18.2.15

Оскарженню не підлягає




Загроза існуванню України, як суверенної держави, дещо відсунула увагу громадськості від реформування в країні.. Зміна системи відношення державних органів влади до громадянина вкрай необхідна. Нас переконують, що без зміни конституції не можлива зміна системи в державі. В 2013 році була створена Конституційна Асамблея, результатом роботи якої став Проект нової конституції. Однак, після втечі Януковича В.Ф. по ньому припинились дискусії. На черговій сесії Верховної Ради планується питання реформування судоустрою.
В діючій, гуманній Конституції України досить чітко виписані гарантії і соціальне забезпечення громадян. «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави»( стаття 3).
Чверть Конституції, або 43 статті із 160 , гарантують кожному українцю право на працю, на соціальний захист, достатній життєвий рівень, охорону здоров’я, освіту і багато інших, яких я не буду перераховувати, аби не позбавити читача сну.
На жаль, де-факто, права зафіксовані в Конституції України не стосуються «маленького» українця», пересічного громадянина бо не дотримуються ні виконавчими, ні судовими органами влади. Знати конституційні права, це ще не значить, що ними можна скористатись.
Не так давно, мені довелось перенести хірургічну операцію. Раніше ніж покласти в палату лікар дає список медикаментів, бинтів, шприців, зеленки, і багато іншого, що необхідно придбати для операції.. Та ще треба наняти донора, який би погодився за тебе здати кров. Інакше на медичну допомогу не розраховуй. Хто був в моєму положенні знає, а хто не був, то не доведи Боже зв’язатись з нашими лікувальними закладами. Не буду описувати умов перебування в лікарні, бо це не робить честі нашій медицині і не являється темою моєї розповіді. При всіх труднощах лікарі та медсестри позбавили мене від недуги. За що і вдячний їм.
Тож знаючи, що згідно 49 статті Конституції України «кожен має право на охорону здоров’я» і у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно.», став добиватись компенсації витрат на лікування. Як ветеран праці із півстолітнім стажем, звернувся я до начальника управління праці і соціального захисту населення п. Пелещука П.М.
- Не передбачена допомога ветеранам праці.
-Як, Конституцією передбачено, а у Вас не. передбачено?- Обурився я.
- Не хватає коштів навіть на зарплату працівникам.
- Добре, я вже будучи на пенсії, створив турфірму, заробляв сам, давав заробити пенсіонерам, як законопослушний громадянин акуратно сплачував в бюджет всі податки. В загальному це склало десь до 30 тис. грн.. Ви можете мені з них виплатити хоч 5% на відшкодування моїх витрат на лікування.
–Гроші були ваші, а тепер державні.
Після цього діалогу я звернувся до Віце-прем’єра - Міністра соціальної політики Тігіпка С.Л.
Виявляється є в нас і Міністерства і є соціальна політика, є «Стратегія демографічного розвитку в період до 2015 року» , є «Концепція розвитку охорони здоров’я населення України», а чисельність населення за роки незалежності зменшилося майже на 6 млн. чоловік.
-2-
Відповідь на свій лист одержав аж через 4 місяці уже від начальника головного управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА Буртняка М.М. в якому мене повідомили, що « через недостатнє фінансування лікувальних закладів Вами були придбані медикаменти для лікування за власні кошти».
Сотні тисяч громадян України не звертаються до лікарів, бо не мають за що придбати ліки. Десятки тисяч перетворились в жебраків, бо ж вимушені поступитись своєю гідністю і просити гроші на вулицях, в магазинах, через пресу і телебачення. Сором за нашу недолугу владу, яка, або неспроможна, або нездатна допомогти своїм приреченим на страждання людям.
Здавалось би, що може бути більш пріоритетним для влади, ніж здоров’я нації. Створюється таке враження, що уряд зацікавлений в тому, щоб нас стало менше, вимерли, чи за кордон виїхали. В самі драматичні моменти життя свого громадянина держава залишає його на одинці з бідою. Горе, коли в сім’ї гасне рідна людина. Батько сімейства робить все можливе, аби продовжити її життя. Так і наш уряд мав би все робити , аби зменшити трагедії цих сотень тисяч людей.
