Об’єднані любов’ю до України
Напередодні Різдвяних свят
в Одесі знову невідома особа чи групка екстремістів, намагалися підірвати офіс
волонтерів, котрі допомагають воїнам АТО, що знаходиться по вулиці
Гімназичній. Комусь на заваді, неначе
кістка в горлі, стає конкретна допомога свідомих, патріотично налаштованих
одеситів воїнам, що мерзнуть в окопах, захищаючи Україну. Тепер вже всерйоз
налякані прихильники сепаратистів волонтерським рухом, що так швидко набирає
обертів і дедалі здобуває більшу підтримку у суспільстві, а заодно допомагає
бійцям на передовій долати труднощі у боротьбі з підлим ворогом, що донедавна родичався
і присягався у любові.
Минулого року більшістю
українців було визнано вислів Єдина країна брендом року. Кожний за честь тепер
має допомогу українській армії, її добровольцям. Тому навколо ідеї підтримки армії, декілька місяців назад одеситки згуртувалися у волонтерську групу
при координаційній раді громадських організацій Одеси . Координатором у них
стала Яна Титаренко. Всі, кому не байдужа подальша доля України, мають змогу з’єднатися
за номерами телефонів 048 706 51 91 або 093 00 67 575. Сюди приносять свої
пожертви небайдужі. Пенсіонери віддають свої невеликі заощадження, студенти
стипендії. Отець Олександр з місцевої парафії дав три тисячі гривень.
Нещодавно радник заступника Одеського
губернатора Валерій Прохватило дав для бійців двадцять ящиків питної води.
Таких прикладів дівчата-волонтери можуть навести безліч. Одна з них, Вікторія
Перепилиця, працює в Державній інспекції
сільського господарства Одеської області. Вона
намагається залучити фермерів, керівництво районів, знайомих до допомоги
українським воїнам .
Напередодні,
в п’ятницю, волонтерам вкрай не
вистачало часу для розмови, бо вони сортували по коробках замовлення. Адже
ранком звідси поїде мікроавтобус з необхідною допомогою, а також завезе на
передову бійців, котрі вже відбули свою відпустку. На зворотній дорозі до Одеси
повернуться інші воїни. Адже на них вже
зачекалися рідні і друзі. Час від часу телефонні розмови з передової
заставляють дівчат брати до рук олівець, щоб записати нові замовлення. На цей
раз захисники Маріуполя просили допомогти з придбанням чотирьох глушників до автоматів,
декількох простих рацій і пристроїв для погашення вогню, генератора, а також
безліч теплих речей і військової форми. Теперішній камуфляж, що видають солдатам, не
придатний для військових дій, бо від вогню він плавиться і наносить
серйозні опіки тілу, а в холодну
погоду не зігріває. Переймаються дівчата, де віднайти кошти на потреби
земляків, бо вони зможуть врятувати не одне молоде життя. Адже необхідно
чимшвидше закупити все необхідне, бо зволікання смерті подубне. Складається
враження, що тут не тільки штаб, а
навіть більше того, центр по наданню матеріальної і моральної підтримки. Офіс, що
нещодавно отримав відчутні пошкодження
від вибуху, за одну ніч був відремонтований завдяки старанням пані Тетяни,
котра проживає по сусідству і дуже багато
допомагає волонтерам. Враження від роботи волонтерів неабияке, тут панує
злагода і робоча атмосфера. Кожний волонтер разом з помічниками знає свою
роботу на відмінно, бо майже два рази в місяць звідси відправляють вкрай
потрібні речі бійцям. В центрі приміщення, Наталя Лісогурська разом з Леонідом
Бочкурем формують пакунки для блокпоста, а також витрушують уламки скла з черевиків, бо від вибуху вікна
зруйнувалися, а дрібні шматочки скла розлетілися по всій кімнаті.
Цього разу різдвяні
подарунки містять шоколад і інші солодощі. Крупи, питна вода, олія поїдуть за
призначенням тим, хто найбільше їх потребує. Цього разу тільки курячих стегон
було закуплено на тисячу гривень.
