Друг не скаже тобі: «Пий до дна!»

Задумайтесь!

Друг не скаже тобі: «Пий до дна!»

      Написати цю статтю мене спонукала реклама горілки, яку останнім часом часто крутять на ТВ. Пригадуєте, як серйозний чоловік представляється Сергієм, тоді мелькає пляшка горілки, і він уже представляється  просто Серьожею? А уявіть, що пляшка горілки мелькає ще раз, ще раз і ще раз, і  серйозний чоловік Сергій на ваших очах перетворюється на жалюгідне створіння з червоною пикою, виряченими очима, некоординованими рухами і звуками, що вилітають з його рота і дуже нагадують свиняче «хрю». Захоплюючий був би сюжет, чи не так?  Хоча поява такої реклами, на мою думку, не випадкова і  містить під собою певне, закладене ще радянською системою, підґрунтя, а саме: навіть якщо ти і кращий за мене, і розумніший, і вихованіший,  та  як  напоїти тебе горілкою, то ти перетворишся на істоту, гіршу тварини, і весь твій пафос, твоя людська гідність, твоє «я», твоя особистість розчиняться в просторі, як мильна бульбашка. Пий, товаришу, бо тоді ти втратиш пильність, бо тоді домовитися з тобою буде набагато легше, бо горілка зробить нас однаковими, на одному рівні – рівні плазунів. Ось такий недвозначний натяк має ця реклама.

     Втім, цей негласний спосіб так званої перевірки на «вошивість» народився ще в сталінських кабінетах. Адже  відомо, що вождь всіх часів і народів неодноразово, у примусовому порядку, споював своїх соратників по партії до напівпритомного стану. Він був людиною невисокого зросту, з багатьма комплексами, тому одержував особливе задоволення, коли розумна, ставна, інтелігентна, талановита людина, а отже, потенційний конкурент,  в буквальному розумінні, повзала біля його ніг і  виглядала блазнем, не контролюючи при цьому ні своїх думок, ні слів, ні поведінки. Тих, хто намагався відмовлятися від вживання  такої кількості спиртного, швидко приструнювали словами: «Ти що за здоров’я товариша Сталіна не вип’єш?!» І достойні, розумні люди пили зі страху, пили, ненавидячи себе за своє боягузтво і лицемірство, адже пили не тому, що бажали цього, а  заради задоволення чийогось самолюбства, заради чийогось самолюбства знищували своє, опускаючись  так низько. Звичайно, що протверезівши, людина почуває себе пригніченою, кволою, слабкою… Зате вождь  похвалить і задоволено , поблажливо посміхнеться, мовляв, знаємо ми ваші слабкі сторони, товаришу, але милостиво пробачаємо, проте ,не забувайте і будьте пильні, бо ми все пам’ятаємо. Трохи потрохи і така практика примусово-добровільного споювання товаришів по службі, що вийшла із кабінетів Кремля , поступово  перейшла в кабінети усіх чиновників усього Радянського Союзу, в тому числі і українських. А риба, як відомо, гниє з голови,  і таким чином в країні почали пити майже всі - від депутата чи директора заводу до простого робітника чи сторожа. Людиною, яка вживає алкоголь , легше управляти, адже вона стає більш вразливою, поступливою і головне, байдужою до суспільного життя, політики. Тому доступність, дешевизна алкогольних напоїв були частиною політики комуністичної держави. Першим  і останнім з усіх радянських керівників держави, хто забив на сполох і не був прихильником такого споювання товаришів по службі, був Михайло Сергійович Горбачов. Його самого неодноразово, коли він був ще підлеглим, спонукали до розпивання спиртних напоїв (іноді ситуація  буває така, що відмова випити алкоголь з кимось з вищестоящих  прирівнюється мало не  до державної зради) але все його єство розумної , неординарної , цілеспрямованої молодої людини противилося цьому. Тож, ставши на чолі великої  держави, цей чоловік зробив спробу покласти край цій ганебній практиці. Та ,на жаль, сімдесят років комуністичного панування на Україні, яке пропагувало алкоголь і переслідувало християнські догми, не минули безслідно. Алкоголь, наче спрут, запустив свої смертоносні щупальця не лише в кабінети чиновників, а й у кожен дім і у кожну сім’ю. На цих хмільних засадах встигло  вирости і дозріти ціле покоління. Радянська людина не уявляла свого життя без алкоголю Тому протиалкогольна кампанія не мала очікуваного успіху.  Адже її треба було починати не з сумнозвісного вирубування виноградників, як  це робилось тоді, і не із закриття алкогольних заводів, а із викорінення практики споювання у чиновницьких кабінетах. Адже саме вищі чини є прикладом для наслідування, і від того як себе поводять вони, як особисто ставляться до алкоголю, залежить і ставлення до алкоголю усього народу. Бо скільки б не говорив керівник своїм підлеглим на партійних зборах про шкідливість пияцтва, всі його слова стають фальшивими і такими, що не вартують уваги, в ту ж саму  мить, коли його самого в стані глибокого алкогольного сп’яніння, ті ж підлеглі грузять на заднє сидіння службової машини. А далі – все по схемі розщеплення атома.

