Тема для роздумів

"Карта поляка" - „троянський кінь” для українців?

Останні події довкола польсько-українських відносин як на політично-дипломатичному, так і в суто людському зрізі у тверезомислячих громадян обох країн викликають цілком логічне занепокоєння. Інформаційні повідомлення з митних переходів, де українське населення прикордоння перекриває автошляхи, протестуючи проти драконівських шенгенівських законів, не зовсім коректні заяви окремих польських політиків та дипломатів, - усе це симптоми можливого загострення відносин двох країн. Їхні заяви швидше нагадують риторику періоду "холодної війни", ніж перемовини добрих сусідів, історія взаємовідносин яких упродовж століть хоча й була обмита кров'ю і взаємним поборюванням, проте часто кордон між українцями і поляками проходив через шлюбне ложе. Олії у вогонь додала і широко розрекламована зовнішньополітична акція зі впровадження так званої "карти поляка", неоднозначно сприйнята в Україні, особливо на її західних теренах.

Так, у березні 2008 року вступив в дію прийнятий недавно польським Сеймом закон «Про Карту поляка». Цей закон надає ряд привілеїв співвітчизникам, що живуть у країнах колишнього СРСР. Для цього вони повинні звернутися в консульства Польщі й одержати Карту поляка — документ, що засвідчує приналежність до польського народу. Разом з тим, одержання Карти не значить надання польського громадянства.

Цей документ може бути виданий особі, що зараховує себе до польського народу, і в той же час знає польську мову і вважає її рідною; знає і зберігає польські традиції і звичаї; доведе, що хоча б один з батьків, дідусь або бабуся, або ж прадід і прабаба, були польської національності або мали польське громадянство.

Підписуючи закон „Про Карту поляка”, Л.Качинський сказав: «Протягом багатьох років Ви носили білого орла у своєму серці. Сьогодні влада Польщі знову видає Вам документ з орлом. Пишаєтеся їм!»

Якщо коротко, то Республіка Польща, прийнявши даний закон, за словами її дипломатичних представників, хоче таким чином компенсувати моральні й матеріальні втрати своїм колишнім громадянам, їхнім дітям і онукам, яких вона колись залишила. Власне, як вважає польське МЗС, це єдиний мотив прийняття даного закону, згідно з яким власник "карти поляка" має право на отримання безкоштовної десятирічної візи до Польщі, легальну працю, безкоштовне навчання, соціальну допомогу.

Хоча, виникає  питання про те, у якому ступені надання окремим групам населення правових преференцій (так ще і по етнічній ознаці!) відповідає демократичним принципам. Адже ці принципи декларують повну рівність політичних прав і обов'язків громадян поза залежністю від їхньої національної приналежності. Тому будь-які прояви націоналізму суперечать основам демократичного пристрою суспільства. А для України ще і чреваті поглибленням розколу в суспільстві.

До чинників прийняття цього закону слід зарахувати і довготривалий лобізм зі сторони польських організацій у світі, правих і центроправих політиків з польського парламенту, польських організацій, чия діяльність спрямована на підтримку польської діаспори в світі (Товариство “Спільнота польська”, Фонд “Допомога полякам на Сході” ті ін.), об'єднання громадян Польщі “кресового” походження, польських громадських організацій на Сході, зокрема в Україні

Окрім того, серед вагомих чинників був факт входження Польщі до Європейського Союзу, що спричинило міграцію за кордон великої групи громадян Польщі - насамперед освічених, молодих і підприємливих. За польськими даними, за період від входження Польщі до ЄС на роботу за кордон виїхало 1 100 тис. польських громадян, проблема міграції набрала таких розмірів, що Канцелярія Сенату Польщі в жовтні 2007 долі організувала спеціальну конференцію під виразною назвою “Трудова міграція з Польщі до країн ЄС – виклик для держави”, а товариство “Спільнота польська” організувало зустріч, присвячену проблемам “найновішої полонії”, кількість якої на сьогодні оцінюють на 1,5-2 млн. осіб. Тому не в останню чергу закон прийнято, щоб заповнити вивільнені робочі місця в Польщі.

А ще поляки хочуть продемонструвати перед світом, що вони - сильна нація і держава, яка дбає про своїх єдинокровних братів, де б ті не народилися і не проживали.

