Немає нічого дивного у тому, що в
останні роки в людей все більше прокидається інтерес до пізнання минувшини
рідного краю. Представники старшого покоління, очевидно, пам’ятають, як у
недавні тоталітарні часи перепоною на цьому шляху була система, силоміць
змушуючи громаду припадати до надуманих комуністичних «джерел». Диво дивне, але в періодиці кінця 70-х-80-х
років минулого століття не знайдемо згадок про те, що Шумськ належить до
найстрашніших містечок теперішньої Тернопільщини.
А воно ж і справді так є.
Звернемося, приміром, до «Літопису руського», перекладеного Леонідом Махновцем.
На одній з його сторінок можна прочитати таке «сам же Володимир (Володимирович)
приступив був ближче до города Шумська і убоядися угри й ляхи.» Історики
припускають, що цей запис зроблено наприкінці 1 грудня 1149 року. Принаймні,
такий висновок з’являється після аналізу літописних фактів. Важливим, на мою
приватну думку, є те, що ніхто із серйозних дослідників цього не заперечував.
Отже, вже хоча б на основі цієї літописної згадки можемо ствердити, що за часом
першого писемного свідчення Шумськ може пропустити перед себе лише Теребовлю і
Микулинці (тодішній Микулин).
Тепер – про інше. Можемо
висловити здогад, що поселення з’явилось
тут набагато раніше. Може, навіть за кілька десятиліть до того, як втрапило у
поле зору літописця. Версія? Не заперечую. Але вона не є проявом кислого
місцевого «патріотизму», а логічним розрахунком. Бо літописці, як правило,
згадували про найпомітніші поселення чи місця, де побував князь. А вони не
могли постити на голому місці за короткий відрізок часу. Крім того треба
врахувати ще два моменти, маю на увазі близькість до водних джерел і
захищеність від набігів завойовників. Варто, мабуть, сказати ще про таке. Якщо
в той час були тут якісь інші помітні поселення, то і про них неодмінно згадали
б.
А те, що місцина, де знаходився
літописний Шумськ, здавен манила до себе людей, не викликає заперечень.
Скажімо. У книзі письменника і краєзнавця Гаврила Чернихівського «Кременеччина
від давнини до сучасності» є згадка про те, що у Брикові (коло Шумська) було
виявлено сліди стоянки представників пізньопалеолітичної культури. Відомо
також, що до VI-III тисячоліть до н.е. належить діяльність племен трипільської культури,
стоянка їх була в Онишківцях (коло Шумська).
Та й навіщо говорити про якісь
поселення поблизу теперішнього містечка, коли в ньому добряче «наслідили» давні
люди. З деяких письмових джерел можна дізнатися, що трипільська стоянка була і
на території теперішнього райцентру. Слід, мабуть, мовити, що у XV-VIII століттях до н.е. тут знаходили
прилисток племена тишинецько-комарівської культури. Вони, до речі, вели осілий
спосіб життя, займалися землеробством. А ще вони дбали про ліпну кераміку
додаючи до глини биту перепалену крем’яну масу. Так стверджувала ще у 1976 році у книзі «Північне
Прикарпання і Західна Волинь за доби римського заліза» Лариса Крушельницька,
яку називають однією найвдумливіших дослідниць того періоду. Коли говорити про
це, то звісно не можна оминути увагою і той факт, що у 1939-му У Шумську було
знайдено два срібних динарії Імператора Антоніна. Ця знахідка істотно доповнює
наші уявлення про життя та побут племен черняхівської культури, без яких не
можливо уявити V-II століття до
нашої ери.
Та повернімося до літописного
Шумська. Зрозуміло, давні документи промовляють до нас багато. Та водночас
мусимо ствердити, що археологічні розкопки спроможні істотно доповнити картину
древнього Шумська. Одним з перших збагнув це вчений-історик Володимир
Антонович, здійснюючи їх в околицях Шумська наприкінці ХІХ століття. Це
твердження, звісно, має підґрунтя. Адже існують його праці про місцезнаходження
древнього Шумська, які були опубліковані у 1901-1902р.р. Ще один цікавий факт.
Разом з ним у розкопках брали участь його дружина Катерина, яка теж була
істориком і після смерті чоловіка упорядкувала його спадщину та видала її. Між
іншим, там є чимало згадок про літописний Шумськ.
Чи не тоді науковими виданнями
почала блукати версія про три городища,
які могли бути місцезнаходженням древнього поселення? Дослідники стверджували
по-різному. Але всі вони сходилися на думці, що городище мало бути на правому
березі річки Вілія, бо лівобережний Шумськ виник через пів тисячоліття з часу
першої писемної згадки.
Та, напевне, вже можна поставити
крапку над «і» у уперечці про місцезнаходження літописного Шумська. Адже в
2003-ому археологічна енциклопедія під орудою Марії Ягодинської з Тернополя на
високій горі коло Шумська локалізувало дитинець, а кольне місто і поредмісця
давнього руського городища.
Що ж являв собою дитинець?
Розкопки засвідчили, що він знаходився на вершечку гори і був укріплений
високим валом та ровом. Так, до речі, виглядали і резиденції інших тогочасних
князів, які на той час вже були відомі археологам. Та не тільки про це з’явилася можливість говорити. Стало
також зрозумілим і якою була роль трьох майданчиків на пагорбі, саме звідси
князівські дружинники могли обстрілювати дорогу і підступи до дитинця. Оборонне
значення мали також тераса і схили.
Ще один вельми несподіваний
висновок можна зробити. Перше городище на цьому місці з’явилося ще у І тисячолітті до н.е. Але
згодом його покинули. І тільки у ХІІ столітті (вже нашої ери) вали були
підсипані, а дитинець набрав вигляду у такого, яким його знайшли археологи.
Мусимо сказати і про таке. Саме
розкопки дали можливість говорити, що поселення досягло найбільшого розвитку у
ХІІІ столітті. Можливо, в часи Василька Романовича і було споруджено церкву
Святого Симеона, відомості про яку збереглися. Прикро тільки, що і досі точно
не знаємо, де вона точно знаходиться. Багато також можуть розповісти знайдені
фрагменти глиняного посуду, скляні та мідні браслети, хрести-мощовики, ножі, сокири, серпи,
наконечники стріл…
Ще декілька слів про висновки,
які підказали розкопки. Вчені схиляються до думки, що городище на верхньому
житловому майданчику було захищене високим частоколом, а нижче, від дороги та
річки існували два ряди валів та ровів. Багато можна теж казати про передмісця
ремісників і поселення селян, які обслуговували князівське місто.
А завершимо розповідь про далеку
минувшину ще однією згадкою про той час. З «Літопису руського» можна взнати, що
у битві на Калці загинули… і його брат Ізяслав Інгварович. Сумні ці рядки. Але
й вони яскраво свідчать про велич князівського міста у ХІІШ столітті. Адже
однозначно можна сказати, що ніякої згадки і не було б, якби не йшлося про
поселення з помітним на тодішній суспільний устрій.
Ігор
Фарина,
Член
НСЖУ
No comments:
Post a Comment