лист

Шановний Теодозію Васильовичу!

Ректорат інституту принципово та послідовно підтримує ідею публікації Антології різножанрових творів художньої літератури та народного фольклору, в яких відображається історія, далеке і ближнє минуле міста Кременця та Кременеччини, їх соціально-економічне, духовно-культурне життя, дивовижна природа і неповторна архітектура, відомі та невідомі (чи забуті) персоналії, чиє життя і творчість пов’язані з нашим краєм. Ми здійснили перші конкретні кроки щодо практичної реалізації та будемо наполегливими у справі завершення цього перспективного художнього проекту в обгрунтованих і прийнятних його варіантах.

Разом з тим, вважаємо за необхідне окреслити основні позиції нашої концепції Антології через призму бачення її світоглядно духовних цілей, якими обумовлюються структура та змістове наповнення всякого художнього видання.

Насамперед, виходимо з того, що Антологія має бути об’єктивним художньо-літературним портретом Кременця, Кременеччини і, частково, Волинського краю, в їх історичному контексті без гіперболізації чи надмірної деталізації якогось одного із етапів чи аспектів їх становлення.

Акцентуємо увагу упорядників Антології на тезі, що Кременець - це місто української духовної культури,, в якому національна культура розвивалась і розвивається у процесі продуктивного взаємозбагачення творчою діяльністю представників російської, польської, єврейської та інших національних культур, що має знайти належне відображення- у структурі та змісті Антології.

Не може залишитись поза змістом Антології і той незаперечний факт, що серцевиною і найпотужнішим джерелом духовного (науково-педагогічного, культурно-освітнього, літературно-публіцистичного, художньо-мистецького) життя Кременця, Кременеччини і всього Волинського регіону була діяльність освітніх установ, що функціонували у відомих архітектурних корпусах колегіуму і духовно-культурним спадкоємцем яких виступає наш навчальний заклад.

Основними критеріями підбору різножанрових літературних творів до Антології вважаємо їх художньо-літературну цінність, соціально-історичну та наукову об’єктивність, національну толерантність, гуманістичний характер і зв’язок з Кременцем, Кременеччиною, Волинню.

Згадані критерії визначають зміст, формат і характер передумови до Антології: переднє слово повинне бути лаконічним і неупередженим, містити конкретну і точну інформацію про твори та їх авторів, про їх відношення до нашого міста і краю.

Ректорат інституту готовий до співпраці з усіма, хто сприятиме забезпеченню художньо-естетичної цінності та якнайшвидшій публікації Антології, в тому числі, в її кардинально змінених за змістом і структурою

Коментарі до листа ректора Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка А. М. Ломаковича (№ 01-09/4-101 від 15 березня ц. р.) на ім’я Т. В. Присяжного

У листі все поставлене з ніг на голову.

Сама антологія названа неточно і неправильно. У назві випали фольклорні твори на літературній основі, а словосполучення «народний фольклор» - масляне масло: фольклор - це і є народна література селянської верстви, первісно усна; сформувався також фольклор міський. Випала у назві і вся третя частина книги (спогади, листи, виступи).

Акцент у першому абзаці зроблено на відображенні у творах «історії далекого і ближнього минулого міста Кременця та Кременеччини» і т. д. Це не так, бо книга про Кременець - Волинські Афіни, його відомий в Україні та за її межами освітньо-науковий осередок зі славною історією, їх минуле, сьогодення і майбутнє. Кременеччина згадується в книзі лише опосередковано. Далі зазначається: «Ми [ректорат] здійснили перші конкретні кроки щодо практичної реалізації...» Які кроки здійснив ректорат? Кроки здійснив ректор А. М. Ломакович, за дорученням якого пошматовано і спотворено передмову і зміст людьми, які участі у підготовці антології до друку не брали, вона ж майже повністю підготовлена: через кілька днів можна було б подати в друкарню.

У другому абзаці А. М. Ломакович від імені ректорату окреслює «основні позиції концепції членів ректорату», які антології не прочитали, до того ж не всі могли й прочитати польськомовну частину, бо не володіють цією мовою. Ніхто кожному з них книги не роздруковував. Закінчується цей абзац необхідністю «окреслення основних позицій концепції через призму бачення її світоглядно-духовних цілей, якими обумовлюються структура та змістове наповнення всякого художнього видання». Звичайне високомовне пустослів’я.

Підкреслю, «духовних цілей» упорядники [серед яких Г. І. Черни- хівський - лауреат премій ім. В. Антоновича, Братів Б. та Л. Лепких, член Українського історичного товариства і НТШ, НСПУ] досягай (через любов до рідного міста, навчального закладу - виховання любові до української держави, твердої державницької позиції).

У третьому абзаці йдеться про те, що антологія «має бути об’єктивним портретом Кременця, Кременеччини і, частково, Волинського краю в їх історичному контексті без гіперболізації чи надмірної деталізації якогось одного із етапів чи аспектів їх становлення». Це знову ж таки звичайне пустослів’я. Зазначу, що підготовлена книга і є таким об’єктивним художньо- літературним портретом Кременця, на прикладі життя якого показано явища, типові не лише для Кременеччини, а й усього Волинського краю. Але антологія не є і не може бути «художньо-літературним портретом Кременеччини і, частково, Волинського краю, бо це вихід за межі тематики книги. Невже автор листа проф. А. М. Ломакович цього не розуміє?

