Жива пам’ять
століть
Століттями
населення України вело тривожне і неспокійне життя. Відкриті простори її земель
були постійним об’єктом нападів монголо-татарських орд, пізніше –
кримсько-татарських військ. Відчутної шкоди завдавали й інші військові загони,
які постійно плюндрували наші землі.
Існування численних населених пунктів було
можливе лише під захистом міцних мурів, замків та інших оборонних споруд. І хто
знає, як склалася б доля нашого народу в минулому, якби їх не було.
Споруди
оборонного типу зводили і для захисту
великих феодалів та землевласників від народного гніву й нападів феодалів-сусідів.
Потреба в обороні краю видозмінювала відповідно архітектурну монументальність
княжих храмів і палаців. Кожна епоха залишила свій відбиток. Слідом за
давньоруськими храмами стали появлятися в українських містах могутні фортеці і
замки в стилі європейського ренесансу. Епоха гетьманщини залишила після себе
шедеври козацького бароко, а йому на зміну прийшов російський і польський
класицизм.
Наприкінці
ХІV ст. Федір Острозький у
невеличкому на той час поселенні Дубен звів перше на той час дерев’яне укріплення на місці древньоруського
городища, всередині якого знаходився невеликий замок і житлові господарські
будівлі.
У 1450
році князь Василь Федорович Острозький звів новий дерев’яний замок, трохи вище за рельєфом від старого, збудованого його батьком.
Це стверджують у своїх працях Кардашевич, Мечислав Орлович і ін.
Князь Костянтин Іванович завбачив
перспективу Дубна як міста, і в 1492 році звів кам’яний замок, ще вище за
рельєфом. Гетьман Литви, Костянтин Іванович, обрав Дубенський замок для
зберігання трофеїв, які здобував у звитяжних битвах з ворогами.
Василь-Костянтин
Острозький теж звозив свої скарби до Дубна. Вони зберігались у численних
скринях, підземеллях і цехгаузах.
Кожного
століття замок перебудовувався і укріплювався, як того вимагав час. У ХVІІ ст. князем Янушем Острозьким, сином
Костянтина Костянтиновича, були добудовані бастіони зі сторожовими вежами,
з’єднані між собою куртиною (товстою стіною з бійницями). Виритий рів
наповнювався водою. Річка Іква протікала повз замок і з протилежного боку
омивала його. Через рів перекинутий міст, частина якого була стаціонарна, а друга
частина була підйомною.
Маючи
таку обороноздатність, замок протягом свого існування, як оборонний об’єкт,
жодного разу не був взятий приступом, хоча біля його стін неодноразово побували
татарські війська, загони Максима Кривоноса і війська Богдана Хмельницького (в
облозі були поляки). «На час нападу татарів (1577 рік) Дубенський замок був
закутий в олово і броню та мав значні запаси провізії. Отже, міг витримати
тривалу облогу, не опікуючись водою, провізією і озброєнням.»
Після
князів Острозьких власниками замку були князі Заславські, Любомирські, Сангушки
і знову Любомирські. Заволодівши замком вдруге, в середині ХVІІІ ст., Любомирські реконструювали замок,
спорудивши на старому фундаменті палац, де стали влаштовувати пишні приймання
для впливових гостей, які прибували на контракти.
Дубно
ввійшло в історію як місце проведення контрактових ярмарків, що були переведені
сюди зі Львова після першого поділу Польщі 1772 року, завдяки яким життя у
місті пожвавилось. Контрактовий ярмарок, що відбувався щороку у січні, в окремі
роки збирав до 30-ти тисяч чоловік – місцевих і закордонних купців з Польщі,
Австрії, німецьких князівств, Росії і Туреччини, тоді, як населення Дубна мало 6
тисяч мешканців.
Після
контрактів, які в 1794 році було переведено в м. Звягель, а згодом в Київ, замок почав занепадати. За браком коштів
князі Любомирські змушені були позбутися замку, продавши його княгині Барятинській,
яка в другій половині ХІХ ст. весь замковий комплекс продала військовому
відомству. І з кінця ХІХ ст. на території Дубенського замку постійно перебували
різні військові частини.
