ЮЗЕФ-ІГНАЦІЙ КРАШЕВСЬКИЙ: СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ТА ТВОРЧОСТІ

ЮЗЕФ-ІГНАЦІЙ КРАШЕВСЬКИЙ: СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ТА ТВОРЧОСТІ

Юзеф-Ігнацій Крашевський (28.07.1812- 19.03.1887), чиє життя і творчість тісно пов’язані з історією нашого краю, гідно послужив і рідному польському народові, і українському, як поет, драматург, філософ, художник, письменник, публіцист, історик, громадський і політичний діяч. Він був справжнім титаном праці – бібліографія становить 232 романи, тисячі літературних, наукових, мистецьких статей, перекладів літературних праць з п’яти мов, близько 30 тисяч листів.

Юзеф народився у Варшаві в дворянській родині Яна та Зофії Крашевських з Мальських (але, як сам багаторазово підкреслював, ніколи не почував себе варшав’янином). Виховувався в Романові під опікою бабці Софії Мальської та прабабці Констанції Новомєйської. Виніс звідти перше зацікавлення культурою і літературою. У вересні 1829 року почав навчання у Віленському університеті. За псевдонімом Клеофаса Факунда Пастернака видав перші друковані твори. Брав активну участь у студентському житті та антиурядових гуртках. 3 грудня 1830 року разом з групою молоді був заарештований. Перебування у в’язниці (а потім – у тюремній лікарні) тривало до березня 1832 року. Крашевського вислали до Вільна під нагляд поліції. Від призову до армії і відправки на Кавказ врятувало його заступництво тітки і генерал-губернатора. Під час примусового перебування у Вільні проводив наукові дослідження, що потім вилилися у чотирьохтомну працю з історії міста і кілька повістей. Зацікавився вивченням історичних документів. У липні 1833 року Крашевського було звільнено з-під поліційного нагляду і дозволено йому виїзд з Вільна. Батько не був задоволений літературною діяльністю сина, через це Юзеф у 1834 році вирушив на Волинь, де одружився з Софією Воронічевою в 1838 році, шляхтянкою з Омелян, що під Луцьком. Відразу після весілля молоде подружжя почало підшуковувати собі маєток. Пошуки привели Крашевського на ярмарок у Дубно, де він і довідався, що помічниця Підгороденська продає Городок. Правда, разом із маєтком письменник придбав і чимало боргів, які Підгороденська була винна катедрі й семінарії. Дійшли до нашого часу тексти листів, написаних в 1845 році ксьондзу Холоневському, сповнені скарг на господарські негаразди.

Крім цих клопотів, були і літературні. Цензура конфіскувала його рукопис «Зигмундові часи», а видавництва вимагали повернути гонорар. Матеріальні нестатки в Городку змусили Крашевського продати маєток у 1849 році Модзелевському, колегіальному секретареві з Луцька, за 24300 срібних рублів. Пізніше Юзеф дуже шкодував за Городком, навіть намагався його відкупити. Саме тут народилася його, за висловом Івана Франка, «прекрасна повість «Хата за селом», яка, крім першорядних мистецьких прикмет, має і завжди матиме першорядну вартість в історії польської літератури, як перші промені світла, кинуті у цю, досі темну, глибінь, яку називаємо життям і душею простого народу».  Дослідниця творчості письменника В. Вєдіна підкреслює, що у повісті «Хата за селом» розкрито кращі риси українського селянства: благородство, моральну чистоту, чесність, любов до рідної домівки, працьовитість, сильну волю. За цим твором М. Старицький здійснив драматичну переробку – «Циганка Аза». «Це була найпопулярніша і найбільш «касова» мелодраматична п’єса в репертуарі дореволюційного українського театру», - зазначав видатний український актор І. Мар’яненко.

Волинський край дуже швидко справив на письменника свої враження: «Красива та країна Волинь. З одного боку – Буг, з другого – Тетерів. Не був Бог скупим до цього краю. Славні ріки, великі ліси, урожайні поля, камінь – маємо під руками все, що душа і тіло забажати можуть. Навіть історичних пам’яток, того безкоштовного скарбу, у нас більше, ніж у сусідів, замків і замчиськ, могил, кам’яних сокир престарих… Край мальовничий і розмаїтий, – писав Ю. Крашевський у «Вечорах волинських».

З великим ентузіазмом збирав документи, джерела до вивчення історії волинської землі – стародруки, рукописи, пам’ятки матеріальної культури, твори мистецтва. Переписував матеріали, що його цікавили, знайомився з фондами бібліотек князів та магнатів, вивчав стародавні акти, архівні документи. Значною мірою зацікавленість до старовини сприяло його перебування в Городку на Волині в А. Урбановського, колекціонера творів мистецтва та відомого бібліофіла. Крашевського цікавило все – історія краю, його культура, звичаї, архітектура, географія, корисні копалини, заняття жителів і багато іншого. Пізніше дослідник створив у себе в маєтку своєрідний приватний музей-колекцію. В ній були й археологічні знахідки, зокрема кістки мамонта, які письменник викопав, перебудовуючи житло в Городку.

