ВІКТОР ЛИТВИНЧУК: "Самовисуванці" — троянські коні Партії регіонів

Акцент

ВІКТОР ЛИТВИНЧУК: "Самовисуванці" — троянські коні Партії регіонів

 Віктор Литвинчук — відомий на Тернопіллі громадський і політичний діяч,
активний учасник відновлення української незалежності, перший голова
Товариства української мови, один з керівників Народної Ради в
Тернопільській облраді першого демократичного скликання, заступник
голови крайової організації Народного Руху України. Більше десяти років
пропрацював на посаді заступника голови Тернопільської ОДА з питань
промисловості, будівництва, архітектури та містобудування, згодом - на
керівних посадах в центральній виконавчій владі. У 1997 році був обраний
академіком Академії будівництва України, член Національної спілки
журналістів України. Репресований. Реабілітований у 1992 році. За трудову і
політичну діяльність нагороджений орденом князя Данила Галицького та
орденом Українського козацтва ІІІ ступеня "Честь".

- Вікторе Юхимовичу, Вам довелося брати участь у кількох виборчих
кампаніях. Більше того, Ви навіть були другим, програвши у додатковому
турі в Кременецькому виборчому окрузі заїжджому з Сумщини кандидату в
народні депутати. Як Ви гадаєте, чи надовго зможуть ощасливити своїх
виборців щедрі зайди -"врємєнщики" і доморощені "самовисуванці"?

- Історія — мудрий учитель, але школу з відзнакою закінчує небагато учнів.
Вінстон Черчілль вважав, що головний урок історії полягає в тому, що людство не
піддається навчанню. Не слід дивуватися, що свої помилки ми затято повторюємо
друге десятиліття поспіль. Брехня, з якою ідуть на вибори заїжджі "гастролери" і
місцеві "самовисуванці", завжди солодка. Стомлені життям люди, особливо в
селах, готові вірити в будь-що і будь-кому, аби вирватися з цього чортового колеса кріпацтва.

Клименка, цього разу з Луганщини, якого через рік-два буде важче знайти, ніж
Шиллера в Маямі.

Волиняни — дуже довірливий і добрий народ. Але двадцять років брехні - -
це надто велика плата за щирість. Фактично, це — життя цілого покоління, яке рік
за роком вірило і чекало змін.

- Невже тільки тернопільська Волинь така нерозбірлива? Решта наших

територій прозорливіша?

- Тернопільщина на 99% — це патріоти в далеких поколіннях. Тут нема
потреби когось агітувати щодо мови, релігії, державності і свободи. У цьому
тернополяни самі готові переконати будь-кого із заїжджих політичних агітаторів, які зараз наввипередки на аматорському рівні розказують нам, істинно віруючим,-І те, що їм вдалося запам'ятати про Йосипа Сліпого по дорозі з Теребовлі до села Заздрість. На жаль, злиденність часом принижує навіть патріотів.

Ті, хто засилає цю політичну братію до нас, добре знають, що
Тернопільщина — край, в якому два десятки років поспіль найвищий рівень
безробіття і найнижчий рівень заробітної плати. Відомо, що найпростіше
управляти бідною і приниженою країною. Тому кожної виборчої кампанії на
Тернопілля, як по свячену воду, звідусіль злітається політична шпана з усієї
України, якій не знайшлося місця у рідному краї. А ми, найбідніші в Україні, їх
голубимо. Так, упродовж трьох термінів за свій кошт утримувала Чортківщина у
Верховній Раді народного депутата "тушку"-"єдиноцентриста" з Києва Михайла
Полянчича, який за весь час не спромігся віднайти Тернопільщину бодай через
комп'ютерну програму "Google Earth". Нині правонаступником і спадкоємцем
цього округу намагається стати послідовник балогівського "Єдиного Центру"
напівзакарпатець-напівкиянин Юрій Чижмар. У цьому ж окрузі під Луценка
"косить" якийсь міліцейський генерал, який одним із перших його продав. Не
називаю прізвище, бо такі взагалі все життя ходять без прізвищ.