Літопис музейної справи в Дубенському замку
сягає 1912 року,коли з ініціативи передової частини офіцерів 41-го
Селенгінського полку, до 100-річчя Бородінської битви, в якій він брав участь,
в замку відкрили музейну експозицію. Вона складалася з численних документів,
фронтових реліквій та зброї. Цей музей проіснував недовго, бо з початком Першої світової війни і наближенням
фронту до Дубна, всі експонати вивезли у
місто Пирятин на Полтавщині, куди передислокувався сам полк. А замок, зазнавши
руйнації під час Першої світової війни, реконструйований поляками в 30-их
роках, слугує гарнізоном для багатьох військових частин.
Віднайдені документи, що стосуються основних
етапів і проектів відбудови комплексу замкових будівель у Дубні в 20-30-их р.р.,
дають змогу простежити, як відроджувалась з небуття ця унікальна оборонна
споруда і визначна історична пам’ятка. Загальновідомо, що воєнні дії 1914-1918
років призвели до значних руйнувань замкових будівель. Після пожеж вціліли, в
основному, лише бастіони, фрагменти куртини, стіни в’їзної брами та палацові
мури. Вщент згоріли міжповерхові перекриття, дахи, вигоріли інтер’єри. Страшною
пусткою віяло від порожніх вікон північно-західного корпусу замку – колишнього
палацу князів Любомирських. Трохи краще збереглися будівлі зі східного боку
замкового подвір’я. Саме ремонтні роботи
на східному корпусі започаткували процес відновлення замку.
І тільки
в 1986 році остання військова частина була передислокована.
Натомість в 1993 році було створено
історико-культурний заповідник на балансі якого - 29 об’єктів. Це культові споруди, пам’ятки архітектури,
житлові будинки історичної забудови центру міста, краєзнавчий музей, який
потроху почав відживати.
Протягом 90-их років урізноманітнювалася специфіка
роботи заповідника: тематичні, мистецькі виставки, краєзнавчі читання,
науково-теоретичні конференції, участь у наукових і пошукових експедиціях.
До 2000-ліття Різдва Христового у 1998 році була
відкрита постійно діюча тематична виставка «Скарби наші духовні» (середньовічні
ікони, дзвони, дерев’яна скульптура, підсвічники). Найбільш цінною пам’яткою є
монументальна ікона «Пророк Ілля з житієм » ХVI
ст. На Волині їх відомо лише два десятки. Тому храмова, житійна ікона суттєво
доповнює ряд творів волинської школи іконопису, які дійшли до нашого часу.
Окрасою
експозиції є масивний латунний підсвічник 1575 року. Таких підсвічників є два.
Другий – в Острозькому заповіднику. На підставці глибоко виритувано латинський
текст. На пуклі стрижня є напис з ім’ям ливарника Луки Фріделянта із Гданська.
Маємо також дзвін із дзвіниці
Спасо-Преображенської церкви ХVII ст., 1572 року відливу.
Він потрапив до нашої експозиції значно пізніше, ніж вона створювалась.
І багато інших цікавих експонатів знаходяться на
цій виставці, завдяки чому ми можемо прилучитися
до давнього мистецтва іконопису, художнього лиття, дерев’яної скульптури,
різьблення, задовільнити всезростаючий інтерес до витоків національної
культури, до непересічних досягнень минулого.
Портретна галерея князів, які володіли містом, у
тронній залі Дубенського замку створена у 2002 році, приурочена до святкування
900-річчя першої писемної згадки про місто Дубно. Роботою над портретами
займався Володимир Степанович Ковальчук. Із маленьких світлин він зробив досить
вдалі репродукції різних розмірів: поясне зображення і у весь ріст.
У 2011
році, ми, маючи певні напрацювання, за досить короткий термін (до Дня незалежності
України) відкрили такі музейні експозиції, як «Нетлінна пам'ять віків»
(археологія та давня культура).
Вона поєднує в собі компактність і повноту
висвітлення доісторичного минулого Дубенщини. На основі археологічних знахідок
можна довідатись про стародавні культури людей, які проживали в нашому краї,
їхній рід занять, побут, вірування. У відвідувачів залишаться незабутні
враження від огляду древніх знарядь праці, керамічних виробів, предметів
озброєння, прикрас, сакральних речей. Експозиція дає можливість скласти
уявлення про багатоманітність людської культури Дубенщини, наблизитися до світу
тих людей, які жили тут задовго до нас.
І експозиція «Ой роде наш красний». На ній
показані речі побуту, знаряддя обробітку грунту, ремісничі вироби, основні
предмети інтер’єру традиційної української селянської хати кін. ХІХ – поч. ХХ
ст.
