Леона Вишневська: «Щоб не зурочити, навчіться мовчати про своє щастя.»

Знайомтесь: неординарна особистість

Леона Вишневська: «Щоб не зурочити, навчіться мовчати про своє щастя.»

Дорогі читачі, сьогодні я хочу познайомити вас з молодою поетесою з Івано-Франківська, людиною, сповненою життєвої наснаги та мудрості, якої не має в багатьох, - Леоною Вишневською.

 - Леоно, для початку розкажи трішки про себе для наших читачів. Де навчаєшся? Чим захоплюєшся?

-  Я з Івано-Франківська, навчаюсь у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника на юридичному факультеті, спеціальність  -правознавство. Чим захоплююсь? Це насправді риторичне питання. Поки знайшла себе в поезії та музиці. Та й взагалі,мені здається, що захоплюватись варто тільки людьми. Все решта - надто чужа мені матерія.

- Леоно, знаєш, я в захопленні від Твоїх віршів. У них така душевність, ніби проживаєш життя, читаючи їх. Дивовижно. Ти неймовірна дівчина. Як давно пишеш? Що стало поштовхом до формування Тебе як поета?

- Дякую... Від Твоїх слів стає тепло всередині. Пишу років з десяти, свідомо та виважено з років п ятнадцяти, але ще й досі вважаю себе зеленим початківцем. Так, мені вдалось «набити руку» у мистецтві слова як такого, але з віком виписувати душу на папір все дедалі важче. А поштовхом…хоча, я швидше б назвала це своєрідним стусаном долі під зад, стало неадекватно надокучливе та затяте бажання самовираження.

  - До речі, Леона Вишневська - справжнє ім’я?

- До речі,ні. Це творчий псевдонім. Але він настільки в’ївся у мене, що тепер досить важко розрізнити: хто з нас двох справжній.

-  Чи живеш за принципом «ні дня без рядка»? Коли пишеться? Коли не пишеться? 
 - В мене практично немає «творчих застоїв». У голові завжди роїться мільйон мільярдів ідей. Усе залежить від мого фізичного стану. Іноді буває настільки сильне виснаження, що відчуваю себе амебою, яка, окрім сну та їжі, ні на що більше не здатна.

 - Наскільки складно для тебе об`єктивно оцінити свої щойно написані вірші? Чи маєш людей, чия думка про твої вірші є дуже для тебе важливою?

- Мабуть, здивую тебе, але для мене це в порядку речей. З віршами я давно на «ти». Вони одні з моїх маленьких фетишів. Є такі люди. Це надблизькі мені люди. І, повір, найбільша насолода, коли вони самі діляться враженнями про мої «маразми».
 - Скажи, будь ласка, а які події Твого життя найбільш вплинули на формування життєвого світогляду і стилю  написання?

- Мені здається, що всі наші мрії родом з дитинства, тому з впевненістю можу сказати, що левову частку мого світогляду сформували батьки та діснеївські мультфільми, а любов до віршів у мене з’явилась через двох геніальних людей: Ліну Василівну Костенко та Ірину Петрівну Волкову, остання є моїм творчим наставником та другом, особливою людиною, яка змусила мене повірити у власні сили і зрештою навчитись виписувати власну душу на папері.

- Звідки черпаєш свою життєву наснагу і натхнення до написання таких дивовижних творів?

 - У людях і музиці. Це щось середнє між Рейхстагом та шоколадом. Це приємна одержима залежність, завдяки якій з з’являється дике бажання вирвати  з себе емоції, нанизати їх на кулькову ручку і рвати думками записник.
- У Тебе уже досить великий творчий доробок, поділися своїми планами?

 - У мене вже є  дебютна збірка "Серветкова лірика", яка вийшла обмеженим, кишеньковим тиражем. Тепер плануємо восени видавати другу, якщо все буде гаразд.

 - Як Тобі вдається поєднувати юриспруденцію і творчість? Як на все це вистачає часу? Що вплинуло на такий вибір професії?
 - Нікудишньо вдається. Зараз, коли залишилось всього нічого до закінчення університету, розумію, що попереду велетенська безодня, яка мене рано чи пізно проковтне. Розриваюсь між навчанням та своїми творчими амбіціями. В мене таки муляє у грудях Наполеон.

