Японська ксилографічна книга

Японія – цитадель традицій і колиска нових технологій.

Говорячи про цю дивовижну країну просто не можливо не згадати її надзвичайну культуру, неповторні традиції та унікальний колорит. Ми багато чули і знаємо про японських самураїв, японські звичаї чи японські чайні церемонії, звичайно ж, як і про японські технології. Але хіба книга не становить частину культурного надбання народу? Мистецтво книги – це синтез слова і технології, духовного і матеріального. Книга є унікальним носієм культури і свідомості народу в часі і просторі. Тому можна сміливо стверджувати, що японська книга є такою ж унікальною, як і японська культура взагалі.

У техніці друкування ксилографічної книги в Японії прагнули перш за все точно відтворити первісний зразок, а не просто розмножити текст. Стара буддійська віра в те, що перелистуванням священних текстів досягається довголіття, зцілення від хвороб і навіть порятунок душі, була принесена і в книгодрукування. Воно також вважалось священним.

З перших кроків свого розвитку японська книга була найтіснішим чином пов'язана з історичними змінами в японській культурі в цілому.

Сприйняття книги як речі, як прекрасного виробу зближувало її з творами декоративно-прикладного мистецтва. Ця тенденція позначилася і в особливій формі книжок-віял, що містять уривки зі священних текстів і ілюстрацій до них.

У період Хейан складається тип японської друкованої книги.

Рубіж XI-XII століть відзначений різким збільшенням кількості друкованої продукції. Найважливішими центрами друкарства стали буддійські монастирі і храми. У семи найбільших монастирях міста Нара, в першу чергу в Кофукудзі, склався особливий тип видань, що випускаються друкарнею Касуга-хан. У цих виданнях  відсутнє обрамлення тексту, яке, як правило, є на інших друкованих виданнях, їх відрізняє гарна якість друку, використання товстого  міцного і еластичного  паперу.

В XII столітті були створені чудові друковані книги, в яких були відсутні ілюстрації; їхня художня цінність визначається прекрасною каліграфією, красивим розташуванням тексту,  тонуванням паперу, високою технікою друку.

Сувої, що датуються серединою XII століття, що містять три священних тексти школи Тендай - «Сутру Лотоса», «Аміда сутру» і «Сутру Серця Мудрості» - і нині зберігаються у приватній колекції в місті Нара, є визнаними шедеврами книжкового мистецтва цього часу. Їх відрізняє святкова урочистість і розкіш. На темному тлі тонованою паперу надруковані золоті ієрогліфи, кожен у обрамленні срібної пагоди.

У цей час була розроблена ціла система оформлення книги, від її зовнішнього оздоблення до принципів розташування тексту та ілюстрацій.

Перший етап в історії японської книги відзначений також значним синкретизмом культури: релігія і філософія, література і образотворче мистецтво перепліталися безліччю глибоких і нерозривних зв'язків.

Зовнішність книги в період Камакура зумовлений подвійністю японської культури цього часу.

Військовий  стан виступив як новий замовник книги, зі своїми смаками та вимогами, що визначили її порівняно більш масовий характер і більш тісний зв'язок з фольклорною традицією, ніж у період Хейан. У контексті дзенської культури книга переставала бути святинею, а читання священнодійством. Книга ставала частиною повсякденного, звичайного буття людини. Це було справжньою революцією в філософському осмисленні книги та її функції, що не забарилось позначитися на всьому її вигляді. Отже, в цю епоху і релігійні почуття, і ставлення до книги знаходять нові форми вияву, нові аспекти.

Книга в цей період набула настільки широкого поширення , що стала вперше в історії японської культури транслятором  основних суспільних змін. Книга наблизилася до повсякденного життя людини, стала доступною, поміщала багато корисних порад. Книги збирали і дбайливо зберігали. Так, Ходзьо Санетокі в 1260-1270 роках побудував у Канадзава величезну на ті часи бібліотеку - Канадза-ва-Бунке, при якій були свої друкарня і школа. У цій бібліотеці старанно збиралися і накопичувалися старі японські та китайські рукописні і друковані книги. До цих пір в храмі Семедзі зберігаються книги з печаткою цієї бібліотеки.

Надзвичайно інтенсивну діяльність розвивали в період Камакура друкарні Касуга-хан, що виникли ще в період Хейан. Друкування священного тексту стало усвідомлюватися в цей час як шлях не стільки індивідуального порятунку, скільки допомоги  іншим людям. Протягом другої половини XIII століття друкарнями Касуга-хан було видано вже п'ятдесят назв книг, та й тиражі деяких з них стали наближатися до тисячі примірників.

Книги, видані друкованими в Кіото часу Камакура, відрізнялись високою якістю друку. Вони не були великовагові, багатотомні, вони зазвичай друкувалися в двох - п'яти томах. Каліграфічний оригінал для друку створювали прославлені писарі. Так, для видання «Амітаба-сутри» (1204) текст писав відомий поет і каліграф того часу Фудзі-вару Корецуке.