      З тих пір пройшли десятиліття… і ось уже сучасне покоління вважає, що вживати алкоголь – є давньою і славетною традицією нашого народу. Але насправді це помилкове судження. Адже історія показує, що алкоголепиття не є такою вже аж «давньою» і «славетною» традицією, як прийнято вважати у теперішньому суспільстві. Дослідження раннього періоду християнської Русі показали, що в ті часи тверезість була національною рисою нашого народу, що передавалася з покоління в покоління через систему сімейного й християнського виховання разом з іншими моральними цінностями. Н.М. Карамзин указує, що давньоруські князі відрізнялися тверезістю. Серед них був Святослав Київський, котрий мав «розум надзвичайний, целомудріє, тверезість». У першому, і єдиному дотепер, детальному дослідженні І.Прижова  з історії питної справи й пияцтва в Україні, Росії та Білорусі з кінця 1 тисячоліття н.е. і до середини 1860-х років включно містяться вичерпні зведення відомостей з вивчення пияцтва. У своїй роботі І.Г. Прижов повідомляє, що «…пияцтва в домосковській Русі не було, не було його як пороку, що роз’їдає народний організм» Ні в одному письмовому свідоцтві часів Київської Русі не згадується пияцтво як соціально неприйнятна форма вживання алкоголю, що носить масовий характер. Алкогольні напої тих часів були неміцними: брага, мед, квас(міцність 1-6%), сп’яніння від яких несильне й діє порівняно нетривалий час, та й то вживання їх носило в цілому  епізодичний характер. Окрім того, що алкогольні напої в ті часи були відносно дорогими,зловживання алкоголем стримувалося багатьма факторами, основним з них була церква, яка піклувалася про безсмертя душ своєї пастви, про благочестиве, високоморальне життя народу. Тому заняття виноторгівлею було для православної людини найостаннішою, ганебною справою.

     Також дуже поширеною є думка про те, що українські козаки були завзятими пияками. Підставою для виникнення такої думки є не стільки знання історії, як викривлене зображення українських лицарів у деяких сучасних  історичних кінокартинах, особливо, коли авторами і постановниками цих фільмів є іноземці. Насправді ж, Запорізький Кіш не поважав усіляке пияцтво і боровся з цим злом. Вживання алкоголю під час військового походу каралось смертною карою. Будь-кого п’яного кошовий отаман негайно викидав за борт човна. Не схвалювалося пияцтво і серед начальства: якщо кошовий і січова старшина зауважували цей недолік у когось із службових осіб, то попереджали його особливими ордерами, наказуючи йому суворо виконувати їх.  А між тим, чутки про своє велике пияцтво самі козаки і  розпускали. Бо у військовий час їм були вигідні чутки, що на Січі всі п’ють та гуляють, бо вороги, вірячи цим байкам, не раз потрапляли в халепи. Так, кримський хан у 1675 році, сподіваючись, що на Різдво  козаки надмірно вживатимуть алкоголь і їх легко можна буде знищити, заплатив за свою помилку життям десяти тисяч відбірних яничар.

