Вечір зустрічі культур у тісному колі

До Міжнародного дня театру

  Лунає третій дзвінок. Гасне світло в залі. Тиша дзвінка, немов грім, прокочується по рядах. А тоді на сцену під світло рамп виходять учасники Рівненського академічного камерного оркестру. Тишу ламають гучні аплодисменти. Цього дня, 24 березня, у Волинському обласному театрі ляльок відбувся вечір зустрічі. На одній    

маленькій сцені, у затишному залі, зустрілися три світові культури – єврейська, польська і українська.

Цього вечора у концерті задіяно троє учасників, якщо саме так можна висловитися. Рівненський академічний камерний оркестр, легендарна львівська скрипалька Лідія Футорська і «останній з могікан», за його власними словами, Альфред Шраєр. Ідея спільного виступу зародилася у диригента оркестру Сергія Хоровця два роки тому. І цього вечора луцькій публіці вдалося оцінити результати їхніх спільних зусиль.

Варто відзначити, що проведенням концерту у Луцьку частково варто завдячувати виконуючому обов’язки консула Польщі Кшиштофу Савіцькому, котрий також був присутній у залі. Він подякував за чудову музику і ту титанічну працю, що в неї вкладено кожним з тих, хто був цього вечора на сцені. Напевно, кожен, хто був у залі приєднався до всіх теплих слів, сказаних паном в.о. консула.

Цей вечір був присвячений не просто тісному переплету культур. Адже це просто один із шляхів історії – інтеграція і асиміляція. Він був присвячений і людині, котра втілювала в собі, в своїй творчості, всі ці три культури – Бруно Шульцу. Не дарма було запрошено Альфреда Шраєра – останнього учня Шульца.

Можна довго розповідати про музику, що пролунала на сцені. Та описати словами звук не можливо. Його можна почути і відчути, доки він лунає. Наче хвиля кольорових осколків, що затоплює залу сонячними зайчиками. Наче теплий сонячний промінь чи «сліпий дощ». Запах весняного лісу після грози… Оркестр наповнював звук життям і світлом.

Доповнював музику вокал Альфреда Шраєра. Він виконав дві єврейських пісні, кілька польських і українських пісень, додавши ретронотку у загальне звучання вечора. Єврейські пісні, наповнені ностальгією за дитинством, наштовхнули співака на спогади про власне життя. Він розповів про те, як пісня врятувала його життя. Та й не тільки його… Альфред Шраєр пройшов три німецьких табори під час Другої світової. Щовечора він співав у бараку, де ночували в’язні. Не давав забути собі і людям, що таке музика. Тоді це була єдина віддушина, щілинка для втечі у вільний світ…

Варто б порадіти, що ми живемо у такий час, коли немає нічого забороненого. Коли на одній сцені у один вечір можуть звучати пісні різними мовами. Та, на жаль, зала не була переповненою. Це не прорахунок організаторів чи недостатня реклама, це помилка публіки. Більшість молодих людей не надто охоче відвідують такі концерти.

Протягом вечора Лідія Футурська виконала кілька соло на скрипці у супроводі оркестру. Позмінно прозвучали українські пісні. Завершився концерт кількома жартівливими польськими піснями 30-х років.

На завершення хотілося б сказати, що вечір дійсно був чудовий. Оркестр діяв злагоджено, немов годинниковий механізм. Музиканти вдихнули нове життя у старі мелодії. А їх відголоски поселилися у душах слухачів назавжди…

Якщо і Ви хочете крихту концерту для себе, то пропоную прослухати «Мелодію» Мирослава Скорика.

Тетяна Марченко,

Луцьк

             На фото: Альфред Шраєр