Волинські дороги Василя Кархута

Повернені імена

Знаний у народі лікар-фітотерапевт, письменник, громадський діяч
Василь Кархут проживав у Південній Волині у м. Кременець, нинішньої
Тернопільської області, з 1934 до 1939 років.

Джерела вказують різні дати переселення лікаря зі Львова до Кременця.
Більшість авторів вказує, що В. Кархут переселився у Кременець 1 липня 1934 року
. В обліковому ж листі в'язня Береза-Картузького табору вказується, що
переселився він у Кременець 4 червня 1934 року.

У Кременеці В.Кархут поселився для проживання у помешканні
Олександра Глувка по вулиці Шумській, 21, біля самого підніжжя Замкової гори
, а медичну практику розпочав в офісі по вул. Горній, 26. Восени 1938 року він
закінчив будувати власний двоповерховий будинок з цегли на вісім кімнат по
вулиці Козубського 6, який стоїть під горою Воловицею, у мальовничій місцині,
звідки увесь Кременець як на долоні. У повісті «Полум'яний вихор»
 читаємо «на розкішнім закутку, на схилі Воловиці, затишку від вітрів,
скерованім на південь, звідки ціле місто, мов амфітеатр». Як розповідали старші
кременчани, тут все було у зразковому стані: сад, квітник, гарно прибрані і
обставлені кімнати.

Не судилося лікарю В. Кархуту довго прожити у власному будинку. 15
червня 1939 року неблагодійного лікаря виселили з Кременця у Берестечко,
дружина з донькою переїхала до батьків. У вересні, коли польській владі
не вдалося вдруге помістити його до Берези-Картузької, оскільки німецькі літаки
розбомбили Луцьку тюрму, Василь Кархут ще ненадовго повернувся у Кременець і привіз від
батьків дружину з донечкою. Після виборів до Народних зборів Західної України
22 жовтня незабаром виїхав до Львова. Попередив лікаря про можливий арешт
чоловік раніше вилікуваної важкохворої жінки, від якої вже відмовились інші лікарі.
Будинок В. Кархута був конфіскований.

Лікар Кархут недовго перебував у Кременці в 1941 році. У середині
серпня він залишив дружину з дітьми у родича І. Стефаніва на території Польщі
(село Загочев'є), а сам разом з похідною групою українських націоналістів прибув
до древнього міста. Працював лікарем, але гестапо наприкінці вересня запідозрило його у
приналежності до ОУН (бандерівців), заарештувало й кинуло до Львівської тюрми
Ланцького. Після звільнення з в’язниці15 листопада 1941 року до Кременця він уже
не повернувся.

Зараз у будинку В. Кархута розміщений лабораторний корпус
державного закладу «Кременецька районна санітарно-епідеміологічна станція»
МОЗ України. На стіні будівлі встановлена меморіальна дошка з написом: «У
цьому будинку в 1934-1939 рр. жив український громадсько-політичний діяч,
довголітній в'язень Берези-Картузької та Колими, письменник, лікар фітотерапевт
Кархут Василь Володимирович ( 1905-1980)».

Які ж події відбулися у житті лікаря за час проживання на Волині?
28 липня 1934 року він одружився з Теодозією Кижин, уродженкою села Вищі
Луб'янки нинішнього Збаразького району. Вінчав їх батько нареченої,
священик Луб'янок, Петро Кижин. Недовго молодята пробули разом - під осінь
розгулялась у Кременці епідемія дизентерії, і лікар відіслав дружину до батьків, а
сам добровільно став боротись з епідемією.

В Кременці на той час було 25 лікарів, переважно поляки та євреї, один
В.Кархут — українець. Своїм уважним ставленням до пацієнтів лікар здобуває
визнання і авторитет. Це викликає заздрість та ворожість у польських медиків.
Аптекарі відмовляються відпускати ліки за його рецептами, бо вони писані
українською мовою. Лише після протестів громадян міста і навколишніх сіл
вони припинили бойкот. Поліція зриває вивіску на будинку, де приймав хворих,
бо вона написана зверху українською мовою, а знизу — польською. Лікар приладнав
вивіску вдруге.

Ось як описує роботу і особу Василя Кархута у своїх спогадах відомий
український художник-графік, іконописець Ростислав Глувко, який проживав у
Великобританії: «Хотілося би віддати належне дуже неординарній особі — д-ру К.

Він прибув у наше місто із західної частини України, розпочав практику в орендованому приміщенні й вирішив залишитися. Він став близьким другом батька й часто заходив до нас додому.

