Нашого цвіту та й по всьому світу

Невільники  Другої світової

Остарбайтери. В українській діаспорі США, Канади, Австралії, Мексиці та інших країн їх ще називають остівцями. Лиха доля примусила їх покинути рідну Волинь, щоб десь у далеких німецьких містах, містечках і селах гнути спину на ворога, який з мечем прийшов у наш край.

7 листопада 1941 року Герінг підписав указ «Про використання російської робочої сили». Під терміном «російська» малося на увазі «радянська». Так у майбутньому, окрім росіян, згідно з нацистською термінологією, називали також українців, білорусів та жителів інших регіонів Союзу.

Перші заклики до української молоді їхати на роботу в Німеччину прозвучали на Волині вже влітку 1941 року. Нацистська листівка-звернення була доведена до буквально кожного села Волині. Одна з таких агіток писала: «Українці! Німеччина дає вам нагоду отримати корисну і добре оплачувану роботу. В січні 1942 року до Райху вирушатиме перший потяг з українцями. Запрошуємо тих, хто має фах, а також тих, хто його не має, їхати до Німеччини. Зголошуйтесь до біржі праці у Рівному, Костополі, Дубні, Луцьку…».

Спершу злиденне життя більшості українського населення краю та труднощі з працевлаштуванням вдома, виснажлива, майже неоплачувана праця на окупаційних примусових роботах штовхнула деяких юнаків та дівчат вирушити на заробітки. Але дуже швидко, незважаючи на цензуру листування, на батьківщині дізналися про умови життя та праці в Німеччині. Та вже тоді Німеччина не церемонилася зі східняками, а, починаючи з вересня 1942 року, почала вивозити молодь примусово.

Окупаційна адміністрація Волині привела в рух гігантський репресивний апарат: гебітскомісаріати, окружні, міські та районні управи, жандармерію, охоронні війська, підрозділи СС. Кожному населеному пункту було доведено план відправки людей до Райху. На станціях Здолбунова, Ковеля, Сарн, Шепетівки, Острога, Дубна, Костополя, Луцька  були створені пересильні табори і збірні пункти. Ешелони з живим товаром відправлялись щотижня, а іноді й частіше.

Почалися масові облави. Сільську молодь хапали в церквах, на якихось спеціально влаштованих зборах, а в містах – у кінотеатрах, в навчальних закладах, які ще тоді були дозволені, а то й просто на вулиці.

В Дубні пересильний табір було облаштовано в цехах колишньої хлібопекарні /завод продтоварів по вул. Морозенка/ і в приміщенні колишньої  залізничної школи  №8 . Територію пересильного табору у будівлях хлібопекарні обнесли двома рядами огорожі. Одне кільце охороняли німецькі солдати, друге – місцева поліція. Про це свідчить Іван Грушицький з Малих Садів. На жаль, його свідчення --  єдина інформація про цей табір.

 Навесні 1943 року в Дубні відбулась чергова акція по набору молоді для відправки в Німеччину. Німці оголосили реєстрацію, яка проводилася на другому поверсі будинку, в якому колись містилась аптека № 33 /Майдан Незалежності/. Більше сотні людей вишикували колоною і повели до СШ № 8 /Станція Юних Техніків/ по вулиці Запорізькій. Там усіх тримали під охороною поліції. З вулиці Польової забрали Людмилу Прибитковську і  Валентину Кудрик, а з Садової – Адамович, Ольгу Ковальську і Любов Дмитрук. Людмилі Прибитковській вдалося уникнути неволі: мати, за відріз тканини на костюм, який віддала охоронцю, визволила доньку. Увечері поліцай провів Людмилу до огорожі і сам підняв колючий дріт, щоб вона змогла пролізти. Після війни в підземеллях залізничної школи знаходили написи, видряпані на стінах. Це були прощальні звернення до рідних.

Польський єврей Артур Шнайдер у книзі «Як загнаний звір» /Люблін, 2003/ пише: «Навпроти військових казарм на Сурмичах стояв великий будинок, а біля нього – кілька менших і бараки. За польських часів той об’єкт звався “Економією», тому що там, ще перед Першою світовою війною, була адміністрація власниці всіх волостей, розташованих довкола Дубна – графині Шувалової. Під час окупації гітлерівці організували там  пересильний пункт, у якому тримали хворих робітників, привезених з промислових робіт у Німеччині».