    Те, що надмірне споживання алкоголю прийшло на Україну разом із радянською владою, можуть підтвердити і сучасні старожили. Мені особисто розповідала моя бабуся, що до війни, коли справляли, наприклад, весілля, то якщо була літра самогону на всіх, то вважалося достатньо  спиртного і всі присутні випивали по  одному келишку розміром з наперсток, і така міні-доза спиртного для більшості була нормою у ті часи. Рідко яка дружина, мати чи сестра бачила свого чоловіка, сина чи брата у стані  алкогольного сп’яніння.

    А що відбувається сьогодні? Рідко яка дружина, мати чи сестра не бачила свого чоловіка, сина чи брата у нетверезому стані. На сьогоднішній день  пияцтво постало гострою соціально-культурною проблемою України. Відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм, вимираючою вважається нація, яка споживає понад 8 літрів  чистого спирту на душу населення на рік. Сьогодні рівень споживання алкоголю в Україні  є одним із найвищих у світі і становить близько 20 літрів абсолютного спирту на душу населення в рік. Тобто, ми стали нацією, яка вимирає від алкоголю пришвидшеними темпами. За даними Національної ради з питань охорони здоров’я, через алкоголізм в Україні щороку помирає 40 тисяч людей. Третина (якщо не половина) українських чоловіків передчасно помирають через вживання спиртного. Крім того, в Україні зараз фіксується 25-30% випадків дитячої патології новонароджених і дуже часто причиною цього є саме алкоголь, тобто вживання спиртного як матір’ю, так і батьком. Майже 40% підлітків 14-18 років регулярно вживають спиртні напої, а шоста частина 11-12 річних хлопців мають досвід перебування у стані алкогольного сп’яніння. Такими є лише офіційні дані, а неофіційні, як відомо, вражають ще більше. При цьому медики розвіюють міф про те, що алкоголіками стають так звані «соціально неблагонадійні елементи».  Насправді, залежність від зеленого змія у великій мірі загрожує  і успішним, заможним українцям. Ви  придивіться, будь ласка, уважно до облич наших олігархів, бізнесменів і  чиновників усіх рівнів: мішки під очима, характерний синюшно-червонуватий колір шкіри, припухлість - яскраво свідчать про надмірне споживання спиртного...

      Найперші ознаки залежності проглядаються майже відразу: пляшкою пива чи келихом вина такі люди, переважно, не обмежуються. Ті, хто потрапляє в залежність, починають пити регулярно, останній дзвінок-похмілля. Якщо стан людини покращується після невеликої дози спиртного - це свідчить про алкоголізм як хворобу. Зазвичай, ні сам хворий, ані його рідні до останнього не усвідомлюють, що треба йти до нарколога. Чомусь усім соромно, і в критичних випадках, переважно викликають «швидку» А от  пити алкоголь зовсім  не соромно! Ба, навіть якось незручно не пити, коли всі навколо п’ють та  ще й припрошують, а то й загрозливим тоном наказують, зокрема, всім  нам відомі  фрази: «Тост контрольний-всі п’ють до дна, а хто не вип’є, той нам не товариш!», «Ти чого до не п’єш до дна - мені на сльози залишаєш?», «Не п’єш – бабу слухаєш?», »Ти що не мужик?», »Ти що слабий?», «З нами не вип’єш – значить ти шістка», «Не п’єш, ти що найрозумнішим хочеш бути?» і тд. і тп. І знову цей знайомий страх змушує нас робити те, що не так вже й хочеться! Страх втратити друзів, страх видатися розумнішим чи підкаблучником, небажання образити(адже відмову випити з ними наші знайомі іноді сприймають як велику образу), страх бути не таким, як усі , страх потрапити в немилість до начальства - всі ці страхи так схожі на той страх, народжений в  сталінських кабінетах . Бо саме один із подібних страхів змушує підлітків чи молодих людей піднести до губ чарку, саме страх змушує підлеглого випити, коли налив начальник, саме страх  бути не таким, як усі, і вливає у нас ту неймовірну кількість спиртного. Таким чином ми наче  намагаємось довести всім навколо: ні, я ваш друг, я вас не підведу, я такий же, як ви, я теж член суспільства. А уявіть, що ви - іменинник, і запросили 60 гостей, кожен з яких хоче випити з вами 50 гр. горілки, то, щоб нікого не образити, вам доведеться випити 3 літри оковитої.. Ви готові померти, щоб нікого не образити?  Чи, може, серед нас є такі товариші, які нам зовсім не товариші?

