Безкровна війна Монолог Молоха

Безкровна війна

Монолог Молоха

Я – Голод! Пусті мої очі,

Я серця не маю. Й жалю.

Я з Вами весь день й проти ночі

Данину збираю свою.

 

І що мені, чи то дитина,

Чи матір, чи бабця стара…

Хай стогне уся Україна,

Відвідавши мого «добра».

Навчу їсти всяку гидоту.

І канібалізм – все це я.

«Працюю» до сьомого поту,

Тремти, українська земля.

Я - Голод!  Ламаючи долі,

Байдуже мені чийсь схлип,

Навчу відмовлятись від волі,

Й робити за страх і за хліб.

В опухлих – сповільнені рухи…

А я – тут як тут – на посту.

Вмирають… Хай мруть, ніби мухи.

Я викошу всіх. Підчисту.

У мене Наказ. Із столиці,

Тому й відбираю життя…

Всміхаюсь у ваші зіниці,

До біса усі почуття.

Я –Голод! Пора ями рити.

По трупах топчусь раз у раз,

Бо мушу всіх вас підкорити,

У мене обмежений час.

Мільйони… Які тут могили…

Як в морі у шторм чути «SOS!»

Та я докладу усі сили,

Щоб самі просились в колгосп.

Так вирішив наш Генеральний,

Будує суспільство нове…

Працює той план «геніальний»,

Щоб кожен знав місце своє.

І вже в кабінетах з ікрою

Складають про успіхи звіт…

Я жертви збираю без бою.

Я –Голод! Здригнись увесь світ.

                                В’ячеслав Майоров