Спинити наступ на свободу слова!

Не мовчи!

Спільна заява Національної спілки журналістів України,

Комісії з журналістської етики та Незалежної медіа-профспілки

Національна спілка журналістів України, Комісія з журналістської етики, Незалежна медіа-профспілка України закликають журналістську спільноту, громадські об'єднання виступити єдиним фронтом з вимогою відхилити законопроект 11013, який є підступним ударом по свободі слова.

З 2001 року за поширення недостовірної інформації передбачено цивільно-правову відповідальність, тобто відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Цим Україна виконала зобов'язання, взяті на себе при вступі до Ради Європи. Таке рішення віталось ПАРЄ, а також Комітетом ООН з прав людини. Навіть у Кримінальному кодексі 1960 року наклеп та образа вважалися злочинами, що не становили великої суспільної небезпеки, а відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини кримінальне звинувачення у наклепі та судовий розгляд має «охолоджувальний ефект» для свободи вираження поглядів.

ОБСЄ, яка проводить кампанію по декриміналізації відповідальності за висловлювання, ставила Україну за приклад того, що з 2001 року, часу прийняття змін до Кримінального кодексу, не відбувається збільшення кількості випадків поширення недостовірної інформації. Про це свідчить і практика українських судів. На думку визнаних фахівців права, Україна має достатньо можливостей для ефективного захисту прав особи, постраждалої від поширення про неї недостовірної інформації. Запровадження кримінальної відповідальності не може здійснюватись довільно на основі емоцій.

Особливе занепокоєння цей законопроект викликає за умов відсутності незалежних судів, демонстративного нехтування законами з боку влади. Ми пам’ятаємо про намагання заборонити критику уряду, тепер намагаються запроторити за ґрати тих, хто здійснює реальні журналістські розслідування і поширює непривабливі для влади факти. Ці норми спрямовані не тільки проти журналістів, а й проти громадських діячів і всіх тих, хто висловить невдоволення політикою влади в офісі, на вулиці, на своїй сторінці в соціальних мережах. За цим законопроектом будь-хто з громадян може стати кримінальним злочинцем за висловлені сумніви в якості дешевої капусти.

Мавпування законодавчої практики Російської Федерації, яка засуджується ОБСЄ і Радою Європи, неприпустиме для незалежної держави, яка планує найближчим часом головувати в ОБСЄ. «У 2001 році Україна була однією з перших країн у регіоні ОБСЄ, що скасувала кримінальну відповідальність за наклеп. І завдяки цій важливій реформі Україна досягла репутації одного з найбільш ліберальних правових середовищ для медіа в регіоні», — заявила представник ОБСЄ 19 вересня 2012 року.

Очікуємо, що рішення Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів від 19 вересня 2012 року з рекомендацією відхилити законопроект 11013 буде підтримано фракціями Партії регіонів, КПУ, Народної партії і законопроект буде знято з розгляду.

У разі відсутності такого рішення фракцій, вимагаємо від глави Адміністрації Президента України Сергія Льовочкіна направити на проведення експертизи до Генерального директорату Ради Європи з прав людини та верховенства права проект закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо посилення відповідальності за посягання на честь і гідність людини») (реєстраційний номер 11013) на предмет відповідності цього законопроекту стандартам Ради Європи.

Вимагаємо від голови Верховної Ради України та керівників фракцій Партії регіонів, КПУ, Народної партії відхилити даний законопроект і оголосити про це публічно або, принаймні, не розглядати його до отримання висновку Ради Європи.

Ліричне

Ліричне

Згадка про діда

Шепочеться поле,

Колоситься хліб,

Всміхається в вуса

Старенький мій дід.

Як сонце не спалить

І град не поб’є,

Врожай гарний вродить.

То все українське -

Твоє і моє.

Як зберемо урожай,

Буде у світлиці рай.

Буде хліб в нас і до хліба -

Звеселиться вся родина.

Вдарю лихом я об землю,

Хай воно іде у нетрі.

Піднесіть мені сто грам,

Закаблукам пару дам

І піду я у танок.

З піснею в такий рядок

«Танцювала риба з раком,

А петрушка з пастернаком,

Огудиння з огірком,

А дівчина з козаком»

Діду,  дідусю мій Тимофію!

Тебе як згадаю, я душу зігрію.

Всміхається з світлини

Сивочолий мій дід,

Лукаво моргає і пальцем киває:

- Від мене, онучко, пішов родовід.

Ганна Полещук

Підмити беріг твердій опозиції - справа не хитра

Окрема думка 

     Не варто нікому копати яму під іншого, бо сам можеш в ту яму впасти. Такої мудрості має дотримуватися кожний справжній українець, що сповідує християнські заповіді. Життя завжди вчить мудрості, а найкращим суддею, що може розсудити правильність наших вчинків, буде час. Час невблаганний ,бо наближується до завершення передвиборчих пристрастей і фіналом буде недільний день, коли проходитимуть вибори народних депутатів.