    Один мій  знайомий колись сказав таку фразу: «Я більше 100гр. не п’ю, бо після перших випитих ста грамів – це вже не я»  Він говорив напівжартома, та в цих словах була сумна істина, бо від залежності  застрахований хіба що той, хто ніколи не п’є. Решта – ризикує кожен різною мірою. Якби ж то обмежувалося тими ста  грамами!  Пригадуєте фільм «Кавказька полонянка»? Знаєте, чому так смішно, коли Шурик,  безсилий  відмовитись від численних тостів, напивається до безпам’яті? Тому, що  ми такі ж безсилі, як і він - безсилі перед численними «будьмо!»,  безсилі перед суспільством, яке хворе на алкоголізм. І хай не думає кожен з нас: ні, я не такий, я сильний, я незалежний від алкоголю, це хтось інший, але не я. Ні, ми всі члени цього хворого  суспільства і, на жаль,  потенційно залежним стає  кожен, хто хоча б раз побував у нетверезому стані, а це  немало- небагато: майже все чоловіче населення країни і більша половина жіночого. І лікувати потрібно усе суспільство, починаючи від верхів і закінчуючи низами.

  Візьмемо для прикладу хоча б  на наші застілля: чи хтось обмежується ста грамами спиртного, чи хоч раз залишалася розпочата пляшка з алкоголем на столі? Буде літр – вип’ють літр, буде два – вип’ють два, буде десять – вип’ють десять, якщо ще хоч хтось зможе піднести склянку до рота. Немає гальм, немає порятунку… Хворе  наше суспільство, ця хвороба задавнена і майже невиліковна. А що робиться у ці святкові дні у всіх підприємствах, організаціях, установах? Адже нема жодної, де б не пили – так завелося  ще з радянських часів і ой, як прижилося!  Як важко відмовитись, коли тобі так щиро пропонують  випити, а іноді навіть наполягають.

      Недавно прочитала історію, як в  лісництво прийшов на роботу молодий лісник. В один із перших днів, під час обіду, майстер налив молодому працівнику горілки, щоб той випив разом зі всіма.  

 - Ні, дуже дякую,- відповів той.

- Серед нас нема таких, що не п’ють, пий!, - сказав майстер.

- Доки я буду тут працювати, один буде,- відповів лісівник.

 Майстер розгнівався і каже:

 - Слухай, хлопче, ти  або вип’єш до дна або виллєш цю горілку собі за пазуху!

- Добре, - відповів юнак,- ви можете чинити, як вам завгодно. Я прийшов сьогодні сюди в чистому одязі і з чистою душею. Ви можете забруднити мою сорочку, та вам не вдасться забруднити моєї душі.

 На мою думку, достойна відповідь і саме така поведінка варта наслідування.

     І мені сьогодні хочеться звернутись до усіх, особливо до молоді, – не дозволяйте комусь забруднювати ваші душі, адже ставлячи перед собою високу ціль у житті і  рішуче дотримуючись певних принципів, ми можемо стати іншими.  Будьте впевнені в собі, долайте свій страх, поставайте проти цього хворого суспільства, яке рекламує горілку як альтернативу, і не змушуйте себе робити щось на догоду іншим, а особливо те,  що губить ваше здоров’я і життя.. Нікого й нічого не бійтеся – лише смерті, та й смерті не бійтеся – лише Бога, щоб Йому не було огидно дивитися  на вашу душу, яка постане із тіла, доведеного до смерті алкоголем.

    

                                                                                              Надія Врочинська