І для цього є вся законодавча база. Крім Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, право громадян на безоплатне лікування передбачено і в Законах України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» 1993р і «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» 2011р. Медична допомога «без попереднього або наступного їх розрахунку» підтверджена Конституційним судом. Навіть Кримінальним (ч.1.ст.184) і Цивільним (ст..1173) кодексами України передбачене покарання за порушення прав на безплатну меддопомогу і відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
Чому ж ми, громадяни такої багатої країни на природні ресурси, чорноземи, роботящі руки, позбавлені своїх конституційних прав, чому нас грабують і принижують тільки ми переступаємо поріг державного чи комунального медичного закладу.?
Тому що, в першу чергу , сам Кабінет Міністрів ігнорує Конституцію, Закони України і Конституційний суд, не створює умови ефективного і доступного медичного обслуговування громадян і не забезпечує його достатнього фінансування (п.2 ст.2, ст..3,19,20 ЗУ «Про КМУ», 2012р)
КМУ не заклав в «споживчий кошик» і відповідно в прожитковий мінімум витрати на лікування.(Постанова КМУ №656, 14.04.2000р).. «Споживчий кошик» це набір продуктів, послуг і товарів, що характеризує рівень і структуру місячного споживання людини або сім’ї. Використовується для розрахунку прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати і пенсії. Платна медицина та платна вища освіта взагалі не входять в перелік послуг прожиткового мінімуму, бо згідно із Конституцією вони повинні надаватись безкоштовно. А при введенні страхової медицини в споживчий кошик Кабмін повинен включити витрати на страхування здоров’я. .
Для порівняння в «споживчому кошику» британця, крім всього необхідного для гідного життя, є витрати на підключення до інтернету, придбання гітари; німця –придбання цифрового фотоапарата та відеокамери; француза - послуги перукаря та набір косметики.
Явно, що КМУ, де потрібно дати людині - не додає, а де тільки може забрати -забирає. Створене народом національне багатство повинно розподілятись через бюджет рівною мірою між членами суспільства.
Тож, озброєний такими знаннями, я рішив скористатись ще одним конституційним правом, звернутись в суд з позовною заявою до Кабінету Міністрів України.(Прем’єр-міністр Азаров М.Я.) та Міністерства охорони здоров’я (міністр Богатирьова Р.В.) «Про визнання неправомірною бездіяльність суб’єктів владних повноважень та спонукання до вчинення дій і відшкодування матеріальної шкоди»
-3-
Адже стаття 8 Конституції України стверджує: «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».
За браком місця на шпальтах газети і часу в читача я не буду зупинятись на деталях судової тяганини. Виявляється судів є дуже багато і за сферою діяльності і за рангом. Як кажуть, «без бутилки» і не розберешся в який суд звертатись. Що районному суду не «по зубах» то Верховному Суду «за низько». Пройшов всі судові інстанції, як за місцем знаходження відповідача, так і за місцем проживання позивача.
Ось перелік судів, які стали предметом моєї уваги, часу, здоров’я і коштів, аби читачу не здалось, що так легко добитись того, що написано чорним по білому і прийнято на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня.1996р: Кременецький районний суд, Львівський апеляційний адміністративний суд, Окружний адміністративний суд м. Києва, Київський апеляційний адміністративний суд,. Вищий адміністративний суд.
Ці суди ніяк не змогли визначитись, який же суд повинен розглядати мою справу.
Ось кілька фраз із Ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва по моїй позовній заяві. Позивач, тобто я, «Вказує, що Конституційний суд України рішенням від 19.05.2002 року підтвердив право громадян на медичну допомогу «без попереднього або наступного їх розрахунку», а тому, на його думку Кабінет Міністрів України повинен забезпечити це конституційне право». То не моя думка, це п.3 ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» 2008р
І ще одна перлина суддівської творчості: «З огляду на вказане, розгляд даної вимоги віднесено до юрисдикції Конституційного суду України», а «вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства».
