Доля солдата

Крізь смерть, вогонь вели дороги

Туди, в Берлін, до Перемоги

З кожним ранком все далі відходить від нас незабутній 9-й день травня, коли стомлена триклятою війною планета нарешті зітхнула – Перемога!

Все менше і менше залишається поміж нас безпосередніх учасників тих грізних подій, саме творців цієї Перемоги.

Сьогодні нашим героєм буде мешканець села Рудки, колишній фронтовик – Шундик Микола Йосипович, який чесно і з гідністю пройшов крізь всі випробовування, що приготувала йому нелегка доля солдата.

Після звільнення Кременеччини від фашистів  мобілізація була тотальною: забирали всіх. І 25.04.1944р. Миколу, якому ще й не виповнилося 19 років, забрали до війська. Завезли до Росії, під Іваново, в навчальні табори. А тим часом спецоргани перетрушували особисті справи мобілізованих, вишукуючи поміж них всіх підозрюваних, адже деякий час жили під німцями. 

А тоді, пригадує фронтовик, нашвидку навчених погрузили у вагони і кинули в самісіньке пекло Східної Прусії – звільняти Кенінсберг. Хлопці, необстріляні і погано навчені, гинули, мов мухи, із сумом зітхає старий солдат. Їхній 274-ий окремий батальйон 361-го стрілецького полку І-го Білоруського фронту, де на посаді стрілка був рядовий Шундик, мусів лобовими атаками штурмувати неприступну фортецю. 

Німці, розуміючи всю важливість втрати цього міста в подальшій воєнній операції, оборонялися з відчаєм приречених. Та лавина наступаючих накочувалася знову і знову, та й рік уже був 1944-ий. Діями нашої авіації і могутньої артилерії твердиня впала. Весь тиждень вцілілі ховали полеглих своїх товаришів, бойових побратимів, у велетенських братських могилах. А тоді знову в бій - вперед на Захід!

А молодому воїну присвоїли звання молодшого сержанта і призначили кулеметником. Тепер ручний кулемет і боєць стали одним цілим, бо він, Микола, повинен був мстити за своїх полеглих товаришів-земляків, які навічно залишилися в цій чужій кам’янистій землі.  

Та на війні, як на війні, пригадує далі мій вельмишановний співрозмовник. 10.09.1944-го, як свідчить запис у військовому квитку, молодший сержант Шундик був важко поранений у праву руку. А було це так, розповідає ветеран, визволяючи черговий населений пункт, коли бійці потрапили під шквальний і щільний мінометний вогонь ворога. І одна з мін розірвалася поруч із нашою вогневою позицією. Таким чином юнаку довелося скуштувати шпитального духу. На правій руці відірвало великого пальця. Та головне, що вцілів вказівний: було чим тиснути курок, і після лікування молодший сержант був знов у строю.

Перший Білоруський вийшов на Берлін - і наш герой був одним із тих, кому таки пощастило у всіх відношеннях дійти до фашистського лігва. Там же в Берліні Микола Йосипович зустрів незабутнє свято Перемоги, якого з нетерпінням чекали всі люди доброї волі ці довгі і криваві дні й ночі.

А потім ще до 26.11.1946-го служив наш герой у переможеному Берліні. Сільського хлопця, якого вихором війни занесло у таке велетенське місто, вражало все: і той масштаб страхітливих руйнувань, і жалюгідне становище німецького населення. Та він душею і серцем розумів, що це страшна, але справедлива розплата переможених за біснуватого фюрера, який мріяв про світове панування і безжалісно нищив тисячі міст і сіл, вбиваючи мільйони мирних жителів, адже саме фашисти прийшли до нас із мечем.

5 грудня цього року вельмишановному Миколі Йосиповичу виповниться 90. Та невтомним виявився наш фронтовик-герой. Я застав його на обійсті, коли він прибирав  своє подвір’я, бо готувався пан Шундик і до Великодня, і до Дня Перемоги. В цьому році ці два свята стоять майже поруч, тож у християнина й учасника Великої Вітчизняної війни багато справ.      

В’ячеслав Майоров,

член НСЖУ,

    Кременець