Лицарі духу українського

ВИДАТНИЙ МИТЕЦЬ СЛОВА

           Із Кременцем, цим чудовим і неповторним краєм, пов’язано народження чи перебування багатьох громадських діячів та письменників.

Трагічна доля випала на життєвому шляху талановитому поетові Івану Федоровичу Гнатюку. Про його життя можна написати роман, який не піддається якомусь одному жанру. Тут будуть і драма, і детектив, і лірика… А за всім цим – незмірна любов поета до України, який все своє життя присвятив боротьбі за її Незалежність.

Народився Іван Федорович 27 липня 1929 року в с.Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у бідній селянській сім ї. Батько клав печі по довколишніх селах, а мати – ткала людям на замовлення полотно та рядна. Діти (а їх було четверо) теж змалечку заробляли собі на прожиток  власною працею.

Восени 1944 року батько майбутнього письменника був мобілізований до Радянського війська і в останній день Берлінської битви загинув, залишивши дружину з чотирма неповнолітніми дітьми. Прагнення до знань ще змалечку заполонили душу хлопця. Тому після закінчення сільської школи Іван Федорович вступив до Кременецького педагогічного училища, але на початку другого курсу навчання був раптово заарештований. По дорозі до в’язниці він утік і невдовзі подав документи в Бродівське педучилище, що на Львівщині. Але і там йому не пощастило пробитися «в люди».  За три тижні, 27 грудня 1948 року,  новим арештом прямо в училищі була поставлена крапка в його юності.  Поета засудили на 25 років.

Довгі роки він поневірявся на Колимі, де втратив здоров’я. Навіть важко хворим він брався за перо. Саме творчість додавала йому сили боротися із важкою недугою.

 Після 1956 року повернувся на Україну. Поселився у Бориславі. На той час був уже одружений. У сім’ї підростало двоє дітей (донька  1957 р.н. та син – 1959 р.н.).

За час творчості з-під його пера вийшли такі збірки поезій: «Поговіння» (1965), «Калина» (1966), «Повнява» (1968), «Жага» (1970), «Життя» (1972), «Барельєфи пам’яті» (1977), «Дорога» (1979), «Чорнозем» (1981), «Турбота» (1983), «Осіння блискавка» (1986), «Благословенний світ» (1987), книжечка для дітей «Хто найдужчий на весь світ» (1989), «Нове літочислення» (1990), «Стежки-дороги» (1998) – саме за цю прозову книжку спогадів про своє життя поету присудили національну премію ім. Тараса Шевченка.

Протягом багатьох років творчістю Івана Федоровича цікавився та досліджував її провідний науковий співробітник Кременецького краєзнавчого музею Гаврило Іванович Чернихівський. Він довгий час листувався з поетом. Саме в своїй книзі «Портрети пером» ч.3 детально висвітлює життєвий і творчий шлях прозаїка. Г.І.Чернихівський неодноразово запрошував Івана Федоровича відвідати Кременеччину та зустрітися з її жителями.

 Перша зустріч відбулася у краєзнавчому музеї влітку 1989 року. У 2009 році з нагоди 60-річчя від дня народження в музеї було організовано виставку документів та матеріалів про життя і творчість письменника.

Останній приїзд Івана Федоровича Гнатюка до Кременця припав на середину вересня 1999 року. Насамперед його цікавило, що на той час було у приміщенні педучилища, де він навчався в 1946-1948 рр. (Г.Чернихівський «Портрети пером» к- 3).

У 2004 році прозаїку виповнилося 75 років. Менше ніж за рік, на 76 році життя, а саме 5 травня 2005 року його не стало.

У пам’яті кременчан Іван Гнатюк залишився видатною особистістю. З нагоди 80-річчя від дня народження поета та Дня Незалежності України на приміщенні Кременецького ліцею ім.Уласа Самчука було відкрито пам’ятну дошку.

Плин часу – невблаганний. Наш народ пройшов великі випробування, але ми віримо, що його майбутнє буде щасливим. І хоч  в поезії Івана Гнатюка багато трагізму, вона сповнена  оптимізму. Твори письменника актуальні й сьогодні, вони вчать нас найголовнішого: віри, любові, здатності до самопожертви. Слова поета - наче заповіт нащадкам бути борцями за правду на землі, любити свій народ, любити Україну, яка живе у серці кожного з нас.

Тетяна Соловей-Горголь,

науковий працівник

Кременецького краєзнавчого музею