Афанасій Крижанівський: людина, котра могла змінити
хід історії України
(СТОРІНКИ НАРИСУ)
В Австрії – головним чином в
таборах у Франштадті та Йозеншталті –
була сформована так звана Сіра дивізія (або корпус сірожупанників), який входив
до складу Синьожупанної дивізії. Свої назви вони отримали через колір
обмундирування: частина уніформ була сірого кольору, інша – синього. За
розповіддю Афанасія Крижанівського, який також потрапив у ці війська, дивізія була оснащена найкращою у світі
артилерією австрійського виробництва, французькими танками, стрілецька зброя
була виробництва французької фірми «Пежо». (Навіть французи не могли собі
дозволити забезпечити цією зброєю свою армію через її високу вартість!). Ця
дивізія була стовідсотково матеріально забезпечена – продовольством і усім
необхідним для тилу. А. Крижанівський стверджував, що цей військовий проект
фінансував український мільярдер, колишній цукрозаводчик, меценат Терещенко.
Остаточне формування згаданої дивізії
відбулося у Володимир-Волинському. Коли війська під керівництвом начальника
штабу сотника О. Пилипенка рухались з Австрії у згаданому напрямку, на теренах
Польщі дорогу дивізії перегородили війська Ю.Пілсудського. На той час Афанасій Крижанівський, який очолював сотню (це
була військова розвідка, в яку входили лише добровольці), прийняв бій.
Пілсудський, бачачи, що перед ним добре вимуштруване військо, підняв білий
прапор. Відбулися переговори, в яких брав участь і Крижанівський. Пілсудський
пропустив дивізію через територію Польщі, яка купувала в населення провізію за
золоті, а не грабувала.
В середині березня 1918 року
Сіра дивізія підійшла до Києва і зупинилась неподалік. Була створена делегація
військових до чинного уряду з пропозицією
надання допомоги Україні в
боротьбі з більшовиками. Президент УНР М. Грушевський, на превеликий жаль,
відхилив цю пропозицію, мотивуючи тим, що уряд підписав договір з Радою
народних комісарів і Ульяновим (Леніним), за якою Україна мала право утримувати
військо чисельністю не більше п’яти тисяч. В. Винниченко, з яким зустріч
відбулася окремо, заявив, що їх уряд має добрі стосунки з соціалістами і
порушувати їх не збирається.
У Києві в цей час панувало неймовірне
національне піднесення: народ ходив у вишиванках, усюди були розміщені портрети
М. Грушевського, на які мало що не молилися. Народ йшов мобілізуватися, а його
розпускали. За наказом президента УНР було розстріляно полковника Балбачана за
те, що на кордоні з Росією той поставив військо, тобто організував прикордонну
заставу. Зрозуміло, що за такої політики Центральної Ради застосування Сірій
дивізії на Україні не знайшлося. По суті, в ті часи й з’явилась фраза
«центральна зрада».
По дорозі з невдалих переговорів до місця розташування дивізії начальник
штабу О.Пилипенко застрілився. В обстановці, що склалася, військові вимагали,
щоб Афанасій Крижанівський взяв командування Сірою дивізією на себе. Далі
планувалося взяти М. Грушевського під домашній арешт, а владу віддати до рук
військових. На цей час Афанасію було не повні двадцять два. Основна причина
його відмови полягала в тому, що він не міг переступити через особисте
знайомство з М. Грушевським – той був вхожий у їхню родину. На той час М.
Грушевський був майже богом. («Проти такого «бозі» мій тато не пішов,» - так
прокоментував цю ситуацію син Крижанівського - Добриня Афанасійович.) Проте,
усе своє подальше життя А. Крижанівський картав себе за це. Він був
переконаний, що народ зробив неправильний вибір – натомість інтелігенції ставку
потрібно було зробити на військових.
Сіра дивізія мала бути розформованою. Проте її роззброїли німці напередодні
гетьманського перевороту (29.04.1918р.). Але ще перед цією подією Афанасій
Афанасійович забрав свою сотню і пішов по тилах. З’явилися вони у Шепетівці –
воювали з червоними, здійснили напад на штаб…
При відступі Директорії Петлюри з Києва до
Кам’янець-Подільського найблищою силою, єдиним військовим боєздатним
підрозділом виявилась сотня А. Крижанівського, яка добровільно приєдналась до
військ С. Петлюри, проте йому не підпорядковувалась. На прохання С. Петлюри,
який очолював на той час уряд, Крижанівський прикрив його відступ. Разом із
урядом евакуювався і Український Національний університет, очолюваний
професором І. Огієнком, з яким А. Крижанівський був знайомий особисто.
У цей час більшовики на
Кам’янець-Подільський направили бронепоїзд. Це були каральні війська, добре
озброєні гарматами та кулеметами. Сотня Крижанівського повинна була затримати
на якийсь час це військо і дати змогу евакуюватись уряду і вивезти Український
Національний університет. («Затримай бронепоїзд і ти – полковник ! – благав С.
Петлюра). Крижанівський своїми силами замінував міст, по якому мав проходити
бронепоїзд. Проте той до мосту не дійшов – червоні, мабуть, були проінформовані про замінування. Поїзд
зупинився в полі, відбувся бій, який припинився через те, що сутеніло. За цей
час вдалося заховати університет, а уряду Петлюри евакуюватись…
Нелегкою була подальша доля А.
Крижанівського. Він пройшов через польські в’язниці, концтабір у
Німеччині, до кінця свого життя
знаходився під «прицілом» НКВС.
В Почаєві, де
Крижанівський проживав з 1930-х років, про нього складали легенди, вважали
дивакуватим: часто взимку він ходив босоніж, в похилому віці підтягувався на
турніку, неперевершено грав у шахи, мова його була пересипана філософськими та
релігійними термінами, іронічними репліками, сусіди часто чули, як він
розспівує оперні арії. А. Крижанівський багато читав. Це була серйозна
література: Гегель, Кант, Толстой, Чехов, Шевченко, якого коли читав –
неодмінно плакав. Намагався зрозуміти вчення Ісуса Христа, аналізував його
життя та вчинки. Прагнув жити за Євангелієм, хоча священиків не любив. Мав
різкий характер, не терпів хамства. Одягався Афанасій Афанасійович надто
скромно. З обивателями тримався на відстані. Він міг безбідно жити за океаном,
проте двічі від цього відмовився: «Моє коріння з української землі не
вишкребуть жодними боронами!» Вірним
собі і своєму народові А.А. Крижанівський залишався до кінця своїх днів.
Рита Квач – науковий працівник
Почаївського
історико-художнього музею,
член НСЖУ
No comments:
Post a Comment