Духовність

26  пт  Мч. Карпа і Папіли.
27  сб  + Прп.Параскеви Серб. прп. Миколи Святоші, князя Луцького, Чернігівського. Мч. Назарія.
28  нд  21-ша. Прп. Євфімія Нового Солун. Гл.4
29  пн  Мч. Лонгіна Сотника.
30  вт  Прор. Осії.
31  ср  + Ап. Луки.
1    чт  Прор. Іоїла. Мч. Увара. Блж. Клеопатри.
2    пт  Вмч. Артемія.

27 жовтня пам’ять прп. Миколи Святоші, князя Луцького, Чернігівського. Прп. Параскеви Сербської.

Преподобний Микола, князь Луцький

Преподобний Микола Святоша походив з роду князів Чернігівських. Був сином Давида Святославича, князя Чернігівського, й онуком Святослава Ярославича, князя Київського й Чернігівського, і правнуком благовірного князя Ярослава Мудрого. В деяких джерелах батько преподобного називається святим. Як відомо, Святоша княжив в Луцьку, мав жінку і дітей. Дочка преподобного пізніше одружилася з Новгородським князем святим благовірним Всеволодом-Гавриїлом. 17 лютого 1106 року святий князь, залишивши сім’ю, прийняв постриг в Києво-Печерській Лаврі. Тут преподобний Микола з великим смиренням проходив послухи: три роки працював на кухні, для якої рубав дрова і носив воду, наступні три роки був привратником в монастирі. Біля своєї келії святий насадив сад. На свої кошти він побудував у монастирі храм Святої Трійці і лікарняну церкву на честь святителя Миколая, свого небесного покровителя.
Преподобний Микола першим з руських князів прийняв чернецтво. Він терпеливо переносив дорікання братів за рішучий вибір провадити життя смиренного послушника, а не гордовитого правителя. Лікар преподобного, Петро, доводив князю-подвижникку, що подвиг такого послуху пошкодить його здоров’ю. Але несподівано лікар сам захворів і зцілився лише за молитвами преподобного Миколи. Тоді Петро постригся в ченці.
Пройшовши різні послухи, преподобний Микола наклав на себе обітницю мовчання. Коли святий отримував гроші, то використовував їх на оздобу храмів, на купівлю книг, поскільки дуже любив читати, або роздавав убогим. Святий Микола був старанним миротворцем. В 1142 році він примирив Чернігівських князів з Великим князем Всеволодом. Преподобний князь мав велику бібліотеку, яку перед своєю смертю пожертвував Печерській обителі. Православний люд шанував преподобного Миколу як при його житті, так і після блаженного упокоєння. На поховання святого зійшлися майже всі жителі Києва, а також прибули його брати. Невдовзі після смерті святого тяжко захворів його брат Ізяслав. Ігумен Печерської обителі послав йому волосяницю преподобного, коли Ізяслав її надів, то відразу зцілився. Поховано преподобного князя Миколу Святошу у Ближніх Печерах Києво-Печерської лаври. Преподобний вшановується не тільки як Печерський угодник, його також зараховують до числа небесних покровителів Волинської землі.

Преподобна Параскева Сербська

Народилася преподобна Параскева в благочестивій болгарській сім’ї, що жила в ХІ столітті в поселенні Епіват, між Сілістрією і Константинополем. Одного разу, як стріла, прокололи її серце почуті на Богослужінні слова Господа: « Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе» ( Мф. 16, 24). З того часу вона почала роздавати свій одяг убогим, за що терпіла багато образ від ближніх. Після смерті батьків свята постриглась в чернецтво і пішла в Йорданську долину, де славно подвизалась до глибокої старості.
За два роки до упокоєння преподобній Параскеві явився Ангел і звелів їй повернутися на батьківщину, що вона і виконала. Свята мирно відійшла до Господа. Мощі її спочивають в соборному храмі у Яссах. Вони прославились нетлінням і чудесами.

Підготував свящ. Миколай Капітула

Божа нивка

Малина
(Чудеса преподобного Серафима)

Приїхав у Саровський монастир перед Різдвом Христовим новий архієрей. Багато чув він про угодника Божого, але не вірив цим розповідям про чудеса. А може, і люди щось не те наговорили йому? ...Зустріли архієрея ченці дзвонами, у храм провели, потім в архієрейську келію. Почастували його. На другий день - служба. Оглянув все архієрей і запитує: "А де ж живе отець Серафим?" А отець тоді не в монастирі жив, а в пустиньці своїй. Подали архієрею коней. А була зима, снігу в саровських лісах - кучугури по шию! Насилу проїхав архієрей. Та ще й пішки довелося йти.

