12.9.12

Дорогу долає той, хто йде…



Дмитро Волошин був одним з кращих альпіністів нашого краю
   Минуло сорок днів, як не стало кращого альпініста нашого ,карпатського краю. Родина потрохи починає звикати і вірити, що  це не сон. Більше не побачать  троє  неповнолітніх дітей усміхненого, люблячого батька, а дружина - добропорядного чоловіка. Та й карпатська школа гірського альпінізму втратила найяскравішого  молодого і перспективного альпініста. Залишаються окремі спогади  колег, друзів і рідних про чудову людину. За життя він мріяв про персональну виставку світлин, які робив у чисельних походах в гори і роздавав друзям, рідним. Також Дмитро любив фотографувати нічні гори, коли місяць кидав скупе світло на вершини, а срібні ниточки створювали килим, котрий накривав вершину, або ранкову мить над горами, коли вони просинаються від темряви і тягнуться до світла. Тоді гори парують і тумани стеляться поміж долинами, а роса накриває все навкруги. Зимові ранки дуже зачаровували Дмитра Волошина. Для красивої миті, що фіксувалася камерою, необхідно було цілу ніч провести у горах. Таким він був диваком.
     Захопився Дмитро альпінізмом завдяки сусіду Омеляну Ковальчуку. Ще в дитинстві він приглядався до свого  старшого товариша і щиро заздрив йому, коли той привозив з походу цікаві знахідки і розповідав про підкорені вершини.  Але найбільше допитливого юнака приваблювали розповіді Омеляна про незвіданий світ і його красу з вершини гори, коли внизу видно тільки  незайману природу, а сонце наверху по-особливому привітне. Вітерець на вершині розпочинає свій рух, а далі щодуху мчить донизу. Навіть могутні орли не можуть так високо літати і змагатися з альпіністами. Чудові розповіді  сусіда Омеляна манили в гори маленького Дмитрика. Мрійлива хлопчача уява про підкорення вершин закарбувалася в пам’яті і чекала свого втілення. Така нагода відбулася в 1998 році , коли вони разом з Омеляном підкорили Грофу. Далі все було більше і більше підкорених вершин.
     Професійним альпінізмом Дмитро Волошин зайнявся два роки тому, бо без ліцензії неможливо брати участь у підкоренні великих  світових вершин. За два роки навчання він здолав вісімнадцять вершин. На докори своє дружини, що не варто захоплюватися альпінізмом у чужих країнах і наші гори найкращі, бо вони зелені і привітні, а також  ще необхідно подумати про свою сім’ю і облишити небезпечне захоплення, у нього була відповідь, що разом з сім’єю поїдуть у мандрівку у різні куточки світу і будуть всі разом назавжди, а зараз він тільки  хоче переконатися, що наші Карпати - найкрасивіші гори у світі. Дмитро також пообіцяв взяти свою сім’ю задля того, щоб вони побачили, як він буде підкоряти світові вершини. Йому багато вдалося доказати у своєму короткому, але досить яскравому  житті. За короткий проміжок навчання у Львівській школі альпінізму він підкорив вісімнадцять вершин і здобув другий розряд у альпінізмі. Вся львівська школа стверджувала, що за час існування всі разом не здійснили стільки підкорень, як Дмитро Волошин зробив самотужки. Він замахнувся на Непал - і світова вершина ним була здолана.
      Цього року в січні Дмитро Волошин намагався разом з однодумцям підкорити Ельбрус.  Але погодні умови не були сприятливі і вони повернулися на Україну. Дмитро не міг заспокоїтися через невдачу і вирішив піти на  Ушбу для подальшого самоутвердження. Разом з братами Тараниками і Ковтуном П. вони робили сходження на  вершину гори Ушба (Південна Грузія) за маршрутом 5Б к.с. (Габріеля Хергіані).  На вершині 4690 метрів над рівнем моря наші альпіністи написали нову записку про сходження. В лаконічних повідомленнях буде  написано, що настрій у всіх піднесений. Фізичний і психологічний стан учасників сходження відмінний.  