Як парость виноградної лози...

Красне письменство чи… антиприклад для молоді?

Солов’їна українська мова – це ідентифікаційна ознака титульної нації нашої держави, майбутнє якої залежить від ставлення до неї молодого покоління. Але, на превеликий жаль, сучасні юнаки та й подекуди дівчата у громад­ських місцях часто-густо пересипають своє спілкування лайкою.

Ця тема для нашого сус­пільства, як не прикро, актуаль­на постійно. Діти, підлітки та молоді люди нині перебувають під жорстким інформаційним тиском мас-медіа, особливо – телебачення та Інтернету, де пропагується насилля і зняті будь-які морально-етичні обмеження. Словом, маніпулюють як можновла­дці, так і артисти, мас-медій­ники, які засмічують мову на­віть нецензурщиною.

Із Біблії знаємо, що Словом Господь сотворив увесь світ і, розуміючи його животвор­ну силу, в народі до Слова зда­вна ставились із надзви­чайною повагою та обереж­ністю. Споконвіків у нас заборонялося навіть вжива­ння слів, пов’язаних із на­зва­ми нечистої сили, щоб не накликати її. Старші люди застерігали уни­кати лихослів’я, прок­льонів, адже вони збува­лися. Словом лікували хво­роби, ним можна було зу­пинити град і бурю. Великого значення наші краяни надавали доброму слову – благословенню та молитві. Людей надзвичайно боляче трав­мують лихі слова. Недаре­мно ненорма­тивна лексика викори­сто­вується для висловле­ння агресії, актив­ного тиску на чужу волю.

Будь-який емоційний стан можна передати слова­ми, але, зрозуміло, все залежить від рівня та обсягу словни­кового запасу людини. Вва­жаю, що в таких випадках непристойна лексика у мові сучасної людини за­свідчує її низьку культуру. На жаль, табуйовану термінологію сьогодні можна навіть про­читати у творах модерних вітчизняних письменників. Серед них – такі автори, як Сергій Жадан, Ірена Карпа, Лесь Подере­в’янський та інші. Їхнє «крас­не» письмен­ство, на мою думку, – анти­приклад для нинішньої молоді.

Якщо обсценну лексику так безкарно вжива­ють у художній творчості, нею не гребують політики, посадові особи, то це озна­чає, що відбувається вплив дегра­да­ційних про­цесів на літе­ратурну мову, її вихоло­ще­ння за рахунок ви­корис­тан­ня замість синоні­мічних рядів, скажімо, матів для «підсилення» думки.

Мовну ситуацію в українському соціумі критично оцінює Ліна Костенко – совість нації – в своїй прозовій книзі «ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО САМАШЕДШОГО»: «...Сті­льки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою не­долюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленгом, спадком рабсь­кого духу і недолугих по­нять, від чого на обли­ччі суспільства лежить знак дебілізму...»

Відомо, що були часи, коли через утиски влади прогресивні письменники не могли видати своїх творів. Але нині автори не надто страждають через цензорів. Адже літератори, підготувавши книгу до друку, можуть особисто звернутись у видавництво, обминаючи будь-які перевірки чи комісії. Таким чином, письменники самі встановлюють обме­ження і водночас залишають за собою право нехтувати ни­ми. Це ігнорування норма­тивною лексикою сучасної літературної мови призводить до поро­дження абсурдних з точки зору моралі творів у крас­ному письменстві, а відпо­відно – до негативного впли­ву на молоде покоління сучасників.

Зрозуміло, що нецензурна лексика існує і не варто вда­вати, ніби цього явища в житті взагалі немає. Його вивчають фахівці, про що свідчить виданий «Словник нецензурної лексики» про­фесора Національної ака­демії наук України Лесі Ставицької.

Але людство, як це не прик­ро, не переста­ло виготовляти бомби тільки тому, що вони можуть вибу­хати. Отож, і з цим словни­ком, і з аморальною лексикою, як і зі зброєю, треба вміти поводи­тися. Тому не варто «парканними» висловами «припра­вляти» свою материнську мову, бо, крім бруду, у душі нічого не залишиться.

Переконана, що мат, жар­гон та сленг (мова нефо­рмалів, молодіжних субкуль­тур та інших соціальних груп) – це хвороби нашого со­ціуму, спричинені непра­вильним розумінням демо­кратії, у тому числі і в мові, на сторожі якої повинен сто­яти кожен із нас. Не варто знецінювати власні думки абсурдом лайки, особливо це стосується молодих лю­дей. Адже тільки мудре, а ще добре і щире слово може вилікувати душевний біль, створити гарний настрій, допомогти повірити у власні сили. Пам’ятаймо про це!

Оксана ДЯКІВ,

поетеса.

м. Заліщики