Цьогоріч на Тернопіллі щедра театральна осінь. До названих гастролерів із
своїми шапіто долучилися й дрібніші — Давиденко з Києва та Надія Хоптян,
голова Гусятинської райради, яку занесло чи то з Хмельниччини чи із самого
Києва. Знаючи особисто більшу половину депутатського корпусу Верховної Ради,
я лише з виборчої реклами довідався, що Давиденко — народний депутат. Якщо це
так, то дуже лінивий депутат, який, окрім посвідки та відомості на зарплату, до
Верховної Ради має відношення, як Азаров до української мови. Час голосувати за лінивих уже минув. Щодо союзниці Давиденка по ідеології Надії Хоптян, то
скориставшись порадою древніх греків, про неї — або добре, або нічого. 3 таким
діагнозом навіть адмінресурс безпорадний.

Дивлюсь я на цей список, який можна було б продовжити, і думаю: чи
влада тримає нас за дурнів, чи, їй-бо, ми й справді дурні — обираємо "тушок", а
тоді скиглимо на погане життя. Щож, часом і потворні жінки видаються
красунями, особливо, якщо вони сусідські. Пригадалась кінцівка вірша,
написаного в 60-тих:

...Привабний смак поем чужих широт,
в чужих морях і риба солоніша,
лише тоді мовчати буде рот,
коли в нім добровільним кляпом їжа.

- Але ж людина — матеріальна субстанція, і нерідко знедоленому важко
встояти перед матеріальними звабами. Як поступити, щоб не було соромно
перед самим собою?

- В усіх випадках слід чинити за законом і совістю. Але якщо вже дуже
наполегливо пропонують, то беріть від цих скоробагатьків усе, що дають. І беріть
якомога більше. Бо це не їх, а ваші гроші. Це гроші, які вкрадені у тих бідних
людей, перед якими ці заброди, розкидаючи крихти з панського столу, видають
себе за благодійників. Насправді ж їх фонди і їх доброчинність — це чиїсь сльози,
піт і кров, які вони вичавлювали з вас ще з комсомольських часів. Це — чиїсь
ненароджені діти, чиїсь страждання і втрачені покоління нормальних українців.
Беріть від них скільки зможете... А тоді йдіть і голосуйте проти них, щоб вони
вже більше не "тирили" майбутнє у вас і ваших дітей.

- Ви жодним словом не обмовились про "самовисуванців". Фактично, це
наші місцеві люди, окремі з них — досить авторитетні, які в один голос
клянуться в своїй опозиційності. Сильні «самовисуванці» можуть створити
гідну конкуренцію Об'єднаній опозиції "Батьківщина "і ВО "Свобода"?

- На Тернопільщині, знаючи свій низький рейтинг, Партія регіонів не
наважилась виставляти кандидатів від партії відкрито. Тому вона застосувала
технологію так званого "самовисування"', тобто спробу провести в парламент
своїх або потенційно своїх людей голосами тих, кому вони остогидли. Технологія
проста. За рік-півтора до виборів на окрузі створюється якийсь благодійний фонд з патріотичною назвою і починає вмонтовуватися в суспільне та економічне
життя округу, активно розподіляючи з допомогою влади не свої, а бюджетні
кошти, а також кошти грантових проектів або програм ООН-Наbitat, -UNEP тощо.
Як плату за щедрість, "фондовики"-"самовисуванці" просять небагато
проголосувати за них на виборах. Саме так у попередні роки, блефуючи не своїми
грішми, на Тернопільщині були розпочаті і не завершені роботи передвиборчого
благодійного фонду "Соціальний захист" імені "директора парламенту"
Олександра Волкова та фонду газотрейдера Олега Іщенка. Відразу ж після
виборів ці фонди кудись зникли так само несподівано, як і з'явилися. Ще
несподіваніше, навіть не добігши до виборчих перегонів, провалився крізь землю
широко розрекламований на Тернопільщині передвиборчий фонд російського
нафтового магната Івана Матієшина "Україна — Свята Родина".