Наступну тезу автора листа до упорядників (у четвертому абзаці) теж не можемо залишити поза увагою, бо це черговий вихід за межі тематичної спрямованості антології. Нагадаю, що це книга про Кременець, а не про впливи на українську культуру культур інших народів і не наукове дослідження цього процесу. Яке «належне відображення у структурі і змісті це має знайти»?!

П’ятий абзац (на першій сторінці) - це перлина пустослів’я. Автор листа, якого я ввів у книгу як співавтора передмови (себе - останнім - після Г. І. Чернихівського і нього) і співупорядника (другим у переліку), але який навіть не прочитав її, пише: «Не може залишитись поза змістом антології і той незаперечний факт, що серцевиною і найпотужнішим джерелом духовного життя Кременця [...] була діяльність освітніх установ, що функціонували у відомих архітектурних корпусах [що це за «архітектурні корпуси»?!] колегіуму і духовно-культурним осередком яких виступає наш навчальний заклад». Це все є у змісті! Хай автор листа прочитає нарешті. Прикро тільки, що в повоєнний період історії навчальних закладів різного

типу у корпусах давнього колегіуму не знайшлось серед викладачів і випускників авторів, котрі б залишили такі цікаві, багаті, всеохоплюючі спогади про навчальні заклади (і все, що з ними пов’язане), які залишили викладачі й випускники у першій половині XIX ст., а відомий письменник Борис Харчук, який навчався тут у 1950-1952 роках, лише висміював [напевно, заслужено] керівництво педагогічного інституту в пародіях, за що був виключений з навчального закладу.

У першому абзаці (на другій сторінці) перелічуються «основні критерії підбору різножанрових літературних творів, які визначають зміст, формат і характер передмови до антології». Упорядники дотримувались цих критеріїв. Зазначу, що «переднє слово» [якщо є «переднє», то повинно бути і «заднє слово»; нині вживаються терміни «передмова» і «післямова»] Г. І. Черни- хівського і моє є «неупередженим і містить конкретну і точну інформацію про твори та їх авторів, про їх відношення до нашого міста і краю». Щодо лаконічності, підкреслю, що про більшість авторів написано дуже стисло; лише про славетних, найбільш відомих - ширше [Вони на це заслужили!].

Книга готувалась до друку мною та іншими упорядниками понад 4 роки, до неї увійшли всі найважливіші твори, а проф. А. М. Ломакович, який навіть не прочитав її, а дав на поталу моїм недругам, від імені ректорату пише нині про його готовність «до співпраці з усіма, хто сприятиме забезпеченню художньо-естетичної цінності» [Яким чином?! Усе є. Шляхом по-шматування антології?!] та найшвидшій публікації антології, в тому числі в її кардинально змінених за змістом і структурою форматах і варіантах», інакше кажучи, закликає, крім оперативної групи, якій доручив цю справу, усіх, хто бажає, долучитись до повного перекроєння і часткового знищення зробленого упорядниками!

Виникає риторичне запитання, яким словом можна назвати цей професорський вчинок.

Один з членів опер, групи В. Д. Собчук уже висловлював сумнів у потребі створення такої книги (?!), згодом говорив про її видання у кишеньковому форматі.

Формат досі не змінювали, аж тепер заговорили про нього і про кошти на видання, щотижня називаючи іншу суму: 400 тис., 200 тис., 300 тис. (?!). Де правда?

З ним [форматом] треба було визначитись ще восени 2010 року [Я на той час в інституті вже не працював], коли вирішили обійтись без мене, доробляти книгу самотужки, хоч я сказав, що доведу книіу до пуття.

І що вийшло? Пшик! Чому тоді, через декілька місяців мовчання, пан ректор звернувся до мене, щоб я приїхав? Треба було випустити книгу зі спотвореною інститутськими умільцями хронологією, неспіввідносними частинами, неповними (незрозумілими) фрагментами текстів, їх неуніфікованими назвами, помилками різного типу і т. д.! Перелік можна було б продовжувати [На підтвердження моїх слів додаю тогочасний фрагмент книги]. Чому ж не випустили цю тарабарщину [Інакше й не назвеш]?

А тепер, після того, як я відмучився ще півтора року з книгою, і вона за змістом, формою, грамотністю відповідає стандартам, він хоче продовжити її шматувати, змінювати передмову, зміст, структуру, формат, варіант.

Краще б подумав про вічність і пішов висповідався перед найрадіснішим святом християн - святом Христового Воскресіння, а не займався зштовхуванням людей, думаючи, що виграє на цьому.

Хіба засновник світського освітньо-наукового осередку в будівлях колегіуму - шляхетний Тадеуш Чацький, який, за словами Тараса Шевченка, «любил человека, как нам Христос его любить заповедал» (повість «Варнак»), чинив би так, як він чинить?!

Теодозій Присяжний, кандидат педагогічних наук, упорядник і редактор антології «Волинські Афіни у фольклорі, красному письменстві, спогадах, листах і виступах»

19 березня 2012 р.