В окремій залі представлено різні види
декоративно-прикладного мистецтва, яке має глибинні зв’язки з історичним
минулим. Тут показано народний одяг – один з основних елементів матеріальної
культури народу. До уваги відвідувачів також вироби з кераміки, лозоплетіння,
соломоплетіння, художнє різьблення, в’язання гачком (унікальна серветка,
зв’язана ще на початку ХХ ст., жителькою с. Здовбиця Дубенського району Устиною
Гордієвич).
Предмети народного господарства та витвори
декоративно-прикладного мистецтва - це багатий, гармонійний світ, який доносить
до нас традиційні риси української культури. У них відбилися віковічні надбання
та художній геній українського народу.
В грудні
того ж року відкрито ще два зали музейної експозиції – «Щит і меч землі
Дубенської» (воєнні події ХV-ХХ ст. ст). Серед
представлених експонатів є чимала колекція вогнепальної і холодної зброї
періоду Першої та Другої світових воєн, амуніції, фотодокументів, предметів
військового та цивільного побуту, художні полотна військової тематики, портрети
видатних полководців та воєначальників, монархів різних країн, які перебували
на Дубенщині. А також гармати ХVІ-ХVІІ
ст., колекція люльок та католицьких культових чернечих атрибутів ХVІІІ ст. із поховань у монастирі бернардинів.
Сучасний дизайн, складність побудови, наявність
великої кількості карт, схем та фотографій разом з різноманітними експонатами
допоможе відвідувачам наблизитися до розуміння військових подій різних часів,
які мали на Дубенщині свої особливості.
28 квітня 2012 року в присутності іноземної
делегації від республіки Польща на чолі з послом до Європейського парламенту
Яном Козловським, голови облдержадміністрації Василя Берташа, голови обласної
ради Юрія Кічатого, міського голови Василя Антонюка, заступника голови районної
адміністрації Юрія Шесталюка, представників ЗМІ було презентовано стаціонарну
виставку «Карбована історія» (нумізматика, боністики, фалеристика, геральдика).
Назва
відображає зміст, адже експозиція присвячена знакам та символам влади,
закарбованим на металі, папері і тканині.
На ній представлено колекції монет різних
історичних часів та куточків світу. Грошові розділи експозиції вдало доповнюють
коштовні прикраси, предмети розкоші та посуд, які були знайдені у м.Дубні поруч
з монетними скарбами у різні часи. Привертає увагу скарб срібних польських
монет, а також срібні речі: сумочка, портсигар, глечик. Цікавий також скарб
польських солідів періоду Яна Казимира та скарб речей, до якого входять срібні
чарки, позолочені ланцюжки та срібні монети поч. ХХ ст. На стінах зали
знаходяться копії старих гравюр, які зображають технології виробництва монет у
давнину.
Експозиційну залу доповнюють двадцять дев’ять гербів впливових родин,
держав і орденів, які у різних відношеннях вершили протягом століть долю Дубна.
З цього ж приводу у залі знаходяться десять полотнищ прапорів країн, з якими
пов’язана історія Дубна. Окремі стіни зали виділено для ознайомлення з
оригіналами сучасних релігійних та державних нагород України.
При побудові експозиції використано близько двох
тисяч одиниць експонатів, переважно з фондів заповідника, однак не обійшлося і
без допомоги дубенських та рівненських
колекціонерів-нумізматів.
Завдяки оригінальній дизайнерській розробці та
витриманому стилю для зали і вітрин створене цілісне привабливе середовище, що
надає експозиції урочистості та робить її незабутньою для відвідувачів.
Музика
жаху, розпачливі людські зітхання, несамовиті стогони, душепронизуючі плачі, скажений брязкіт ланцюгів, несамовите
каркання ворон… саме з таким супроводом зустрічає нас виставка «Історія тортур
і покарань», яка була репрезентована увазі відвідувачів у липні 2012 року. У
першій залі підземель, де непогано збереглася цегляна кладка ХVІ-ХVІІ ст., нас зустрічають глядацькі
місця (як амфітеатр у Колізеї), темний стіл з чорнильницею та гусячим пером,
паперовий сувій із текстом вироку, а на стіні – похмурі портрети найвідоміших
інквізиторів. У наступних двох залах розміщені знаряддя для страти і
допитування різних періодів. Виставка нараховує дев’ять
експонатів, виконаних у натуральну величину, діючих. В цьому її
унікальність. У закапелку третьої зали
горить на вогнищі відьма. Завершує виставку камера довічного ув’язнення з двома
скелетами.
