження мало отримуватися саме від нього. Натомість, НКРЕ уже видавши ліцензію з постачання природного газу за регульованим тарифом для ПАТ «Тернопільгаз» (постанова НКРЕ від 04.04.2013р. №396) рекомендує в п. 2 Протоколу засідання комісії від 04.04.2013р. №26 ПАТ «Укртрансгаз» в особі Кременецького ВПРГ надати на користь ПАТ «Тернопільгаз» абонентську базу споживачів.

Разом з тим, ліцензії на розподіл природного газу на території Кременця і Кременецького району НКРЕ і до сьогодні не видала жодному суб'єкту господарювання, таким чином створивши ситуацію, коли газопостачання регіону сьогодні відбувається в позаправовому полі і в будь-який час може бути припинено, що становить серйозну небезпеку.

Окрім того, функції з постачання природного газу за регульованим тарифом уже новий ліцензіат ПАТ «Тернопільгаз» також не може виконувати в повній мірі з причин відсутності відповідних договорів із споживачами, яких лише з категорії населення станом на 01.03.2013р. було 12253.

Упереджені та незрозумілі дії НКРЕ породили ситуацію, коли газопостачання Кременецького району Тернопільської області на сьогоднішній день відбувається без жодної правової підстави, що окрім усього іншого тягне і ряд соціальних проблем.

Так, починаючи із березня 2013 року (а в селах Крутнів, Лопушне, Ридомиль та Розтоки Кременецького району з 01.01.2013р.) пільгові категорії громадян не можуть розраховувати на відшкодування пільг та субсидій, гарантованих державою. Невизначеність із ліцензіатом не дає правових підстав для отримання коштів за надані послуги з газопостачання. На сьогодні природний газ в м. Кременці та Кременецькому районі Тернопільської області постачається з невідомого ресурсу, що породжує проблеми з його обліком, починаючи із березня 2013року.

Окрім того, різка зміна газопостачального підприємства породжує ряд проблем із наявними договірними відносинами. Виникають питання: яким чином розірвати типові договори, затверджені постановою КМУ від 05.07.2006р. №938 на надання послуг з газопостачання до закінчення терміну їх дії якщо абонент-фізична особа не погодиться на розірвання даної угоди добровільно, а можливості одностороннього розірвання даним договором не передбачено; яким чином забезпечити виконання договорів, що були укладені із застосуванням процедури державних закупівель відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010р. №2289-VI де ПАТ «Укртрансгаз» в особі Кременецького ВГІРГ філії УМГ «Львівтрансгаз» виступає учасником, тобто надавачем послуг, які є предметом таких угод. Термін дії договорів до 31.12.2013р.

Ситуація що склалася є надзвичайно загрозливою.

Нам відомо, що ПАТ «Укртрансгаз» просило в НКРЕ видати на час реорганізації нафтогазового комплексу хоча б тимчасові ліцензії на розподіл та постачання природного газу за регульованим тарифом, що запобігло б виникненню такої ситуації.

Не можна погодитися із позицією Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, яка викладена у листі від 08.04.2013р. №04/06-1368, адресованому ПАТ «Укртрансгаз», щодо необхідності передачі розподільчих газопроводів, що є державною власністю і стоять на балансі Кременецького ВПРГ, на баланс приватної структури - ПАТ «Тернопільгаз».

Відсутність ліцензій в ПАТ «Укртрансгаз» може призвести до того, що наступними кроком може стати ліквідація Кременецького ВПРГ, що призведе до виникнення соціальної напруги в Кременецькому районі, втрати роботи 92 його працівниками, виникнення дефіциту місцевого бюджету, який в значній мірі поповнювався від надходжень з Кременецького ВПРГ філії УМГ «Львівтрансгаз». А тому, переконанні в необхідності подальшої роботи Кременецького ВПРГ та розширення території його діяльності на усі населені пункти Кременецького району Тернопільської області.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 86 Конституції України, ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України», вимагаємо, згідно чинного законодавства України, вжити невідкладних заходів щодо забезпечення подальшої діяльності Кременецького відділення з постачання та реалізації газу філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» з розширенням території його діяльності на усі населені пункти Кременецького району Тернопільської області та з отриманням відповідних ліцензій для такої діяльності Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз».

Про результати розгляду запиту просимо повідомити у порядку і в строки, встановлені ст. 15 Закону України «Про статус народного депутата України».

Додатки на 4 арк.

В. Деревляний (посв. №106)

З повагою,

народні депутати України:

В. Бойко (посв. №388)

М. Апостол (посв. №389)

  

У визначені законодавством терміни депутатський запит має бути розглянутий і з розгляду прийняте рішення. Інформація про це буде донесена до читачів.

С. Федишена, помічник – консультант на громадських засадах народного депутата України Деревляного В. Т., посвідчення № 106/13.