До отримання цієї книги було незрозумілим свідчення колишньої бранки  з села Любимівки Софіївського району Дніпропетровської області, що в цьому таборі утримувалися люди з усієї України. Виявляється, тих, хто тимчасово втратив працездатність,  додому не відпускали, а звозили в подібні до дубенського табори, де підліковували і знову повертали до Німеччини. Всього з початку 1943 року тут перебувало близько 600 осіб. 50 жінок народили в таборі дітей, 70% з яких померло.

Зберігся список жителів колишнього Вербського району, які зазнали  німецької неволі. Документ переписувано кілька разів різними людьми, і тому окремі населені пункти та прізвища набули якихось змін. Завчасно прошу вибачення за ненавмисно спотворені означені нижче дані.

1.     Колтнюк /Ковтонюк?/  Надія Андріївна  с. Судобичі.

2.     Антонюк Віра Гнатівна  с. Птича.

3.     Марчук Софія Іванівна   с. Судобичі.

4.     Остапенко Тетяна Федорівна  с. Птича.

5.     Братійчук Ганна Степанівна  м.Верба.

6.     Невська Зінаїда Михайлівна  м. Ростов.

7.     Мазурчук Ганна Германівна  с. Судобичі.

8.     Максимов Петро Максимович  с. Судобичі.

9.     Панасюк Марія Максимівна  с. Підлужжя.

10.                     Парфенюк Мартин Михайлович  с. Судобичі.

11.                      Вознюк Ольга Іванівна  м.Верба.

12.                      Марчук Єлизавета Миколаївна  с. Судобичі.

13.                      Свінтозельська Олена Давидівна  с. Боцянівка

14.                      Єремова Надія Порфирівна  с. Судобичі.

15.                      Єремова Олена Романівна  с. Переросля.

16.                      Єремов Степан Порфирович  с. Судобичі.

17.                      Метировська Віра Олександрівна  с. Дитиничі.

18.                      Шевчук Василь Микитович  с. Судобичі.

19.                      Тимощук Михайло Андрійович  с. Переросля.

20.                     Тимощук Лідія Федорівна  с. Судобичі.

21.                      Тимощук Софія Дмитрівна  с. Судобичі.

22.                      Єгорова Марта Андріївна  с. Буди.

23.                      Ординат Ганна Федорівна  с. Судобичі.

24.                      Гаврилюк Лукерія Лук’янівна  с. Клюки.

25.                      Касько Єлизавета Демидівна  с. Клюки.

26.                      Бойко Ганна Давидівна  с. Кульбаше /?/.

27.                      Купріяненко Захар максимович  с. Дворище.

28.                      Татарчук Пелагея Іванівна  с. Студінка.

29.                      Коменко Марія андріївна  с. Берег.

30.                      Темрук Потап Трохимович  с. Дворище.

31.                      Калинчук Прокіп Павлович  с. Судобичі.

32.                      Павличук Володимир Леонтійович  м. Верба.

33.                      Шевчук Варвара Степанівна  с. Бірки.

34.                      Шевчук Василь Андрійович  с. Судобичі.

35.                      Кобанюк Лідія Іванівна  с. Підлужжя.

36.                      Колонюк Василиса Гнатівна  с. Боцянівка.

37.                      Ординат Ганна Трохимівна  с. Судобичі.

38.                      Турченко Ганна Климівна  с. Нова Носовиця.

39.                      Ординат Денис Леонтійович  с. Судобичі.

40.                      Ординат Соломія Сидорівна  с. Плоска.

41.                      Яремова Катерина Никифорівна  с. Судобичі.

42.                      Ромонюк Семен Ілліч  с. Судобичі.

43.                      Ординат Ольга Самійлівна  с. Судобичі.

44.                      Ординат Марія петрівна  с. Судобичі.

45.                      Касько Степан Борисович  с. Тур’я.

46.                      Ординат Софія Савівна  с. Судобичі.

47.                      Грицюк Анастасія Аврамівна  с. Судобичі.

48.                      Ординат Надія Федорівна  с. Судобичі.

49.                      Панчук Наталія Трохимівна  с. Берег.