Набагато складніше з нашими доморощеними "самовисуванцями". Це
більш витончений проект Банкової, ніж укорінення "фондовиків" та освячення
заїжджої братії. Ця технологія теж не нова, — відома ще з часів боротьби НКВД з
підрозділами УПА. Вбивця Євгена Коновальця, генерал МДБ Судоплатов, писав,
що тільки допомога місцевого населення уможливила ліквідацію УПА: "Без
місцевих ми їх ніколи не здолали б". Повстанські часи теж не були однорідними.
І тоді, коли більшість боролась за волю України, дехто воював за кожуха. Голови
сільрад, "ястребки" і перекінчики, які росли разом межа в межу з хлопцями--
повстанцями, теж були нібито й свої, але доносили, брали участь в облавах та
ліквідаціях. НКВД у першу чергу намагалося перевербувати авторитетних і
впливових людей. Народ вірив не енкаведистам, а "своїм"- і саме вони, залякані чи
куплені, кували перемогу ворогові.

- Наші "самовисуванці "— це цілісна група чи існує якась відмінність?

- Більшість "самовисуванців" — це так звані "технічні кандидати". Якщо
простою мовою, то, перш за все, це особи, які задіяні у виборчому процесі якогось
з основних кандидатів. Фактично, лушпиння, яке створює шумовий ефект і
мутить мозок виборцю. Інша підгрупа — реєстрові козачки влади, давно
завербовані і проплачені безпринципні нереалізовані політики, яким так і не

судилося стати козаками.

Найнечисельніша підгрупа, але найнебезпечніша — це кілька місцевих

підприємців або чиновників, справді відомих, авторитетних та упізнаваних людей, яких, на жаль, ні Об'єднана опозиція "Батьківщина", ні ВО "Свобода" не
залучила у свою команду. Ця групка не готова поступитися принципам і не хоче
погодитись, що вони слабші від кандидата з Об'єднаної опозиції. Хочеться вірити,
що цими, безперечно, авторитетними людьми рухають високі цілі, але у
загрозливі для країни часи в політиці нерідко слід поступатися особистим на
користь спільної перемоги. Шлях до пекла устелений благими намірами. Хіба не
благородними думками керувалися Василь Кочубей і Семен Палій, які у
відповідальний для України час виступили проти гетьмана Івана Мазепи? Як
результат, шанс на створення незалежної української держави було відкинуто
майже на два століття. Відтак, політично незахищені та ображені ці
"самовисуванці" навіть з високими намірами, самі того не бажаючи, за
відшліфованою технологією регіоналів у найкоротший термін будуть
переформатовані в заляканих "тушок".

- Отже, історія занадто серйозна справа, щоб довіряти її політикам?..