Думаю, Боже мій, яка ж то в мене складна справа, що навіть суддя не знає, в який мені суд звертатись ? Те ж підтвердив і Київський апеляційний адміністративний суд: і ухвалив мою «апеляційну скаргу – залишити без задоволення». Колегія суддів. рішила, що я одержу велике задоволення від суду, тому мене його й позбавила. Воістину «ворон ворону очі не виклює»
Вищий адміністративний суд України, самий найближчий до «верховенства права» ухвалив: «Відмовити…у справі за позовом Ярого М.О. до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання відшкодувати завдану шкоду. Ухвала оскарженню не підлягає». Казуїстика слів і вінець моєї майже річної тяганини.
Отже, всупереч Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, закону України «Про судоустрій і статус суддів» мене, громадянина України, «Іменем України» позбавили права на гарантований Конституцією України судовий захист і справедливий суд.
Відомий політолог Вадима Карасьов висловив таку думку: «Шлях в сучасність - це рішення питання про права. Кріпосне право повинно бути замінено громадянським правом, коли ми, суб’єкти громадянського права , адміністративного права, публічного права, правові персони можемо оскаржити рішення любої інстанції, любої влади».
Судова система сьогодні - це наруга над людською гідністю. В окружний суд надіслав всі документи в трьох примірниках. У відповідь надходить лише ухвала, без документів. Суд «дозволяє» оскаржити її у вищестоящий суд. Звичайно, я добиваюсь правди, тож знову готую пачку документів.
-4-
І так без кінця, тільки аби платив судовий збір. Суд не бачить в позивачі людини, в спорі з якою потрібно встановити істину Навіть не має людського звернення, як до учасника судового процесу. За тоталітарних комуністичних часів, до людини звертались залежно від положення в суспільстві і стосунків із законом: «товарищ», «гражданин» і «заключенный». За роки незалежності в нас не закріпилось, навіть на офіційному рівні, звернення «пан», як в інших країнах», сер, містер, гер, сеньйор, «господін» і т.д. Тільки чути по телебаченню та на різних зібраннях від «любі друзі» , просто «друзі» і, хоч в залі вороги, «колеги», «шановні депутати» «запрошені», «присутні», замість «пані і панове».
Мене абсолютно не цікавить якому суду підсудна чи непідсудна моя справа і в порядку якого судочинства має розглядатись. Мене. цікавить конкретно, який суд здатний «захистити мої конституційні права» і на «засадах верховенства права забезпечити справедливий суд…» ( стаття 2 Закону «Про судоустрій і статус судів», 2010 р).
Я якщо я не маю права на «безоплатне» лікування» і на «справедливий суд», то докажіть це мені, а не ганяйте по судам. Можливо Верховна рада уже вилучила статті 49, 55 і 56 із Конституції України? Ні.
Можливо не достатня доказова база, але ж жоден із п’яти судів не розглядав її. Бо ж якби прочитали, то виникло б цілий ряд питань до міністра МОЗ Богатирьової Р.В., Через сім місяців після того, як мені відмовили «Іменем України» від права на суд, Генеральна Прокуратура відкрила 19.06.2014 кримінальну справу за розтрату екс-міністром Богатирьовою 63.5 млн. грн. За ці гроші можна було безкоштовно зробити таку операцію, як мені, 43 тисячам громадян.
Конституція і Закони України не виконуються не тому, що вони недосконалі, а тому, що,можновладці, які зобов’язані їх дотримуватись, за це не несуть ні моральної, ні кримінальної відповідальності. Йдемо в Європу, але Європа пережила таку епоху, коли за кожен злочин жорстоко карали і тому там чиновник не залізе в державну скарбницю чи кишеню свого громадянина.
Суспільство буде здоровим лише тоді, коли розплата за злочин буде незворотною, а гідність кожного її члена буде пошанована. Боротьба за гідність почалась на Майдані і продовжується на Донбасі. Від стійкості і мужності її воїнів залежить, чи ми будемо жити в Україні чи Малоросії, чи будемо українцями, чи «недорусскими», чи громадянами чи холопами, і на сам кінець чи будуть наші внуки пишатись тим, що вони українці.
2 лютого 2015р
Мирослав Ярий
Ветеран праці.






















No comments:

Post a Comment