Друга спроба

Радимо прочитати

Друга спроба

Девід Мітчел «Хмарний атлас»

Якщо подивитися неупереджено, то можна помітити, що життя по суті своїй іронічна штука. Цю іронію і взяв на озброєння Девід Мітчел у романі «Хмарний атлас». Можливо, саме через це і ще ряд причин, які будуть названі пізніше, книгу можна назвати класикою ХХІ століття. Адже що таке класика? «Класичний» або ж по-іншому «гідний наслідування». Те, форма чого перетворилася у досконалість з часом. Це відповідь на питання «ЯК?», а не «ЩО?»

Мітчел взяв на озброєння добре відому і безумовно непогано розкриту тему реінкарнації. Він підняв теми, котрі цікавлять всіх і кожного – любов, зрада, жадібність, революція. Нічого нового, правда ж? То чому ж така честь – називатися сучасною класикою?

Ви можете описати життя? Від початку і до самого кінця не життя окремої людини, а життя як ідею. В чому ідея життя, його суть? Можливо, ви замислювалися над цим вчора і замислитесь над цим ще й завтра. І, звичайно ж, ваша відповідь буде зовсім не такою, як Мітчелова. Можливо, вам не вдасться знайти відповіді. Або ж, прочитавши «Хмарний атлас», ви погодитися з автором, що життя це… Але нехай відповідь прийде пізніше, плавніше. Так, як вона приходить у книзі…

Вже сама назва привертає увагу. Що ж за диво таке – атлас хмар. Карта чогось невідчутного, невидимого, невловимого. Карта, яка може провести тебе по майбутньому, показати всі правильні рішення і вберегти від помилок. Але в тебе її нема. І в уяві вона наче карта хмар – розмита, нечітка, мінлива. А можливо, тут приховане щось інше. Хмара пливе по небу, міняється. Але залишається такою хмарою. Як людина по життю – міняється, переосмислює щось, розширяє горизонти, але залишається собою, тією самою людиною, котра рушила у плавання, а не кимось іншим. А хмарний атлас – то путівник по душах… 

У Мітчела той хмарний атлас – путівник по одній душі, котра переходить з епохи в епоху, з одного тіла в інше. Вони всі (чи вона – душа? Хтозна…) різні, не схожі між собою.

З пригодами і подорожами душі нас знайомлять розповіді різних людей. Перший, з ким познайомиться читач, – Адам Юінг, адвокат, котрий жив у 19 столітті. Його щоденники знайде у 20 столітті молодий композитор – Роберт Фробішер. Листи останнього, адресовані Сіксміту, потраплять в руки журналістки Луїзи Рей, котра живе у 1970-х роках. Пригоди Луїзи читатиме у ХХІ столітті видавець Тімоті Кавендіш, котрий напише автобіографію, по якій знімуть фільм. Цей фільм у ХХІІІ столітті подивиться Санмі 451. Декларації, виголошені нею, стануть основою вірувань (скажімо так – «необуддизму») в ще дальшому майбутньому, коли житиме ще один оповідач – Закрі…

Шість історій, шість життів і лише одна душа. Автор натякає на переродження, «позначаючи» одну душу на протязі всієї історії специфічною родимкою, схожою на комету. Читачеві залишається лише уважно слідкувати за текстом, аби не пропустити – хто ж на цей раз?..

Мітчел у своїх історіях не лише вдало описав минуле, він ще й створив досить цікаву версію майбутнього. Історична реальність і нереальність – не просто фон, тло для персонажів. То рушій і першопричина їхніх дій, рішень і помилок. Чинник, який змушує задавати собі питання: в чому суть життя? І кожен персонаж на протязі власної історії, розказаної ним самим чи кимось іншим, шукає відповідь.

Можливо, вони не зайняті філософськими пошуками чи написанням трактатів. Але кожен з них ставить мету, до якої прагне. Говорити про чудово прописані характери кожного окремого не було б доречно. Надто багатопластова історія не дає змоги автору «розігнати» в творенні особистостей. Та перегорнувши останню сторінку перед читачем «Хмарного аласу» виникає новий персонаж, якого не було названо на сторінках роману. Душа – вічна, мінлива, мандруюча… Той персонаж, якого і задумав Мітчел. А тоді складається пазл і перед внутрішнім зором постає новий «Хмарний атлас». Адже автор пише одну книгу, а в розумі читача з’являється щось зовсім інше, нове. Синтез написаного і прочитаного творить атлас хмар – нетривкий, мінливий. Такий, де все залежить від моменту і споглядача.

Одна з героїнь – Луїза Рей – задає питання,  яке по суті наштовхує на роздуми про ідею життя, подану Мітчелом. «Одного не розумію, - говорить вона, - чому ми знову і знову робимо одні і ті ж самі помилки?»

І автор люб’язно дає можливість не лише відповісти на це питання, а й змінитися. Правда, в наступному житті… Розповісти собі свою історію і вберегти від помилки. Він підсуває «пасхальним яйцем» атлас хмар.

Чи розшифрує послання хоч хтось з персонажів? Які помилки вони роблять, які неправильні рішення приймають? І чи вдасться щось виправити з другої, третьої, шостої спроби?

Наше майбутнє визначається нашими помилками в минулому і нашими рішеннями в теперішньому. Мітчел розглядає життя не в контексті окремої життєвої історії, а Історії з великої літери, яка визначає долі поколінь. Рішення і помилки відгукуються через століття, впливають і визначають все нові помилки. А тоді…

А тоді непомітно випливає відповідь на питання, поставлене з самого початку: в чому ідея життя. В другій спробі. В можливості прочитати хмарний атлас і виправити помилки, зроблені тобою раніше. Або шанс зрозуміти, що те, що ти вважав за помилку, тоді зовсім нею не було…

Уважно читайте ваші хмарні атласи, говорить Мітчел. Звертайте увагу на дрібниці, зважуйте кожне рішення. Бо ж кожен вчинок – крапля в морі. Але не забувайте, що море -то всього лишень безліч крапель. А головне – не забудьте прочитати «Хмарний атлас» - практичний посібник корисних помилок і скарбничку корисних цитат.

Тетяна Марченко,

Луцьк