Ця
експозиція створена для нагадування про жорстокість минулих часів і застерігає
від нелюдського ставлення до людини. Оскільки після відміни інквізиції в ХІХ
ст. майже всі знаряддя були знищені, у нас представлені їх точні копії,
виготовлені за кресленнями, знайденими у бібліотеках та музеях.
В наш час слово «інквізиція» знайоме багатьом, але
вже давно втратило свій зміст та перетворилось на тему жартів коміків різного
масштабу. Однак в свій час вона була інституцією, яку боялись. Інквізиція є
складовою частиною уявлення людей про Середньовіччя: темне, страшне,
незрозуміле.
У жовтні 2012 року замок князів Острозьких
відзначає своє 520-річчя. До цієї дати відкрилася ще одна стаціонарна виставка
«Мистецтво полювання».
В наші
дні усіма можливими шляхами здійснюється робота по реконструкції замкових
будівель та мурів. Попереду ще реставрація представницьких приміщень палацу
Любомирських – бальної та бенкетної залів, розширення виставкової площі,
створення нових експозицій та атракціонів на території.
Леся Поперецька,
екскурсовод Державного
історико-культурного заповідника м.
Дубна
Історію
не перепишеш
ОУН-УПА під час німецько-фашистської окупації Дубенщини і в післявоєнний
період
Ковпаківці
подолали залізничну колію за 40 хвилин.Поки з’єднання відпочивало в лісі, мінери висадили в
повітря 6 ворожих ешелонів. Учасник походу В.О. Войцехович, Герой Радянського
Союзу, згадував: “Знову відзначились Вася Олійник та Яків Давидович. На Василевому рахунку
ешелон з цукром, що йшов до Німеччини, а на міні, поставленій Давидовичем,
підірвався біля села Рачин ешелон зі стратегічним вантажем. У третьому
батальйоні мінер М. Верейкін підірвав паровоз і 20 вагонів, а О. Лукашенко –
паровоз і 38 вагонів з зерном. Не менший успіх випав на долю мінерів другого
батальйону: А.П. Казимиров та О.М. Боженко підірвали на перегоні Кам’яниця-Дубно два ешелони”. Довгі роки радянські історики
надавали рейдові Ковпака великого значення. Але була й інша сторона цього
рейду: в кожному селі чи хуторі, через який проходили ковпаківці, залишалися
невинно вбиті чоловіки, згвалтовані жінки та дівчата, розграбовані оселі. Люди,
почувши про наближення Ковпака, втікали в ліси, залишивши напризволяще свої
господарства, а після повернення знаходили знівечені хати, над якими
поглумилися “визволителі”. Під час рейду Ковпака з ним зустрічалися в селі Майдан відділи “Бульби” і ”Крука”. Переговори
завершились мирно, але ковпаківці залишили після себе заміновані дороги і
лісові стежки, а бойовики УПА, в свою чергу, “пошарпали” кілька обозів, які
завершували колону з’єднання. Малярчук
Михайло Антонович в УПА служив комендантом жандармерії і мав у підпорядкуванні
42 вояки: «Відбивали в німців цукор,
збіжжя. Одного разу, дізнавшись, що в Озерянах стоїть ешелон з цукром,
розібрали колію в Спасові, розігнали німців і мадярів і вивантажили все на
підводи. У Боцянівці в млині забрали кілька тонн борошна, з якого потім жінки
виготовляли локшину і пекли хліб. У Носовиці відбили у німців склад з
обмундируванням. На початку травня 1943 року приїжджав Роман Шухевич з
охороною, бачив його особисто. У Теремному, біля Острога, намагалися
порозумітися з ковпаківцями і схилити до співпраці. Коли ж це не вдалося –
перехопили в них літак з Великої Землі з
набоями і зброєю». Єфимчук
Василь Денисович -- ветеран УПА з Млинівщини. Батько був петлюрівцем.