Але трагедія сталася і внаслідок цього загинули два українські альпіністи. Сашка і Дмитра знайшли перев’язаних мотузкою.    За короткими повідомленнями  про те, що на Кавказі загинули українські альпіністи, додатково не було жодної інформації про перебіг тих подій.  Біда прийшла до оселі Волошиних без запрошень. Молодий альпініст подавав великі надії у спортивному альпінізмі.  За кожним таким випадком стоять конкретні люди зі своїми родинами і друзями. Світ став байдужим і мало цікавиться людьми, котрі на світовому рівні примножують славу нашої країни, рідного Карпатського краю. Такими героями  мала б пишатися наша держава, а натомість ми бачимо страшну бюрократичну машину, яка не спроможна навести лад у роботі чиновників.
     Вершина Ушба для Грузії вважається священною. За звичаєм, тіла місцевих не забирають з гір чи ущелин. Всі, хто тут гине, стають святими. Влада Грузії за два дні організувала доставку тіл спортсменів, а наші чиновники чотири дні оформляли документи на повернення до України. За словами родичів і Омеляна Ковальчука, трагедії можна було би уникнути, якби Росія відкривала візи і заодно дозволяла спуск  з вершини гори Ушби через свою територію. В липні сніг був м’яким і всі старання забити льодоруб у нього були неефективні через  відсутність намерзлого покрову.   Байдужість російського керівництва до українців очевидна.
      Коли Дмитро з друзями робив сходження на вершини Горгани, то вони брали з собою свої сімї. Дружини  у підніжжя гір приготовляли частування. Свого  сина Андрія він вперше взяв на гору для підкорення вершини, коли йому було чотири роки. Зараз Андрій залишився старшим у родині. Тринадцятирічний хлопець допомагає матері у всьому. Його старша сестра хвора, а меншому братику, якому всього півтора року, необхідно приділяти увагу і виховувати справжнім чоловіком. За словами дружини, Надії Тарасівни, Андрій змужнів і став по-дорослому міркувати над родинним життям. Тепер він має замінити батька і бути його послідовником.
    Вміло і весело проводили друзі відпочинок у горах. Однодумців у Дмитра було багато. Серед них - академік Василь Мойсишин.  Він задумав до п’ятдесяти років обійти всі вершини, висотою понад 18000 метрів. А до шістдесяти - всі найкращі місця у Карпатах. Кожний ставить перед собою якусь мету і старається її досягти. Дмитро Волошин напередодні трагедії взяв участь у Міжнародних змаганнях «Горган-Рейс», які брали початок на околиці села Закриничне. Ще пам’ятають всі, як декілька років тому Дмитро на своєму УАЗі підкорив гору Піп Іван. Для таких перемог ретельно готують свої машини декілька місяців. Коли запропонували Волошину взяти участь у джипінгу, він відповів, що йому необхідно для підготовки п'ятнадцять хвилин. Тому Дмитро підкорив гору, а імениті товариші просили вивезти їх на вершину, щоб там зробити світлини. Таким він був і залишиться у пам’яті всіх, хто його знав.
     Тепер над проведенням фотовиставки Дмитра Волошина починають працювати його друзі. Для цього буде створено каталог і згруповано за тематикою всі світлини.  Першими, хто побачить виставку, будуть земляки. Друзі Дмитра видали «Путівник для мандрівників по Центральних Горганах». Любов до мандрівок юним перегінцям прищеплює давній товариш і сусід Волошина, Омелян Ковальчук. Він директор навчально-виробничого комбінату і завдяки його ентузіазму у Карпатах відроджується гірський туризм. 
Світла пам’ять про мужнього альпініста, гарного товариша і чудову людину назавжди залишиться у серцях тих, хто знав і любив його.
                                     Володимир Ліпчанський,
Прикарпаття

No comments:

Post a Comment