Принаймні,бійці
з передньої лінії оборони замовили двадцять сім пар взуття відповідного розміру. Зимові шкіряні
черевики для них закупили у виробника з Броварів, 72 пари теплих штанів пошили
самотужки дві швачки. Тканину підібрали відповідного маскувального
кольору. За пошиття ще не встигли
заплатити, бо бракує коштів. Бідкається Вікторія Перепилиця, що надто багато зусиль витрачається на пошук якісних
речей українського виробництва. А ще вона пригадує випадок, що стався декілька
тижнів тому. Тоді бізнес-леді закупила військову форму і взуття у магазині
секонд-хенд майже на тринадцять тисяч гривень. Наступного разу, коли до неї
знову звернулися за такою самою допомогою, то вона навідріз відмовилася купляти
у цих самих магазинах, бо на її думку тамтешні
власники араби торгують і на цьому незаконно збагачуються. Відвідавши ці
магазини, спадає на думку, що тут збирають мотлох, котрий вже відслужив
військовим НАТО і був викинутий на смітник, заморські спритники їх
напівлегально переправили до України. Це стало повчальним для волонтерів,
відтоді ставка робиться на українські товари.
Суботнім
ранком разом з волонтером Наталією Мананніковою і Леонідом Бочкурем вирушаю на
передову, щоб переконатися як там живеться одеським захисникам. По дорозі з
ресторану «Пивний сад», який утримує Виноградов
Роман і також активно допомагає
військовим, забираємо свіжовипечений
хліб. Нечищені від снігу дороги дошкуляють водіям. Та їм не звикати до
труднощів, артобстрілів, бо вони на передову вже їздять, як до себе додому. За
розмовами з бійцями і волонтерами швидко минає час у дорозі. Довелося вже
чимало проїхати блокпостів, поки нарешті ми добралися до Маріуполя. Кожний з
них - бойове укріплення, на якому несуть службу відважні захисники. Щоб його
перетнути, необхідно знати пароль, як то в народі кажуть чарівні слова. В цьому
нам допомагає старший групи відпускників, командир відділення Іван.
Перша
передача різдвяних подарунків відбулася на повороті до маріупольського аеропорту, бо волонтери зазделегідь домовилися про зустріч на дорозі.
Це бійці нацгвардії. Хоч Міноборони і звітує про повне забезпечення армії, але
хлопцям бракує зимового одягу. Одягнені у осінню форму, вони часто хворіють. На
завдання виходять навіть з високою температурою. Наступного
разу бійці просили привезти ліків від застуди, а також продуктів харчування.
Вони не мали часу на тривале спілкування,
але на труднощі не нарікали, жартували. Щиро були вдячні за допомогу, бо
вона така необхідна. Бійці покладають
надії тільки на волонтерів. За їх словами завдяки таким небайдужим і заповзятим
волонтерам тепер тримається армія.
Наступна
наша зупинка була на блокпості вже далеко за Маріуполем, бо там залишили
передачу для іншого підрозділу з Одеси. Кінцевим пунктом призначення була
передова. У першому ешелоні захисту міста побачив побут мешканців південної
пальміри. Я побував у бліндажі та у збудованій воїнами бані. Раніше такі споруди бачив тільки у кінофільмах про
війну, а тут сам сиджу біля буржуйки, у котрій потріскують дрова. Біля мене
сидить за віком молодий хлопчина і каже, що у пічці язики полум’я хочуть
вирватися на волю з металевого полону.
Так і вони вже довгенько засиділися в окопах і хочуть йти у бій, щоб визволяти
українську землю від сепаратистів і найманців з Росії.
Довелося на декілька
хвилин себе відчути військовим, коли у руки взяв автомата і ручний гранатомет.
Моральний дух захисників Маріуполя на висоті і з кожним днем він зростає.
Ще
захисники пригостили нас кавою. На думку спало, що ніколи мені так не смакувала
кава, як тут на передовій. Тут вона особлива, та й ще приготовлена руками
бійця, що декілька хвилин тому міцно тримав автомата і руки його пахнуть не
польовими квітами, а порохом і лице обпечене маріупольськими несамовито
дошкульними вітрами.
Назад
поверталися вже протоптаною дорогою. Та вона майже весь час була вкрита ожеледдю,
тоді пригадувалися кадри з кінофільмів, коли по Ладозькому озеру до блокадного
Ленінграда доставляли вантажі. Та не зважаючи на тимчасові труднощі, ротація бійців пройшла успішно. Тепер нехай ворог
начувається. Позиції захисників Вітчизни в надійних руках.
Чергову допомогу від одеських волонтерів наші захисники отримали вже
під час Різдвяних свят
Володимир Ліпчанський
Одеса-Маріуполь