Як лікар, він приніс свіжий подих у наші затхлі й застарілі медичні кола,  запровадив сучасні методи лікування, відмовляючись від старих. Це спричинило роздратування місцевих лікарів старшого покоління, які нестерпно поводилися з «молодим вискочкою», що було зумовлене, безсумнівно, заздрощами Найбільшим гріхом проти визнаного фаху йому зараховували безоплатне лікування бідних, а навіть плату за ліки зі своєї власної кишені.

Це, звичайно, принесло йому велику популярність серед народу, і перед його кабінетом завжди стояли довгі черги, тоді як почекальні інших лікарів залишалися напівпустими.

Він не тільки був добрим лікарем, але й шанувальником мистецтва, колекціонував картини і книжки, та ще був поетом і письменником. Згодом вийшли друком його книжки.

Він поїхав додому в Галичину і повернувся з молодою дружиною, що склала партію моїм батькам для гри у бридж, частий спосіб проведення вільного часу.

За громадську діяльність в українському середовищі польська поліція заарештувала лікаря, присудивши на важкі роботи у в'язниці в Березі-Картузькій.

Він уже ніколи більше в наше місто не повернувся».

11 травня 1935 року польська поліція заарештувала лікаря і 12 травня помістили до справжньої катівні Берези-Картузької, де він пробув до 16 жовтня 1935 року. Арешт польська влада пояснювала тим, що Василь Кархут - небезпечний злочинець у прикордонній зоні між Польщею та СРСР. Одним із звинувачень лікарю була висунута його професійна діяльність. «Осенью 1934 г. во время эпидемии краснухи (дизентерії — авт.) в Кременце док. Кархут оказывал бесплатную медицинскую помощь украинцам, чтобы в такой способ получить популярность и влияние среди украинцев», - читаємо в обліковому листі в'язня Берези  Картузької.

Під час ув'язнення лікаря, 3 червня 1935 року, у Кременці народилася донька Христина.

У Кременці Василь Кархут написав і видав декілька книжок. У 1937 році у львівському видавництві «Батьківщина» вийшла друком новела «Цупке життя», де автор змалював світ природи, з його суворими законами життя і боротьби. Тут В. Кархут розпочав працю над автобіографічною повістю «Полум'яний вихор», де себе автор зобразив в образі лікаря Гордія, від якого ведеться розповідь. На сторінках книги зустрічаємося з кременчанами: бандуристом Костем Місевичем (Мусієнко), письменницею Марією Цимбалюк (Нечипурна) та її братом Льонею Цимбалюком (Цимбал), родиною Черкавських (Черкасенки), революціонером Романом Бжеським (Арсен), письменником- казкарем Сергієм Даушковим, малярем-поетом Іваном Тарасевичем, фотографом Мусієм Скакальським, директором української гімназії Міляшкевичем (Челяшкевич), який чимало зробив, щоб зберегти в українському Кременці українську гімназію. Повість «Полум'яний вихор» рознесла братнє світло, освітила Кременець, а з ним - усю Волинь. Написання повісті автор закінчив влітку 1940 року, а в світ вона друком вийшла у Празі 1941 р.

На Волині молодий лікар зблизька бачить життя і настрої різних верств кременчан. Йому мліють руки від щоденної виснажливої праці, а ще важче дивитися на зрусифіковане, а тепер ополячуване славне колись місто Кременець, яке разом із довколишніми горами називають Волинськими Афінами. Василь Кархут заглиблюється в історію цього краю й доходить висновку, що основним видом його діяльності мусить стати «боротьба з окупантом до останньої краплі крови!». Нищівно, зате справедливо картає він колонізаторські акції поляків на Волині.

Водночас розвінчує облудну політичну гру місцевих українських комуністів. За словами лікаря-патріота, українські комуністи — люди без тіні, а їхня політична діяльність — «пісок, сіяний у вічі, з чужої жмені».

У Кременці Василь Кархут встановив тісні контакти з українськими патріотами: Федором Гаврилюком, Романом Бжеським, Вірою Тимофєєвою та Володимиром Гоцьким.

 Він активно сприяв культурно-просвітницькій діяльності, відвідував вистави самодіяльних аматорів, брав участь у роботі «Кооперативи», де читали й обговорювали актуальні матеріали преси й новини літератури, проводили літературно-мистецькі вечори, концерти, ставили вистави.

Петро Мазур,

кандидат медичних наук, Кременець