У друкарні, пов'язаній зі школою дзедо, в 1321 році вийшла книга «Повчання святого Куродані» (Куродані-Сенін), видання якої стало значною подією в історії японського книжкової справи. Це перша друкована книга, в якій була використана японська складова азбука (хірагана).

В кінці XIII століття при п'яти найбільших дзенських монастирях виникла друкарня Годзан-бан.

У монастирі Тенрюдзі в 1246 році на основі китайського досвіду  була видрукувана та дійшла до нас японська друкована книга з ілюстраціями, віддрукованими з дощок разом з текстом. Називалася вона «Опис і зображення шести предметів, необхідних буддійському монаху» (Бику року-моцу ДЗУ). За характером і ця книга близька до сунських зразків.

Поява ілюстрацій у друкованій книзі-блоці в Японії, як і в європейській книзі, було переломним моментом в її історії.

Лише в 1333 році в друкарні Годзан-бан буде вперше видано небуддійский текст. Надзвичайною активністю в книгодрукуванні відрізнявся настоятель Сюноку Меха в монастирі Сенокудзі. Він займався головним чином перевиданням китайських сунських книг, але надрукував у Годзан-бан також «Життя і повчання монаха Мусо», засновника одного з найбільших дзенських храмів Рінсендзі.

У Годзан-бан були видані й інші найважливіші дзенські тексти, в тому числі «Сутра про Каннон ...» (Сугероку) в 20 томах-маки, в якій викладена суть вчення дзен, і відомий збірник життєвих історій «Про світильнику і світі» (Цзінде чуаньден лу), складений Дао Юанем (XII століття).

Поява нового стану, самураїв, сприяла відносній демократизації культури. Поряд з великими містами і в провінції почали складатися центри духовного життя - в будинку воїна, в палаці феодала. Саме в цей період книгодрукування починає виходити за межі монастирів і храмів, просувається далеко в провінції. Починають з'являтися приватні друкарні та книжкові крамниці, тобто робляться перші кроки до розвитку книговидавничої справи в сучасному сенсі слова.

Наступний етап в історії японської книги пов'язаний з початком епохи Другого сьогунату – Асікага.

Нові сегуни будинку Асікага починають активно підтримувати книгодрукування, але спочатку, як і в колишні часи, правителі це робили з спасенними цілями; тому по їх велінню видавалася в основному буддійська література, здебільшого дидактичного характеру. Як знак причетності до цієї богоугодної справи вони ставили на книги свою фамільну печатку.

Важливою особливістю друкарства XV-XVI століть було те, що воно, проникаючи в провінцію, поширювалося практично по всій Японії. Цьому сприяло і зростання міст як культурних центрів, і загальне зростання чисельності міського населення. Так, у місті Сакай були перевидані по китайському оригіналу «Бесіди і судження» (Лунь юй) Конфуція, а також надруковано керівництво про чотири стилі китайської каліграфії (Сінтай сембун Сехо), в Ямато видається «Сутра Лотоса», в Ісе - « Маха праджня параміта сутра ». У районі Кюсю величезну роль в книгодрукуванні зіграв монах Кейан Гендзі, який видав одне з основних конфуціанських творів - «Велике вчення» (Дасюе).

Надзвичайну активність розвиває друкарня Годзан-бан. Її діяльність знаменує один з найважливіших етапів у розвитку книжкової справи в Японії. У період Камакура видання Годзан-бан рідко мали ілюстрації  лише на початку XV століття була опублікована книга «Дзюгю дзу» (Десять зображень пастуха з буйволом) з прекрасними ілюстраціями. У десяти зображеннях буйвола і хлопчика-пастуха ілюструвалися десять основних заповідей дзен буддизму. Гравюри, які супроводжувалися короткими поясненнями, були зброшуровані в зошит.

Інша ілюстрована книга, «Історія школи юдзу нембуцу» (Юдзу нембуцу зі), що друкувалася також у Годзан-бан з 1389 по 1414 рік, являє собою два грандіозні сувої з щільного паперу, довжиною по 25 м. У кожному звитку було по двадцять великих ілюстрацій (шириною близько 1 м) - чорно-білих гравюр, розфарбованих від руки. Видавці прагнули відтворити рукописний оригінал тексту XII століття, написаного засновником школи юдзу реніну.

Під певним впливом естетики дзен кардинально міняються багато сторін традиційного японського мистецтва. Ці зміни і позначаються в книжковому мистецтві і включають книгу в зовсім інший культурний контекст. Тяга до узагальнення, прагнення в малому виразити велике, любов до простої і лаконічної художньої форми, властиві майстрам дзенського штибу, не забарилися позначитися в книжковій культурі цього часу.

Тетяна Марченко,

Луцьк