- За Пітером Лоуренсом, історія змушена повторюватися, тому що її ніхто
не слухає. Я не ідеалізую підбір кандидатів від опозиції і можу зрозуміти
невдоволення виборців та амбіції авторитетних "самовисуванців". Але
честолюбство і гординя — поганий провідник у серйозній політиці. Невміння домовлятися не раз приводило нас до печальних наслідків: і під час штурму
військами Муравйова Києва, і під час "розбірок" між Скоропадським та
Директорією, і при спробі Петлюри з польською допомогою вибити червоних з
Центральної та Східної України. За переконанням відомого українського історика
Сергія Грабовського, якби у Києві в січні 1918-го всі офіцери-фронтовики взялися
за зброю (за нею й ходити далеко не треба було — вдома у кожного щось лежало,
до того ж у місті розташовувалися величезні склади спорядження колишнього
Південно-Західного фронту російської армії), то легко розгромили б
недисципліновані більшовицькі загони. А про особливості державного устрою
України можна було б подискутувати потім, за сприятливіших умов. На жаль, і в
ті часи достатньо було особистостей з незламними принципами. Як наслідок,
значну частину цих дуже принципових осіб, бойових офіцерів з орденами за
хоробрість розстріляли більшовики. Разом з їхніми принципами та
перспективами української демократії. Показовим був й не менш незламний
принцип голови Директорії Володимира Винниченка та його однодумців:
"Україна робітничо-селянська або ніякої!" Наслідком його реалізації стала
капітулянтська політика щодо дій Москви і загравання з простолюдом водночас із
нехтуванням "попутниками", тобто вітчизняною інтелігенцією, і відлучення від українського війська тих командирів, які намагалися його дисциплінувати...
Навіть отамани Холодного Яру, незламні борці за свободу нашої держави, влітку
1920 року стали жертвами своїх принципів: їм не дуже подобався вимушений
союз Петлюри з Пілсудським, тому вони не вели активних дій і не скористалися
унікальним моментом. Коли Червона армія пішла на Захід, вони не вдарили по
фактично порожньому Києву, в якому були тільки тилові служби та чекісти. А це
могло б докорінно змінити перебіг війни. На заваді знову стали принципи. Коли ж
отамани очуняли, — було вже пізно...

- Вікторе Юхимовичу, Ви вірите, що є ще час переконати відомих і авторитетних людей, які "самовисунулися"?

- Для Тернопільщини кандидати від Партії регіонів не складають небезпеки.
Це порожнє місце, яке навіть фальшування влади не врятує. Мало впливатимуть
на перебіг виборів так звані "технічні кандидати". Така ж доля уготована й
закинутій з Банкової на Тернопільщину розжирілій столичній "морській піхоті"—
мудрий українець забере своє і проголосує проти непроханого гостя. Щодо "п'ятої
колони" нашого місцевого підпілля, то як би вони не крутили на головах папахи,
наші люди все одно розпізнають їх і назвуть поіменно. А зло, назване уголос і по
імені, перестає бути небезпечним.

Я переконаний, що незалежно від мотивації та етіології "самовисуванців",
усі вони, якщо ще не діючі, то уже заплановані "тушки". Це добре відремонтовані
троянські коні випробуваної старої політики Партії регіонів. Це — "кровосісі"
Януковича й Азарова, які є нинішньою найбільшою небезпекою української
демократії. Тому я ще раз хотів би звернутися до наших місцевих, дуже поважних
і шанованих мною людей, які "самовисунулися". Задумайтесь, адже саме з вашою
допомогою у нас намагаються забрати свободу, мову і європейській вибір.
Згадайте, саме "свої" у парламенті ставали "тушками" і безсоромно допомагали
гвалтувати власний народ. Як вважають французи, саме свої стріляють у спину. А
відтак, усі "самовисуванці", якщо вони свідомі патріоти, повинні провести
відповідні консультації з опозицією, і до 15 жовтня як самовисунулися, так мають
й самозасунутись. Якщо до того часу не вдасться передомовитися про єдиного
кандидата, то має спрацювати консолідована сила усього народу. А отже, у
вирішальний для країни час, народ мав би знехтувати навіть авторитетними
"самовисуванцями" і заради важливої перемоги проголосувати виключно за
кандидатів від Об'єднаної опозиції "Батьківщина" та ВО "Свобода".

Чи бачив хто після виборів на Кременеччині й Шумщині народного
депутата генерала Ігнатенка із Сумщини, про якого ви згадували, і який відразу ж
після обрання увійшов до фракції Соціалістичної партії України? Наступним став
банкір з Києва Ростислав Шиллер, який нині кучеряво проживає у США. Ще
одним кременецьким і збаразьким обранцем став хмельницький хлібний магнат
Гуменюк, який за свої три каденції у Верховній Раді, здається, жодного разу не
промовив слова. Земляки мої, волиняни, не дуріть себе знову, не голосуйте за
підсунутого вам Партією регіонів чергового крапленого банкіра-златоуста.

В. Вікторов,

Тернопіль