Отця Серафима попередили, що сам архієрей йде до нього в гості. Угодник Божий вийшов назустріч без шапочки (клобука) і смиренно в ноги архієрею поклонився. "Благослови, - говорить, - мене, убогого і грішного, святий Владико! Благослови, отче!". Він і архієрея так звав: отче та й отче. Архієрей благословив і йде поперед нього в пустиньку. Отець під руку його підтримує. Решта залишилися чекати. Ввійшли, помолились, сіли. Отець і говорить: "Гість у мене високий, а от вгостити його в убогого Серафима нічим".

Архієрей подумав, що отець хоче його чаєм почастувати, і говорить:
- Ти не тривожся, я ситий. Та й не за цим я до тебе приїхав і сніг топтав. От про тебе все чутки йдуть різні.

- Які, отче? - запитує угодник Божий, ніби й не знаючи.
- Говорять, ти чудеса твориш.

- Та що Ви, отче, убогий Серафим чудеса творити не може; чудеса творити тільки Господь Вседержитель може. Йому все можливе, Всемилостивому. Він і світ весь чудесний з нічого сотворив. Він і через ворона Іллю годував. Він і нам з тобою, отче, ось, дивись, благодать яку дав.

Архієрей глянув у куток, куди показував угодник, а там величезний кущ малини, а на ньому повно ягід стиглих. Обімлів архієрей і сказати нічого не може. Зимою! Малина! І на голій підлозі виросла! Як у казці!  А отець Серафим взяв блюдце чайне та й рве малину. Нарвав і підносить гостю. "Їж, отче, їж! Не ніяковій. У Бога всього багато! І через убогого Серафима по молитві його і по Своїй милості невимовній Він все може. Як віру будете мати хоч з гірчичне зерно, то й горі накажете: "Руш у море!" Вона і пересунеться. Тільки сумніватися не потрібно, отче. Їж, їж!"

Архієрей все з'їв, а потім раптом поклонився отцю в ноги. А отець Серафим випередити його встиг і говорить: "Не можна тобі кланятися перед убогим Серафимом, ти - архієрей Божий. На тобі благодать велика! Благослови мене, грішного, і помолися!"

Архієрей послухав і підвівся. Благословив батюшку і тільки два-три слівця сказав:
- Прости мене, старче Божий: згрішив я перед тобою! І молись за мене, грішного, і в цьому житті, і в майбутньому.

- Чую, отче, чую. Тільки ти до смерті моєї нікому нічого не говори, інакше хворіти будеш...

Дивиться архієрей, а куща вже нема, а на блюдечку від малинки сік де-не-де залишився, - виходить, не примарилось. Та й пальці в нього в малиновому соку.

Вийшов архієрей. Свита його чекає. "І чого це, - думають, - він так довго говорив з отцем Серафимом?" А він, без шапочки, знову під руку його веде до самих санок. Підсадив і ще раз в сніг поклонився. А архієрей, як тільки від'їхав, говорить своїм: "Великий угодник Божий. Правду про нього говорили, що чудеса може творити". Але ні слова про малину. Тільки дорогою мовчав і хрестився, а то деінколи і скаже: "Великий, великий угодник!"  А коли помер отець, він і розповів про малину.

З книжки про преподобного Серафима Саровського

Скарбничка мудрості

Зрада

Хто розуміє, що це таке: зрада?

Хто спроможний охопити всю нікчемність тієї потвори з двома обличчями?

Хто не жахається подивитися їй просто в вічі, заслону з її лукавого лиця здираючи?

Хто не боїться її, наче зарази, що в наш час святкує торжество, вважаючи себе за покров життя?

Зрада!

Це ганьба життя, про яку чесна людина говорить тільки з гидливістю.

Це розпуста честі.

Це ядро грішного життя.

Це червона хвала душі, що зсунулася зі своїх базових місць, наче потяг з рейок, до катастрофи.

Вона перетворює наше тіло, що є храмом Святого Духа, у хлів без всяких святинь.

Зрада!

Потвора з двома обличчями.

Одне обличчя улещує тебе усмішкою, а друге відвернене від тебе.

Зрада!

Скверна таємниця двох видів.

Перший вид відкривається тоді, коли тебе зрадять, а другий вид ховає власну зраду. Перший з них пече твою душу, наче розжарене залізо. Другий кидаєш за плечі в торбу життя.

І носиш її в цій торбі, наче прокляття, якого не позбудешся аж до останнього подиху своїх грудей…

о.Мельник-Лімниченко
1947 p.