50.                      Темрук Сафронія Дмитрівна  с. Браженка.

51.                      Темрук Микола Устимович  с. Облитки /?/.

52.                      Ковальчук Пелагія Никифорівна  с. Судобичі.

53.                      Ковальчук Віра Іванівна  с. Судобичі.

54.                      Ковальчук Іван Пилипович  с. Судобичі.

55.                      Ординат Ганна Олександрівна  с. Берег.

56.                      Ординат Текля Леонтіївна  с. Судобичі.

57.                      Калинчук Ксенія Михайлівна  с. Переросля.

58.                      Максимова Олександра Климівна  с. Переросля.

59.                      Салійчук Василина Федорівна  с. Витирки /?/.

60.                      Високовська Олена Іванівна  с. Стара Носовиця.

61.                      Паранюк Марія Кирилівна  с. Переросля.

62.                      Павлова Ксенія Феофилівна  с. Судобичі.

63.                      Максимова Лідія Трохимівна  с. Судобичі.

64.                      Ромонюк Акулина Ахтимонівна  с. Судобичі.

65.                      Парфенюк Васса Ларіонівна  с. Судобичі.

66.                      Кабарнюк Тимофій Авер’янович. Судобичі.

67.                      Ординат Олексій Леонтійович  с. Судобичі.

68.                      Романюк Павло семенович  с. Судобичі.

69.                      Грицюк Софія Петрівна  с. Переросля.

70.                      Коленюк Марія Романівна  с. Переросля.

71.                      Федорук Пелагія Василівна  с. Судобичі.

72.                      Пашела Ганна Аврамівна

73.                      Москалюк Тетяна олександрівна  с. Судобичі.

74.                      Степановська Марія Трохимівна  с. Судобичі.

75.                      Горачек Сергій Іванович  с. Смига.

76.                      Соманюк Марія  с. Судобичі.

77.                      Кабарнюк Лукія Артемівна  с. Судобичі.

78.                      Покотилова Надія Василівна с. Рудлівка /?/.

79.                      Ільченко Зузанна Аврамівна  с. Судобичі.

80.                      Кононюк Петро Федорович  с. Студінка.

Кожне село на Дубенщині має власний список людських трагедій, об’єднаних спільним заголовком: «Список жителів, що проживають на території сільської ради, які були репресовані і реабілітовані …»

Молодь намагалася уникнути примусового вивозу до Німеччини. Одні приєднувалися до українських повстанців, інші підкупляли лікарів, щоб дістати довідку про якусь невиліковну хворобу, ще одні навмисно спотворювали собі обличчя чи намащували тіло якоюсь маззю, щоб викликати сип. Медичну комісію майбутні остарбайтери проходили в будинку гебітскомісаріату /вище училище культури/. Тут також вдавалося іноді отримати посвідку про непридатність до важкої роботи.

Одного разу німці вивісили афіші по всьому місті, що в неділю буде безкоштовна демонстрація фільму в будинку Грінберга /Будинок дітей та молоді/. Після перегляду юнаків та дівчат перехоплювали на виході і впихали в заздалегідь приготовлені вантажівки, щоб відразу везти в табір чи на вокзал. Серед глядачів був і поляк  Тадеуш Березовський з шістьома друзями. Хлопцям вдалося непоміченими дістатися до вікна на другому поверсі, яке виходило у вузенький провулок між будинком Грінберга і ратушею. Провулок не охоронявся і втікачі, зв’язавши ремені, спустилися на землю, а потім розбіглися по домівках.

Дубенські газети вже неодноразово друкували статті про тяжкі випробування, які випали на долю  нашої молоді в 1942-1945 роках. Чимало відомостей можна почерпнути і в виданнях Миколи Денисюка, Миколи Оттова та інших авторів. Та все ж нам відомо далеко не все, бо навіть цифра примусово вивезених до Німеччини з Рівненської області до сьогодні достеменно  не встановлена. Бранці, хоч і були зовсім юними, коли їхали в товарняках до чужої країни, але потроху залишають нас, і тому потрібно поспішати записати їхні історії, щоб не було пізно…

Дубенська молодь серед українських невільників у Німеччині. 1944 р.

Заввідділу історії заповідника  Тамара Дмитренко