Наша історія

Наша історія

До 260 – річчя з дня народження князя Михайла Любомирського,

власника міста Дубна (1752 р.)

Рід князів Любомирських відіграв вагому роль в історії міста Дубна. Він був причетний до його злету у ХVІІІ ст. та його падіння в ХІХ столітті.

Власник Дубенського замку у 2–ій половині ХVІІІ ст. князь Михайло Любомирський – генерал- майор коронних військ, кавалер ордену Білого Орла та ордену Св. Станіслава,  увійшов в історію міста як великий його опікун та завзятий господар. У період його панування Дубно перебувало у блискучому стані. Воно стало найбільшим містом Волинського воєводства. Цьому сприяли контрактові ярмарки, перенесені зі Львова у 1774 році. 

Князь Михайло Любомирський народився у 1752 році.

Вже в 24 роки князь Михайло став полковником, а в 28 років – шефом регіменту  (полк) Острозької ординації. У 1780 році заснував масонську ложу «Досконала таємниця», засідання якої відбувалися на другому поверсі Луцької брами в місті Дубні. Можливо, саме з цим пов’язана перебудова колись оборонного об’єкту, який остаточно втратив тоді свої функції: проїзд крізь браму було закрито, а дорогу прокладено із південного боку. Про закінчення робіт свідчила старовинна таблиця (яка, на жаль, не збереглася до наших днів): «Ця брама відновлена 1785 року».

Прагнучи надати замку князів Острозьких більш парадного вигляду, Михайло Любомирський у 80-х роках ХVІІІ ст. перебудував в’їздну браму в стилі пізнього Ренесансу, добудував другий поверх до офіцини(палацу князів Острозьких ХVІ ст.) і змінив внутрішній декор палацу князів Любомирських 80-х років ХVІІІ ст. Таким чином, усі парадні та житлові покої палацу, розташовані на першому поверсі, мали декоративне ліплення і були значно вищі від приміщень другого поверху. Просторий вестибюль декоровано гербами Острозьких та Любомирських. Парадні сходи ділили апартаменти на дві частини. Зліва розташовувалися великі салони, а справа – галерея. В ній висіли портрети князів Любомирських, починаючи від їхнього легендарного предка Атилли та портрети інших власників замку із родинами. Особливо пишно були прикрашені бенкетна та бальна зали. Першу оздоблював фриз, який відображав свято Діоніса із постатями танцюючих вакханок і сатирів, увінчаних виноградними лозами. Бальна зала була найгарнішою кімнатою, стеля котрої була піднята на висоту півтори поверху. Довкола неї оббігало коло із одинадцяти коринфських колон в плані овалу, які підпирали балюстраду для оркестру. Квадратні площини над глибокими віконними отворами заповнювали ліпні гірляндові вінці. У двох коротких стінах зали, одна навпроти одної, містилися ніші (конхи) зі склепінням, покриті касетонами та призначені для скульптур.

У 1781 році Михайло двічі приймав у замку польського короля Станіслава Августа, який прямував до своєї резиденції у Вишнівці, і догодив королю, влаштувавши полювання на вовків та ведмедя. Мабуть, саме тому у 1785 році король нагородив князя Любомирського орденом Святого Станіслава і присвоїв чин генерал-майора.

В 1872 році почалася перебудова Дубенської синагоги. Як записано в хроніці іудейської общини, роботи тривали протягом 12-ти років. У 1885 році відбулося закладання наріжного каменю, яке супроводжувалося масовими частуваннями. На дошках, покладених на порожні бочки, пригощали горілкою та медовими пирогами в присутності князя Любомирського, котрий благословив будівничих такими словами: «Завершіть ваш подвиг і моліться в цій синагозі Предвічному, який створив небо і землю і в його руках все живе…» Із вдячністю благородному власнику Дубна над вхідними дверима синагоги було встановлено позолочену таблицю. На ній – родовий герб Любомирських із ініціалами князя, а під ними – фраза «Ми знаходимось у Божому Домі» і дата новосілля.

Шлюб із Магдалено Рачинською, який відбувся у червні 1782 року у Варшаві, приніс князю поважні гроші, так лише в день шлюбу тесть поклав йому на банківський рахунок півмільйона злотих на контрактові інтереси. Понад два із половиною мільйони злотих внесли родичі нареченої. Єдина небезпека, яку приніс Михайлу шлюб, втілювалася в його тесті, а конкретніше – в його політичних інтересах. Займаючи промосковську сторону та отримуючи від Росії фінансову підтримку, Рачинський вирішив підірвати станово-посадові позиції Михайла. Вже невдовзі після шлюбу в 1784 році, Рачинський посилає зятя «на наїзд» волинських маєтків ненависного йому маркграфа Великопольського. Михайло, будучи людиною слабкої волі та піддатливим, безрозсудно вислав 40 солдатів та дві гарматки. Підкріплення, обіцяне тестем,   не надійшло, а маркграф, будучи добре підготовленим, розбив загін Любомирського, взявши полонених та обидві гарматки. Ця справа могла б закінчитися в’язницею та кар’єрною деградацією для Михайла, але завдяки зв’язкам її було «затерто». Дивує не так помилка Михайла, як позиція польського короля Станіслава Августа, який залагодив цю справу та обдарував князя того ж року орденом святого Станіслава, а через рік надав чин генерал-майора. Новостворений генерал не був змушений , на щастя, доводити свої мілітарні здібності, а натомість спокійно жив у Дубенському замку та бавився із двома синами – Казимиром та Юзефом, втішався своєю замковою капелою і влаштовував на час контрактів пишні бали. Найкращий з них випав на 1787 рік. Щодня під час балу згромаджувалося до 300 осіб, серед яких були найвищі світські посадовці Речі Посполитої. Забави тривали кілька тижнів, а найкращими були останні три дні: першого з них було показано криваву битву звірів, поставлено комедію та влаштовано бал; другого дня організовано карусель, під час якої стрункі кавалери на конях гасали за перснями, потім – балет із пантомімою та бал із танцями; нарешті, третього дня ставилася друга комедія, влаштовувався великий прощальний бал, під час котрого кільканадцять селянських пар співали принагідні пісні.

( далі буде)

Наталія Іванова,

науковий співробітник

Державного історико-культурного заповідника м. Дубно