 - Що для тебе найбільше щастя і найбільше розчарування?

- Cпокій та здоров’я рідних. Відсутність цих двох речей.

-  Якою ти вбачаєш сучасну молоду людину?

 - Жаль, що на сторінках друкованих видань побутує досить жорстка цензура. У мене жахливе враження про сучасну молодь. Принаймні, про її більшість. А щодо уявлень…Знаєш, справді хотілося б, щоб за тюнінгованою зовнішньою оболонкою ховалась душа розміром галактики, переповнена світлом та любов’ю. Але поки такі люди - одиниці на межі вимирання. Ідеальне суспільство - утопія, як на мене. Треба вчитись шукати красу в недоліках.

- Якби була машина часу, як ти уявляєш себе в майбутньому через20, 30, 40 років?

- Щасливою.

- Яку пораду Ти б дала сучасному молодому поколінню і читачам "Галицько-Волинських Відомостей"?

- Вірити у власні сили, цінувати кожну мить свого життя, берегти рідних та близьких людей і,мабуть, найважливіше - не бути самотніми всередині та сірими зовні, виділятись у натовпі щирістю посмішки і нарешті прочитати "Пісню Соломона" Тоні Моррісон .

- Леоно, спілкуючись з Тобою, отримуєш справжню насолоду. І поезії Твої несуть якусь дивовижну силу та душевну гармонію. Хай вони долітають до кожного серця, кожної душі. А Тобі бажаю по-справжньому бути щасливою!

З Леоною Вишневською зустрічалася  Ірина Баранова

Світ за Леоною Вишневською

·         Мені справді здається, що той, хто постійно наголошує на своїх можливостях, надокучає розповідями про те, як він досягне бажаного, словом, просто затято піарить свої бажання - ніколи нічого путнього у житті не досягне. А от той, хто непомітно нишком, маючи тонну терпіння, йде до своєї мети - отримає все. Знаєте, міліметровими кроками таки можна дійти до сонця.

·         Іноді здається, що більшість твоїх друзів - це всього лиш шматки м 'яса, які вміють розмовляти. Живеш ось так в оточенні біфштексів, куріпок та відбірної оленини, обіймаєш їх, регочеш до болю у животі, ділишся потаємним, запрошуєш в гості, робиш безліч непотрібних дурниць, поки в один...найважчий момент не отямишся і станеш вегетаріанцем. Запитаєте: до чого тут ці не зовсім тверезі демагогії? Наскільки б сильно ви не довіряли чи любили того, кого маєте сміливість\необачність називати "другом" , пам'ятайте, що розраховувати, перш за все, можна тільки на самого себе. На жаль, у наш час по-справжньому вірними та розуміючими є тільки батьки та собаки, подекуди кохані люди, але це вже кому яка карта випаде.

·         А, знаєш, якщо ти ніколи не плакав від болю, лежачи на лікарняному ліжку, не бачив, як розминають деформовані ступні дитині, що хвора на поліомієліт, чи як ночує в під'їзді твоя сусідка, бо її чоловік вкотре дозволив собі зайве після третьої пляшки, як пенсіонер-шизофренік лупцює дітлахів у дворі через те, що вони надто гамірно сміються, як сильно штовхає свою дівчину у груди чи плечі черговий відморозок, називаючи її сукою, як "чудові матері", тримаючи у одній руці недопалок від мальборо, іншою дають ляпаса своєму малюкові за те, що він просто ненароком впав, як іноді несміливо та з повними очима відчаю шкільні "ботани" висловлюють свою думку, знаючи, що додому вони повернуться з відбитою печінкою та порожнім гаманцем, як доводять себе до нервового та фізичного виснаження дівчата, яким зрадили або обізвали товстими потворами просто так...заради розваги чи з опалу і нарешті, як нестерпно, коли Господь забирає до себе найкращих, натомість залишаючи серед нас останню мерзоту та покидьків, тоді тобі до біса пощастило. Цінуй це!