Вічний діалог
двох сердець
Листування між письменниками Миколою Бажаном з
України і Ярославом Івашкевичем з Польщі тривало понад два десятиріччя. І
почалося воно з телеграми, надісланої з берегів Дніпра наприкінці грудня 1958.
Шкода лишень, що невблаганний час не зберіг цього послання. Можна тільки
припустити, що воно було своєрідним відгуком на знайомство двох майстрів слова,
коли все почалося? Тут теж можемо висувати різні версії. Адже не існує жодних
документів чи свідчень, які точно вказували б на факт першої зустрічі, та й
навряд чи вони стануть явою, якщо
відтоді минуло понад піввіку і ніхто не знайшов їх. Говорять, що перша стрічка
відбулася ще задовго до отієї телеграми, звісно, таке могло бути. Але автор цих
рядків більше схиляється до думки, що епістолярія
– віддзеркалення приїзду Ярослава Івашкевича в Україну в 1958 р. Ймовірно ( тоді так було
заведено), що Микола Бажан супроводжував польського гостя під час його
мандрувань Києвом, де колись вчився в гімназії та в університеті, і до місця
народження в селі Кальник Іллінецькому районі на Вінниччині.
Отже, можемо говорити лише про ту
епістолярію , яка збереглася до наших днів завдяки Дмитрові Павличку. Почнемо,
мабуть, з листа, який поляк написав українцеві 4 січня 1959 р. Вважаю, що увагу
до цього послання не можна назвати випадковою. По-перше, воно точно вказує, що
передноворічна телеграма існувала.
“Ми
були дуже зворушені Вашою телеграмою”. По-друге, отой лист започатковує епістолярій . І вже навіть через це варто поговорити
про нього детальніше. Крім згадки про телеграму, яка назавше загубилася у вирі
часу, пан Ярослав писав про наступне. Він, зокрема, згадував, що з дружиною Анною три тижні був у Римі, про
який так блискуче розповів у своїх оповіданнях італійський письменник Альберто
Маравіа . А ще цікавився у свого українського побратима, чи хтось вже “перекладав польською його” Міцкевича в Одесі, бо дуже
хотів інтерпретувати.
Питання, підняті в пізнішій епістолярії, умовно можна розділити на кілька
груп. Зрозуміло, що найчисельнішою
з-поміж них є мистецька. Аби переконатися в цьому, наведемо приклади.
Наприклад, уже 19 січня 1959 року Микола Бажан повідомляв, що був би радий, якби такий
майстер слова переклав його вірші міцкевичівського циклу. В той же час він писав, що сам засів за інтерпретацію творів
Юліуша Словацького, бо Максим Рильський
готував ювілейний двотомник, а він пообіцяв дати до нього свої
переспіви. Можна ствердити, що Ярослав Івашкевич мимоволі продовжив цю тему. Бо в листі від 8
лютого просив у пана Миколи дати хоча б невеличку статейку про Словацького для
одного журналу. Щиро заздрив, що українець взявся за переклад “Фантазії”, бо вважав цю драму чи не
найкращою у доробку геніального поета.
Ряд цікавих моментів можемо простежити у листуванні за
1952-ий. 10 жовтня того року Ярослав Івашкевич цікавився ходом підготовки до з’їзду
Товариства європейський письменників, бо українець був віце-головою цієї організації.
А вже через кілька днів повідомив Микола Бажан про ймовірний приїзд
росіянина Олексія Суркова на Варшавський конгрес товариства. Ще й описав ряд моментів, на які
конче треба звернути увагу під час підготовки до форуму.
Збереглося і кілька листів 1963-го. Знову поговоримо лишень про літературні
питання. В листі від 15 квітня того року Ярослав Івашкевич згадував “Подільські
оповідання” Волошиновського, в яких так красиво описано Кам’янець-Подільський. У
листуванні того часу між ними нерідко виникають згадки про Товариство
європейських письменників. Доводиться тільки жалкувати, що тоді час у письменників забрало ідеологічне
протистояння двох систем, про що є
згадки у листуванні.
Істотні наголоси на питаннях
літературного життя знаходимо і в
епістолярігнастичних роках. Скажімо, 18
березня 1964-го Микола Бажан тепло відгукнувся про повість Ярослава Івашкевича
в одному з чергових чисел польського журналу “Творчість”, яку прочитав з великою насолодою. В одному з
листів 1968-го польський письменник чи
не вперше говорив про необхідність проведення поважного форуму у Кременеці, де
вони могли б зустрітися. Відрадно, що ця стріча таки відбулася, принаймні саме
про неї читаємо у листі Ярослава Івашкевича. Залишилися навіть німі свідки тієї
зустрічі. Адже два письменники тоді посадили берези, які досі шелестять у дворі
літературно-меморіального музею. Ще польський гість дуже захоплювався фільмом
Юрія Іллєнка “Ніч на Івана Купала”, який уперше побачив у ті вересневі дні.
Декількома словами годилося б згадати про літературну частину епістоляріїв,
котра з’явилася після цієї зустрічі. Скажімо, 4 червня 1970 року Микола Бажан
писав про підготовку до ювілею поета Ципріяна Норвіда і цікавився, як і коли поляки його відзначатимуть. Ще згадував він
і про майбутні ювілеї Лесі Українки та Василя Стефаника. Можна, напевне, ще
багато говорити про цей аспект епістолярій. Але навмисно поставимо крапку в
розповіді про неї , а відішлемо цікавих до журналу “Вітчизна” №10 за 1985 рік, де стараннями Дмитра Павличка
оприлюднено листи цих двох людей. Але все ж не оминемо увагою останній лист
Миколи Бажана до польського побратима. Тим паче , що там є факти , які
зацікавлюють. Микола Платонович писав про двотомник польської поезії в
українських перекладах, до якого увійшли і вірші Ярослава Івашкевича у
Павличкових перекладах. Ще він згадує про численні інтерпретації творів поляка
російськими та українськими авторами.
Немає нічого дивного в тому, що письменники під час листування здебільшого
торкалися літературних питань. Але не тільки це цікавило обох. Уважний аналіз епістолярії
дає можливість сказати, що Ярослав Івашкевич дуже захоплювався Україною, де
народився. І ці згадки були навіяні мандруваннями в Україну. Нагадаємо, що тут його родові корені.
А Дмитро Павличко у “Діалозі майстрів” говорив
і про кілька приїздів польського письменника на рідну землю. Варто, мабуть,
сказати, що вперше це сталося в далекому
1958-ому, коли Ярослав Івашкевич завітав сюди після сорокарічної перерви. Уже
згадувалось про все, що тоді відбувалося, йшлося і про появу польського майстра
слова у нашому краї у вересні 1969-го. Можливо, саме тоді з-під його пера вийшов вірш “Іква і Я”, який невдовзі переклав Микола Бажан. Польський
гість ще двічі бував в Україні, і в 1964-ому він приїжджав до Києва на
Шевченківський конгрес діячів культури. Плідним був його приїзд і в 1977-ому на дні культури Польщі в
Україні. Про кожен з них є чимало згадок у листах.
До речі, їх уважне перечитування підштовхує ще до однієї думки: автори
епістолярії виявилися дуже уважними до своїх родин, не забували і про дружин і
дітей своїх друзів. Таку особливість можна зустріти чи не в кожному посланні.
Листування двох великих людей. Воно так багато говорить кожному з нас.
Здається , що мав рацію Дмитро Павличко, коли писав, що вони об’єднували свої
серця безсмертною й завжди актуальною ідеєю братерства народів. Хіба скажеш
влучніше?
Ігор Фарина,
Шумськ
No comments:
Post a Comment