Восени 1942 року Єфимчука, який мав за плечима семирічку і курси вчителів
(навчався в Дубні), призначили підрайоновим у Млинівський район. На терені
В.Д.Єфимчука дислокувалось дві чоти вояків, з якими разом він виходив на
операції: відбивали в німців машини, обози і забезпечували себе зерном і
м’ясом. Підрозділ УПА, в
якому служив Єфимчук, провів блискучу операцію по ліквідації лінії зв’язку між
Млиновом і Рівним. Все це було виконано за одну ніч. Таким чином, Млинів був
відрізаний від Рівного, і це дестабілізувало роботу німецького командування. На початку жовтня 1943 року підрозділ
ліквідував ворожу залогу і знищив гуральню в Сатиєві, яка постачала спирт для
потреб німців на фронті.
Спогади колишнього керівника штабу Південної округи УПА
Андрія Дольницького опублікував у 1992 році працівник редакції газети “Вісник
Дубенщини” Петро Яковчук: “Під час минулої війни німців підтримували мадяри.
Одна мадярська дивізія охороняла відтинок залізниці від Радивилова до Шепетівки
і мала штаб у Мирогощі. Вздовж залізниці розташовувались укріплені пункти,
т.зв. станиці. Вояки УПА нападали на угорців як спільників німців і щоб здобути
зброю. Особливою активністю відзначався командир теренової сотні
Здолбунівського повіту “Крук”, який влітку
1943 року стояв з частиною сотні біля села Конюшки Дубенського району
(нині Квітневе)”. “Крук” зліквідував мало не цілу станицю біля Глинська і,
почуваючи свою силу, надіслав командирові угорської станиці в Конюшках лист з
вимогою до 24-ї години скласти зброю, пообіцявши, що угорських вояків
бандерівці переведуть на їх батьківщину. Командир
угорців зустрівся ввечері з “Круком” в одній з хат у Конюшках і відповів, що
пристає на такий ультиматум, але не відразу, бо якщо тільки одна станиця
здасться, то німці роззброять інші і помстяться на його співвітчизниках. Через
те потрібно обговорити цю справу з вищим
командиром УПА. “Крук” запросив зі штабу сотника Дольницького. Керівник
відділу розвідки Південної округи УПА перебалакав з угорським офіцером теж у
Конюшках. Угорець заявив, що він є
резервістом і не бачить ніякого інтересу поборювати українських повстанців, які
воюють за свободу свого краю. Але, продовжив, зрозумійте мою ситуацію: здати
мені зброю неможливо, бо коли повернуся зі своїми людьми в Угорщину – мене і
моїх вояків засудять як дезертирів, отож вплиньте на “Крука”, щоб анулював
ультиматум, інакше ми будемо змушені боронитися. Дольницький погодився, але попросив угорського лейтенанта
переказати цю розмову своєму командуванню. Днів через три командири угорської
дивізії передали через “Крука” у штаб УПА пропозицію зустрітися і обговорити умови
співіснування. Шеф штабу Південної
групи УПА ”Голубенко” негативно поставився до можливості перемир’я з угорцями. На його думку, угорці є окупантами української землі і
їх треба бити, як тільки можна. По-друге, договір з ними завдасть і
моральної шкоди, оскільки УПА будуть
звинувачувати у співпраці з гнобителями України. Проте Дольницький так не думав
і висловив свої міркування командирові групи Петру Олійнику (”Енею”).Той відразу віддав
розпорядження не робити спровокованих нападів на угорські частини, а Дольницького
послав до Головного штабу УПА. Головний штаб поставився до переговорів
позитивно і призначив делегацію у складі Дольницького, члена Проводу ОУН
Омеляна Логуша (”Іванова”) та заступника Дольницького – “Палія”. Втрьох вони
виїхали підводою на місце переговорів у
Мирогощу. Спочатку прибули на зв’язковий пункт у Липу, де перечекали до вечора,
а тоді вирушили до умовленої хати в Мирогощі. У штабній кімнаті при вході
української делегації встали з-за столу шеф команди угорських військ в Україні
підполковник Падані, майор генерального штабу Вецкенді і перекладач, старший
лейтенант штабу угорських військ в Україні Вейг. Привітавши гостей, Падані заявив,
що Угорщина не має в Україні жодних інтересів ні політичного, ні
територіального характеру. Доказом може служити те, що угорський уряд
відмовився від пропозиції німців окупувати адміністративно Підкарпаття і
Поділля і в інтересах наших народів вилучити непотрібне кровопролиття. У
відповіді Омелян Богуш ствердив, що УПА виступає тільки в обороні інтересів
українського народу, в такій площині можливі дальші розмови з угорцями.