Якби я був патріотом Польщі, то, звісно, аплодував би мудрості й далекоглядності розробників закону про "карту поляка". Але я є патріотом України, а тому розглядаю цей закон у контексті його дії на наш і так дезорієнтований та деморалізований вітчизняний люд.

Наведу кілька свої власних роздумів з даного приводу.

Найзаповітніша мрія чи ледве не кожного поляка останні років двісті – це відновлення «історичної» Речі Посполитої від «можа до можа» (від моря до моря). Причому ця ідея жила й у «панской» Польщі, і в радянській Польщі, і в нинішній демократичній. До речі, друге «може», що фігурує в мрії, - це Чорне море.

Оскільки військовим шляхом вирішити територіальну проблему Польща ніяк не може, польське керівництво вирішило піти в обхід і придумало так звану «Карту поляка». Власне кажучи, «карта» є свого роду польським квазипаспортом, «підкопом» під українське законодавство, що забороняє подвійне громадянство.

 «Карта поляка» – це калька з «карти угорця», що у свій час Угорщина поширювала серед своїх закордонних співвітчизників. Ця практика торкнулася й угорців України. Але тут є трохи «але». Угорці України нечисленні (близько 90 тис. чоловік), видати себе за угорця українцеві практично неможливо, занадто велика різниця в мові і культурі. Та й угорці, компактно проживаючі в Закарпатті, являють собою досить закриті етнічні громади. Угорська меншість, володіюча «картами угорця», ніяк не може вплинути на геополітичні розклади в Україні, а от «карта поляка» може це зробити запросто.

Для жителів України ускладнився процес одержання польської візи, а багато хто, особливо західні українці, постійно їздять у Польщу та ЄС на заробітки, звідси випливає велика спокуса одержати горезвісну «карту поляка». Тим більше, що при її одержанні ніяких особливих труднощів не виникне. Коштувати вона буде двадцять дві гривні, кандидат на її володіння повинний у присутності польського консула скласти письмову декларацію про приналежність до польського народу, показати володіння основами польської мови або ж довести, що хтось із прабатьків був етнічним поляком.

Тому не варто сумніватися в тому, що в Західній Україні бажання одержати «карту поляка» придбає характер соціальної пандемії. Уже зараз жителі західних областей  кинулися в архіви відшукувати свої польські корені. Як розповідають знайомі юристи у Львівської області, до них уже встигли звернутися біля десяти громадян із проханням розтлумачити, яким способом вони можуть перемінити національність - з українця на поляка.

Такої ж думки і польські державні та громадські діячі. Зокрема, колишній польський генконсул у Львові Вєслав Осуховський заявив, що "якщо навіть кілька відсотків українців, предки яких жили в Польщі, скористаються своїм правом, то їх буде сотні тисяч". А Еміль Лєгович, голова Товариства польської культури львівської землі, пішов ще далі, заявивши, що за "картою поляка" зголосяться мільйони громадян України.

Під вказаними заявами є серйозна основа, адже Галичина жила 600 років під польським пануванням, тому і культура, і мова галичан досить близькі до польської. Про те, що саме Західна Україна стане головним центром «вербування» закордонних поляків, свідчить той факт, що у Львів на допомогу вже діючому консулу приїдуть ще четверо. У результаті, як прогнозують експерти, через кілька років на території Західної України буде проживати біля мільйона новоявлених поляків, що досить серйозно змінить етнополітичну карту України.

Навіщо це Польщі? З одного боку, польське керівництво дійсне хоче відновити демографічну ситуацію в країні. Після вступу Польщі в Євросоюз і Шенгенскую зону усе більше і більше молодих поляків шукають щастя в країнах Західної Європи, створюючи дефіцит робочих рук у себе на батьківщині. А за допомогою «карти» поляки хочуть стимулювати приїзд у Польщу етнічно близьких українців, яких легко асимілювати, а не завозити робочу силу з країн Азії й Африки.

Що стосується України, то застосування карти поляка спричинить відтік студентської молоді до Польщі. Перебування в Польщі великої кількості українських громадян буде погіршувати ситуацію в Україні, бо до 2-7 млн. громадян України, що працюють за кордоном додасться ще щонайменше 500 тис. осіб з України.

