Спом’янімо
…Згасла
яскрава зоря, під якою народилася Людмила
Миколаївна Сорока. Два роки тому, 27 листопада, нагла смерть забрала її від
нас. З життя пішла любляча мати й донька, дружина й сестра, чуйна і душевна
людина. Її пам’ятають як вчителя і наставника учнів п’ятої школи Кременця, де вона пропрацювала довгі роки,
віддаючи знання і душу своїм вихованцям. Кожен, хто знав її, пам’ятає про неї і
в глибокій скорботі згадує про Людмилу Миколаївну так, ніби вона й досі серед
нас. І це справді так: пам’ять про неї живе в наших серцях, ятрить душу. Але
повернути невблаганний час нам не в силах - і її життєвий шлях, раптово обірваний
трагічною подією, зупинився назавжди. Глибока скорбота проймає кожного, хто
знав її, такою щирою і веселою, доброю і завзятою у педагогічній роботі…
Тепер лише молитва
залишається єдиним містком у душевному спілкуванні з нею. Тож спом’янімо про
Людмилу Сороку добрим словом, у спільній молитві до Бога будемо разом просити
Господньої ласки, аби знайшла вона свій вічний душевний спокій там, де праведні
спочивають. Земля тобі пухом, вічна
пам’ять і Царство Небесне!
У тебе посмішка
була, немов весна,
І руки, як пташині
крила.
Чому так рано ти
від нас пішла?..
О, милий Боже, ми ж
її любили!
А що тепер? Ти
залишила нас.
Хто поцілує,
приголубить, зрозуміє?!
Всі кажуть – рани
вилікує час,
Та він цього
зробити не зуміє…
З глибокою тугою,
рідні, близькі, друзі, колеги по роботі.
No comments:
Post a Comment