Спостереження Крашевського, вивчення архівів, знайомства з відомими сучасниками знайшли відображення у книзі «Спогади з Волині, Полісся і Литви», яка була видана у Вільні в 1840 році.

Юзеф Крашевський побував у кожній місцевості Волині, про яку писав. Їдучи до Дубна, він зупинився у Млинові, і знайомство з графом Олександром Ходкевичем, відомим своїми науковими працями з хімії, теж стало для нього тим джерелом, з якого він почерпнув чимало відомостей про Волинь, Млинів, Дубно… Граф Ходкевич з великою пересторогою відкривав Крашевському свої надбання, тому що побоювався, що той виявиться одним із тих, хто використає його праці в своїй книзі і потім жодним словом про нього не згадає. Але Крашевський своїм життям і творчістю довів, що його наміри чесні і безкорисливі.

Отож, письменник переглянув давні рукописи, з яких найважливішими були статут по-російськи 1566 року і пізніший, польський. Рукописи в Ходкевича були впорядковані за алфавітом, але не хронологічно. Тут було багато привілеїв з підписами королів і листів видатних осіб, відомих сімей Литви, між якими і Ходкевичі мали місце. Бачив власноручного листа Стефана Чарнецького, багато військових рапортів Костюшка, уривки кореспонденції Потоцького. Бібліотека графа налічувала близько 20000 томів і знаходилась у Варшаві. Крім привілеїв і різних листів, які датувались не пізніше XVI ст., Крашевський мав щастя побачити булаву Гонсінського – залізну, позолочену, з латинськими написами.

Саме завдяки цьому польському класикові ми маємо чудовий опис міста Дубна, Замку. У його книзі «Спогади з Полісся, Волині і Литви» яскраво подається напад татарів на Дубно у 1577 році, автор використав чимало матеріалів, старожитностей і, поєднавши з уявою, вивів картини цих подій, надзвичайно близькі до реалії. Так, описуючи весілля Беати Дольської з князем Соломерецьким, Ю. Крашевський використав реєстр скарбів Дубенського замку 1616 року для зображення величі і пишноти, з якою князь Острозький приймав гостей, які зібралися вшанувати його племінницю. Писав Ю. Крашевський і про знамениті контракти 1774-1794 років, які проводились у Дубні. У першому томі Адама Завадського «Малюнки з життя і подорожей Ю. Крашевського», виданому у Вільні 1842 року, у розділі XI читаємо: «Хто бачив наше Дубно на протязі цілого року, коли воно тихе, порожнє і залюднене тільки жидами, спить, чекаючи на своє пробудження у перших днях січня, і хто його бачив під час так званих Контрактів, той визнає, що воно настільки сильно оживляється і настільки разюче змінюється, що його надзвичайно важко пізнати…наближається січень – погляньте – всі лавки, столи, канапи заїжджих дворів стоять надворі, по вулицях все миють, шкрябають, ремонтують, двері лагодять, підлоги відновлюють…В  місті починається рух… Брички тягнуться до Дубна усіма шляхами, везучи товари, купців, артистів… Гамір і галас біля ратуші… миготять тисячі афіш і вивісок біля будинків; там житомирська трупа оголошує прем’єру нової драми «Ненависть і жаль», далі кам’янецька пропонує нову п’єсу «Інес де Кастро». На вулиці Широкій розміщується кілька шинків, варшавських кав’ярень. Багаті торговці стянулися з цілої Волині, щоб закупити товарів на будь-який смак: жиди-книгарі, жиди-нумізмати, жиди-галантерейники, жиди зі старим сріблом, з картинами і т. д. На знамениті Дубенські контракти, які проіснували 20 років, щорічно з’їжджались до 30 тисяч людей, в той час як населення самого міста становило 6535 осіб.»

Ю. Крашевський писав і про Дубенську ординацію, засновану кн. Янушем Острозьким на початку XVII ст.., про кожного з князів Острозьких, додаючи пікантні подробиці з їх життя; про князів Любомирських і Сангушків, даючи можливість краєзнавцям поповнювати власні надбання з напрацюваннями польського класика. Заслуговує на увагу словничок, розташований у кінці видання, який пояснює архаїзми, визначає види тогочасної зброї, розповідає про історичні постаті тощо.

Рідкісне малоформатне видання – другий том поезії (який нині знаходиться у фондах ДІКЗ м. Острога) Ю.-І. Крашевського, відтиражований у Вільні в друкарні С. Блюмовича у 1838 році за дозволом віленського цензора Л. Боровського, наданим ще 20 грудня 1835 року, заслуговує уваги з боку як літераторів, так і істориків. Другий том включає єдиний твір – «Гальшка. Історична драма з року 1554 в трьох актах». Вартим є звернення молодого автора до яскравого епізоду з історії Волині XVI ст..; є підстави вважати, що саме Ю. Крашевський започаткував художнє опрацювання трагічного життя Гальшки Острозької (1539-1582), племінниці знаменитого Василя-Костянтина Острозького, чиї імена тісно пов’язані з Дубном.

