«Один день довжиною в 30
років»
Нещодавно свій 30-річний ювілей відзначив один з
найпотужніших промислових гігантів Тернопілля – завод «Оріон». У нього багата і
славна історія. Перший камінь у фундамент підприємства було закладено у 1979
році, а уже через три роки він почав випускати продукцію.Рік за роком
підприємство впевнено ставало на ноги, нарощувало науково-технологічний,
інтелектуальний потенціал та виробничі потужності. Його колектив здійснив
чимало відповідальних оборонних проектів, які сприяли забезпеченню воєнного
паритету. За цей час пережито чимало злетів і потрясінь. Та не зважаючи ні на
що, підприємство досі тримає марку, створюючи унікальні системи зв’язку для
оборонних відомств не лише в Україні, а й за кордоном.
Роль капітана йому до снаги
Упродовж
двох останніх десятиліть біля штурвала величезного корабля під назвою «Оріон»
стоїть досвідчений капітан, професіонал з великої літери, відмінний керівник
Ярослав Карпик. Незважаючи на те, що промисловість в Україні, та й у Тернополі зокрема,
фактично знищена, йому вдається утримувати завод на плаву, забезпечувати людей
роботою і створювати для них відповідні умови праці та відпочинку. Сьогодні генеральний
директор ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон»з ноткою ностальгії згадує
зоряний час підприємства.
- Виробництво почало набирати обертів, відколи
стало повноцінною промисловою одиницею, - розповідає Ярослав Михайлович. – То
було неймовірне зростання. Щороку на роботу приймали майже по півтисячі людей і
на піку свого розвитку дійшли до шести тисяч. Сотнями направляли працівників
для підвищення кваліфікації у Воронеж, Гагарін, Рязань, Муром, Ленінград, де
радіопромисловість була надзвичайно розвинена. Повернувшись на «Оріон», набуті
знання та вміння вони застосовували уже тут. Працювали, не покладаючи рук, аби
укріпити авторитет та імідж підприємства. І це успішно вдавалося, аж поки не
настав 1991-й рік.
Підприємство вивели із прориву
З розвалом Союзу підприємство опинилося у
підвішеному стані, оскільки до того часу воно належало до компетенції
Міністерства промисловості засобів зв’язку СРСР у Москві. В Україні на той час
ще не було створено відповідної структури. Саме
у ті непрості часи керівником заводу призначили молодого та ініціативного
Ярослава Карпика. Відтоді він не втомлюється доводити, що навіть у таких
складних економічних умовах державне підприємство може не лише працювати, а й
досягати відповідних результатів.
- Часи
розпаду Союзу не могли не позначитися на роботі заводу, - розповідає керівник,
- адже поступово зникали постійні замовники. - Уявіть собі: наша продукція
призначалася для бронетанкових військ і займала 80 відсотків в обсягах
загального виробництва, та враз не стало ринку збуту. Це була повна катастрофа.
Але ми втримали підприємство і вивели його із прориву.
Аби вистояти у нинішніх умовах, переконаний
Ярослав Миколайович, головне - мати бажання працювати, вміти прорахувати кожен
крок і постійно працювати над розробкою нової продукції. – Ми можемо при
необхідності призупинити на певний час роботу будь-якого відділу, - зауважує
він,- але два підрозділи, конструкторський та інструментальний, працюють
завжди. Тому що, коли у нас не буде нових виробів та оснащення, то завтра
виробництво зупиниться. Не потрібен буде ні бухгалтер, ні економіст, ні
директор, взагалі ніхто.
«Золотий фонд» потребує омолодження
Найбільшою
цінністю підприємства, його золотим фондом завжди були і залишаються люди. Тут
досі шанують пам’ять про першопрохідців, які стояли біля витоків і кому не
судилося дожити до славного ювілею, зокрема першого директора підприємства Г.
Підручного. З великою повагою говорять про тих, хто пов’язав з «Оріоном» свою
трудову біографію і досі трудиться на його благо.
- Це безмежно віддані своїй справі фахівці, -
розповідає директор. – Завдяки їм ми зуміли довести, що можемо виробляти
прекрасну сучасну техніку, яка відповідає світовим стандартам, до того ж,
значно дешевшу. Окрім того, за останні три роки ми подвоїли випуск продукції, а
завод став лідером у галузі виробництва засобів зв’язку для силових структур.
Але ми не збираємося зупинятися на досягнутому.
Сьогодні адміністрація серйозно переймається
кадровим питанням.
- На жаль, - зізнається пан Ярослав, -доводиться констатувати,
що колектив поступово «старіє». – Загалом на підприємстві трудяться 729
заводчан. Майже половина з них - ветерани виробництва, які пропрацювали тут
чверть віку, а то й більше. Якщо раніше середній вік працюючих становив від 28
до 31 року, то сьогодні – понад сорок. Звичайно, намагаємося залучати до
виробництва молодь, у нас навіть діє спеціальна програма. За кожним молодим
спеціалістом закріплено пенсіонера, який його навчає та передає відповідні
знання. Окрім того, представники адміністрації тримають молодих фахівців у полі
постійної уваги і надають усю необхідну допомогу. Спільними зусиллями нам
вдається вирішувати чимало проблемних питань.
Держава не дбає
Прикро, але
факт, не тільки «Оріон», а й інші підприємства з державною часткою, не відчувають
сьогодні належної підтримки з боку держави.
- Навпаки, - зауважує керівник, - має місце вкрай
нездорова тенденція: закуповувати усе за кордоном, давати відповідні «відкати»
і на тому заробляти гроші. І якщо раніше завантаженість на підприємстві була
такою, що ми не встигали виконувати плани, то тепер шукаємо замовлення, аби
завантажити виробництво. Хоча ми на 96,18 відсотка державне підприємство,
держзамовлення не отримуємо ні на копійку. За останні 15 років ніхто з вищих
ешелонів влади не поцікавився, що сьогодні робить підприємство, як воно
виживає. Лише вимагають звіти. Але, не зважаючи ні на що, ми повинні виживати і
працювати. І ми це робимо. Навіть маємо нові досягнення:запровадили виробництво
енергозберігаючих ламп, а цьогоріч запустили другу лінію. Окрім того,
запускаємо виробництво ще двох сучасних лампочок.
Уся історія – в одній
книзі
Незважаючи на економічні та фінансові катаклізми,
«оріонівці» продовжують впевнено дивитися у майбутнє і пишуть свою історію –
історію рідного підприємства. Нещодавно побачила світ
книга під назвою «Один день довжиною в 30 років. «Оріон» у цифрах, фактах та
обличчях». І що найцікавіше, її автором і духовним натхненником став керівник
підприємства Ярослав Карпик. Цю книгу по праву можна назвати путівником у минуле
сучасне та майбутнє підприємства. Архівні матеріали автор вдало переплітає зі
спогадами ветеранів, нинішнім виробничим процесом, надзвичайно багатим
фотоілюстративним багажем. Кожен «оріонівець», прочитавши цю своєрідну
заводську енциклопедію, впізнає себе, своїх колег, друзів, знайомих, яких щодня
гуртувала дружня і працелюбна команда.
З особливою теплотою і шаною згадує автор
ветеранів, які працювали на «Оріоні», але уже відійшли у вічність, а також з
гордістю розповідає про молодь, яка продовжує торувати виробничі стежки своїх
попередників.
Під час презентації видання Ярослав Карпик
висловив глибоку вдячність своїм колегам по виробництву, які зробили вагомий
внесок у його творення, а також тим, хто займався видавничим процесом.
Любов Гадомська,
Тернопіль
No comments:
Post a Comment