Відтік працездатних осіб загострить існуючу вже зараз в Україні проблему вільних робочих місць і збільшить міграцію зі Сходу, насамперед з Пакистану, що покличе за собою ускладнення міжетнічної ситуації в Україні і ріст ксенофобії, про яку останнім часом починають дедалі частіше говорити представники правозахисних українських організацій.

Якщо говорити безпосередньо про українських поляків, те застосування карти може призвести до збільшення кількості осіб, що декларують себе поляками, активізації польського громадського руху, суттєву затримку процесу асиміляції, про що неодноразово (у випадку карти угорця) говорили аналітики – багатьом політикам у країнах, що межують з Угорщиною, карта перешкоджала (і перешкоджає) тому, що ускладнювала асиміляцію угорської меншини в їх країнах.

Крім цього, маючи на Україні сотні тисяч офіційних «співвітчизників», Польща одержить гарний привід втручатися у внутрішні справи України під видом захисту прав «закордонних поляків».

Закономірне питання: чи не перетворяться власники «карти поляка» у свого роду «п'яту колону», агентуру впливу сусідньої держави на розвиток подій в Україні? Чи не зв'яжуть вони своє майбутнє не з рідною державою, а із сусідньою країною? Адже в соціально-економічному відношенні Польща зараз набагато привабливіша України.

Тому і виникають побоювання з приводу щирого призначення «карт поляка». Чи не спробує польська сторона при можливій зміні ситуації скористатися цією «картою» для ревізії політичної карти Східної Європи, для перегляду своїх кордонів з Україною? І тому вже зараз готує ґрунт для прийдешнього повзучого аншлюзу, створюючи на західноукраїнських землях стан «фолькс-поляков»? До речі, саме етнічні німці («фолькс-дойче») у європейських країнах сприяли встановленню «нового порядку» у Європі (Австрія, Судети, СРСР). У сучасних умовах етнічні китайці, що проживають у багатьох країнах світу, допомогли Китаю проникнути на світовий ринок. А події в Грузії в 2008 році свідчать про можливість розвитку для України апробованого сценарію, коли під приводом захисту жителів Осетії, що мали на руках паспорт громадянина РФ, Росія ввела війська у мирну кавказьку республіку.

Варто додати, що в польському суспільстві не бракує сил, які мають ностальгію по «Великій Польщі» у рамках якщо не XVII століття, те хоча б 1939 року. Природно, що ці плани поки не мають виду конкретних, тим більше державних програм дій, однак історична ситуація міняється зовсім непередбачено, і хто знає, чи не стане вона в майбутньому більш сприятливою для реалізації цієї геополітичної ностальгії. Ясно, що сучасний політичний розвиток Європи не залишає місця для перегляду границь військовим шляхом, але, як показує приклад Косова, цілком можливо відірвати шматок території суверенної держави псевдолегітивним способом (наприклад, шляхом проведення референдуму).

Тому і дивує той факт, що польська ініціатива не викликала помітної реакції з боку української влади. Хоча, безумовно, введення «карти поляка» — пряме втручання Польщі у внутрішні справи України.

Прецедент створений, і тепер, мабуть, варто очікувати появи «карти» словака або румуна. Та й Росія не залишиться осторонь. Уже зараз вона посилила діяльність, спрямовану на захист своїх співвітчизників за кордоном (наприклад, ввела полегшений візовий режим для «негромадян» Латвії й Естонії). У випадку ж вступу України в НАТО (і неминуче наступного за цим уведення візового режиму між РФ і Україною) Москва також може ввести щось на зразок «карти росіянина», посилаючись на польський прецедент. А за підрахунками російських соціологів, на сході і півдні України кількість жителів нашої держави, які будуть зацікавлені в отримання даного документа, складатиме до половини населення, у Центі країни і м. Києві - до 10%, а на Заході це буде скоріше виключення. Передбачається, що видачею "Карт росіянина" будуть займатися консульства на підставі особистої заяви про те, що людина вважає, що належить до російської культури, що його рідна мова - російська.

Отже, «процес пішов». Тепер залишається тільки гадати — куди він нас приведе...

Всеволод Зелінський,

Тернопіль