Літературне краєзнавство

Нелегкі мандри Василя Кархута

Свого часу (здається, що незадовго до проголошення незалежності України) до моїх рук втрапили книги «Ліки навколо нас» видатного фітотерапевта Василя Кархута. Про це видання багато говорили ті, хто захоплювався народною медициною.

Не буду кривити душею, автор цих рядків не належав до їх числа. Але ім’я закарбувалось у пам’яті. І воно зринуло з її денця, коли став глибше цікавитися літературним краєзнавством. Виявилося, що Василь був не тільки видатним цілителем – травником, а й самобутнім письменником, якого переслідували кадебісти.

Біографічний наголос

Василь Володимирович Кархут народився 1 липня 1905 року в селі Марківці Тисьменицького району на Івано-Франківщині у священицькій родині. Його батько походив з сім’ї Курбасів. В родинному колі малий хлопчик здобув початкову освіту. Потім були гімназії в Горденці і в Коломиї, у Львові. У 19-літньому віці почав студіювати медицину у таємному університеті міста Лева. Навчання продовжив на медичному факультеті  Львівського університету імені Яна-Казимира, який закінчив у 1932-ому році. Деякий час жив і працював у Львові, де займався літературною та редакторською діяльністю, трудився на благо «Пласту», членом якого став у 1921-ому. В 1934-ому переїхав до Кременця, де почав практикувати як лікар-терапевт, Кременчани полюбили його за високий професіоналізм та український характер. За останнє польські окупанти кинули його до сумнозвісного концтабору у Березі Картузькій. Хотіли вони це зробити у вересні 1939-ого, але не встигли через появу у нашому краї червоних визволителів. Василь Кархут з дружиною деякий час переховувався у Львові, а потім перейшов демаркаційну лінію і оселився у Перемишлі. Деякий час лікарював у таборі біженців з СРСР. А  пізніше став заступником очолювача відділу суспільної опіки Українського центрального комітету під орудою Володимира Кубійовича. Життя у Кракові тривало до 1941 року. З початком радянсько-німецької війни повернувся до Кременця, де продовжував лікарську практику. Але невдовзі за приналежність до ОУН його заарештували фашисти. Йому якийсь вдалося уникнути розправи у тюрмі у Львові. Після приходу «других совітів» жив на нелегальному становищі. Тоді став лікарем митрополита Андрея Шептицького. Після його смерті переховувався у монастирях, надаючи медичну допомогу воякам УПА. Деякий час з фальшивими тоді документами жив у Заліщиках. 30 липня 1946 року тут його заарештували «доблесні чекісти» і на 15 літ запроторили до більшовицьких концтаборів. Після настання «хрущовської відлиги» випустили з табору, але повернутися на Україну не дозволили. Ще три роки жив у Магаданській області Російської Федерації. Весь цей час добивався права повернутися на рідну землю, пишучи у різні інстанції. За це проти нього сфабрикували нову кримінальну справу, на 8 років запроторивши до тюрми. З 1965-го мешкав у Коломиї. Але тут його не хотіли приписувати. Ніхто не хотів слухати і про реабілітацію. Ще деякий час лікарював. У 1975-му Василеві Кархуту вдалося випустити книгу «Ліки навколо нас», яка витримала три видання. І весь цей час йому не давали спокою кадебісти. Ця «опіка» і призвела до інфаркту міокарда, від якого він помер 9 жовтня 1980 року.

«Література - моя доля»

Так, напевне, міг сказати про себе Василь Кархут. Мав таке право. Бо ще в молоді роки захопився письменництвом. Дебютував на цій ниві двома книгами. Видання «На мандрівці», «Поліські мандри» побачили світ в 1930-му у Львові.

В тому, що вони розповідали про будні пластунів, не було нічого надзвичайного, бо автор сам належав до цієї організації. Своєрідним продовженням цієї тематики можна вважати книги «Гомін з-поміж нас» і «Поклик вольних». Вони побачили світ у 1931-ому і в 1934-ому  роках. Це було оповідання про тварин. Але це зовсім не означає, що в цей період він забув про більші за обсягом жанри. Бо в 1934-ому до читачів прийшла повість «Вістря в темряві». Правда, весь наклад майже відразу сконфіскувала польська цензура. Вона налякалася того, що твір розповідав про боротьбу українських націоналістів проти окупантів.

Ще, мабуть, треба згадати, що в цей час він також редагував ідеологічний часопис пластунів «Вогні». Напомин про це не вважаю випадковістю, бо редакційні будні самі собою диктували ритм літературної праці.

Не полишив він її і тоді, коли перебрався до Кременця. Про це, зокрема, свідчить повість «Цупке життя», яка в 1937-ому окремою книгою вийшла у Львові. І знову польська цензура «благословила» її по-своєму, конфіскувавши тираж. Але це, на щастя, не зупинило переможної ходи видання. Через три роки текст перевидало українське видавництво у Кракові. З’явився і німецький переклад цього твору.

Після чого настав період вимушеного проживання у Перемишлі та Кракові. Незважаючи на те, що це був несприятливий період фашистської окупації він виявився плідним для Василя Кархута в сенсі літературної праці. В 1940-1941р.р. він на прохання редактора українського видавництва у Празі Розсохи надіслав туди історичне оповідання «Межа Сходу», «Пробудження», «Візія», гумористичний твір «Білі хорвати». До цього слід додати повість «Цупке життя», про яку уже йшлося.

Наступний період його літературної праці пов’язаний із Львовом. Так виходить, що його можна поділити на два етапи. Перший з них випав на час, коли у древньому місті господарювали гітлерівські окупанти. В 1942-ому він видав збірку творів для дітей «Письменничі нетрі». Збереглися свідчення, що за цей твір і за повість «Цупке життя» Василя Кархута у 1942-ому  нагородили однією з премій спілки українських письменників. Про це, зокрема, згадував Остап Тарнавський у книзі «Літературний Львів. 1939-1944» Відомо також про два творчі вечори Василя Кархута у літературному клубі під орудою журналіста Володимира Мартинця, до якого належав і сам. Для театру «Веселий Львів» він створив ряд текстів пісень та куплетів.

Другий етап – це час, коли після приходу «червоних визволителів» у 1944-ому довелося перейти на нелегальне становище. В митрополичих палатах  він мав унікальну можливість користуватися багатющою бібліотекою Андрея Шептицького. Це він використав під час написання другої частини повісті «Полум’яний вихор», перша частина якої ще 1941-го була видрукувана у Празі. Цікаво, що друкував він її на машинці митрополита і нині цей твір зберігається в кримінальній справі незаконно репресованого, якого реабілітували уже посмертно.

Як не прикро, після цього наступила пора жорстоких переслідувань з боку сталіністів і до нас не дійшли відомості, що в цей період Василь Кархут знаходив час для літературної праці. І, можливо, майбутні дослідники ще розкажуть про це. А поки що лишень можемо сказати, що літературний доробок Василя Кархута ще чекає на перевидання.

(Далі буде)

Ігор Фарина,

Шумськ