Нам не відомо, чи мала ця драма Крашевського сценічну історію. Принаймні, в передмові сам автор висловив сумніви, що вона коли-небудь побачить сцену. Однак, безсумнівно, твір належить літературній Волині і заслуговує на подальші дослідження й популяризацію.

У 1853 році через господарські невдачі, а також через необхідність навчання чотирьох дітей (Констанція народилась 1839 р., Ян – 1841, Францішек – 1843, Августа - 1849), переїхав до Житомира з маєтку Бубине Луцького повіту.

У Житомирі, який на  той час був губернським, Крашевського обрали попечителем гімназії, а ще через рік його було призначено керівником Волинського Статистичного Комітету, що займався аналізом господарств селян, їх взаємин із землевласниками, а також описом пам’яток історії, культури й мистецтва. Перебуваючи на посаді почесного попечителя Житомирської чоловічої гімназії, він сприяв поліпшенню харчування дітей, надавав допомогу окремим вихованцям (одягом, книгами тощо). На утриманні родини письменника в той період перебували декілька гімназистів (у тому числі Костянтин Михальчук, який згодом став відомим українським мовознавцем-діалектологом).

У 1856 році Крашевський став художнім директором Житомирського театру, де займався майже всім: артистичним керівництвом, вирішував матеріальні питання, дбав про гардероб для акторів. У 1857 році відбулася прем’єра його п’єси «Портрет». Письменник з цього приводу писав батькам: «Позавчора тут в театрі грали мою комедію «Портрет», грали її так добре, що після вистави о пів на другу ночі всі чоловіки з портеру переїхали до мене, знайомі і незнайомі, дякувати». Окрім того, є відомості, що Крашевський був ще в 1857 році й президентом Товариства доброчинності.

Не дивлячись на приналежність до шляхетського стану, він розумів суспільні проблеми й виступав проти існуючого на той час кріпосного права і панщини. Представив, зокрема, на губернському шляхетському з’їзді на початку 1858 року меморандум, що підтримував надання селянам землі. Розсварившись із місцевим дворянством, у 1859 році родина Крашевських назавжди виїхала з Житомира і залишила, за його словами, цей «тихий, лагідний волинський край».

Ю. Крашевський відзначався різнобічним талантом. Саме на Волині він написав працю «Литва. Давня історія, традиції, мова, віра, звичаї, пісні», в якій розробив концепцію народного мистецтва, головний зміст якої - зв’язок між фольклором і професійною творчістю. У творах, сюжети яких були взяті з народного життя Волині («Історія Савки» - 1842 р., «Уляна» - 1843, «Остап Бондарчук» - 1847, «Ярина» - 1850, «Хата за селом»- 1854), вперше в польській літературі з’явилась постать українського селянина.

Юзеф Крашевський після Житомира виїхав до Варшави, де став редактором «Gazety Codzienny» (Газети Щоденної). Здійснив декілька подорожей до Бельгії, Франції, Італії, Росії. Долучився до діяльності політичної еміграції й аналізував можливість вибуху повстання (опублікував у Парижі брошуру «Sprawa polska», 1861), після чого змушений був виїхати до Дрездена, де зайнявся допомогою учасникам січневого повстання, які шукали притулку за кордоном. У літературній праці сконцентрувався на політичній публіцистиці, під псевдонімом Bogdan Bolestawita написав декілька статей про січневе повстання. Здійснив ще кілька подорожей Європою.

Як досвідчений журналіст, взявся в 1865 році редагувати створений у Львові часопис «Haslo», але не отримав дозволу на проживання у Львові, і журнал через півроку закрився.

Не дивлячись на цю невдачу, письменник планував оселитися в Галичині. У 1866 році замешкав у Кракові, потім переїхав до Австрії. У 1868 році заснував власну друкарню у Дрездені, та вже в 1871 році змушений був продати її з великими фінансовими втратами. З 1873 року присвятив себе виключно літературній справі.

Цікавою сторінкою у його біографії було святкування в 1879 році 50-річчя творчої діяльності. Ця подія рельєфно висвітлила високу пошану до письменника серед демократичного літературного товариства й разом з тим показала, як болісно сприймала царська влада популярність видатного митця. Жандармське управління виявило тих, які прибули в Краків «з приводу ювілейного свята на честь Крашевського». Гості попадали у список неблагонадійних. За ними встановлювався поліцейський нагляд (як і за родичами письменника, що залишилися на Волині). У відомості канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора за 1881 рік у списку осіб, за якими здійснювався у 1879 році таємний нагляд, були родичі Ю. Крашевського – подружжя Вороничів, а також його дружина й діти, що проживали в Олексинцях Рівненського повіту.

У 1883 році Крашевського було арештовано в Берліні за звинуваченням у державній зраді на користь Франції. Після процесу у Ліпську його засудили на 3,5 роки в’язниці у Магдебурзі. У зв’язку з хворобою легень у 1885 році Крашевського випустили на лікування. Деякий час він лікувався у Швейцарії, потім – у Сан-Ремо. 19 березня 1887 року Крашевський помер у Женеві. Похований у Кракові.

Надія Любецька,

заступник директора з наукової роботи

Державного історико-культурного заповідника м. Дубна