     Виборчий округ, що охоплює Стрийський і Жидачівській  райони Львівської області, не став виключенням з українських передвиборних пристрастей. На цьому окрузі зареєструвалося більше десятка претендентів. Серед них адмірал  Ігор Тенюх. Він також претендував бути єдиним опозиційним кандидатом.  Для цього навіть потоваришував з деякими теперішніми депутатами від опозиції . Заручався їх підтримкою і намагався вскочити на повному ходу до останнього вагону демократичного поїзда, коли формувалися списки Об’єднаної опозиції.  Але в окрузі тоді він не був помітний. Тільки чутки поширювалися про такий намір. Найбільше до роботи з виборцями тоді приклався Олег Канівець з власним фондом «Добре серце».  Також за тими чутками, на адмірала Ігоря Тенюха ставили ставки деякі депутати від чинної влади, бо він давно товаришує з донецькими. За президентства Віктора Ющенка донецькі разом з адміралом Ігорем  Тенюхом правили бал на  українському Чорноморському флоті. Тоді зустрічі з шахтарськими керівниками переросли у довготривалі і плідні зв’язки. Можливо, в той час народилася у них думка, що адмірал має піти у відставку з подальшою роботою на Партію регіонів у  Галичині .

     За задумом Адміністрації Президента Януковича, Ігор Тенюх пішов у відставку, щоб очолити націонал-патріотичні настрої у Криму. Також колишній військовий мав стати авторитетом для всіх моряків, хто служить на Чорноморському флоті.  Таке завдання йому було під силу. Та коли на Заході  України розгорілися передвиборчі баталії, Партія регіонів виставила важку артилерію. У свій час адмірал служив на тральщику і вміє ставити загороджувальні засоби, щоб туди не проникли ворожі сили. Тепер він має загородити вхід до парламенту Олегу Канівцю.

     Також разом з Ігорем Тенюхом до Стрия і Жидачева приїжджали старі контррозвідники для того, щоб налагодити мережу провокаторів і агітаторів. Найвірогідніше поставити заслін Олегу Канівцю має адмірал, а до парламенту, за планом президентської Адміністрації, зайде ударник Андрій Кіт. Спрацювати проти опозиції повинні всі. Так сталося, що зараз ковдру опозиційно налаштованих галичан переманює адмірал у військовій формі з відзнаками на грудях.  Ігор Йосипович тягне справно ковдру на себе.  Багато місцевих мешканців задаються питанням, чому псевдопатріот не хотів балотуватися від патріотичних сил Кримського півострова. Там він повинен був доказувати українську демократію.

      Ігор Тенюх для багатьох стриян маловідомий. Для того, щоб сподобатися, він одягнув адміральські регалії і мандрує по місту. Напрошується думка, що так само  цигани водили по містах і селах ведмедів з метою заробітків і ошуканства довірливих мешканців. Які цигани можуть стояти за паном військовим, видно без морських збільшуваних приладів. Також він повинен пояснити,  чому нерівномірно поділено Чорноморський флот. За тим поділом до України  відійшли поламані і технічно застарілі кораблі, що годяться тільки на металобрухт, а на користь Росії було віддано більшу частку флоту з його інфраструктурою. Прикладом неправильних поділів стала підводна субмарина «Запоріжжя», яка не може зануритися під воду. На ремонт цього подарунку від адмірала затратилося понад 60 мільйонів гривень. Ціна адміралу  і його далекоглядності невелика.

      Теперішня влада не спитає Ігоря Тенюха за помилки і зловживання в минулому тільки через те, що він їй відслужить ціною власної гідності на шкоду своєму краю.

       Досить ударно вдаряє по опозиції земельний барон Андрій Кіт. Через земельні махінації впав його рейтинг на окрузі. Щоб приборкати розгойданий човен, що  хитається на Стрийському плесі, доклався пан Кличко.  На  Стрийську площу прийшло чимало вболівальників братів Кличків. Сірою мишею виглядав Андрій  перед потужним важковаговиком.  Зараз пан Кіт немає великого бізнесу у Жидачівському районі, бо фірму продав французам. За словами колишнього директора його підприємства, у французів він заробив близько дванадцяти мільйонів на оборудці земельних паїв. Хитромудрий план перенести бізнес до сусідніх районів області мав під собою,  на думку Андрія Кота, розумну зернину істини. За тими задумами його невідомі афери на Жидачівщині і Ходорівщині принесли б успіх. Також з Верховної Ради набагато легше маніпулювати думкою селян і брати в оренду земельні паї. У парламенті з групою однодумців від Адміністрації Януковича зручніше подолати мораторій на продаж землі і закупити її за безцінь з подальшим перепродажем іноземцям. Тепер найважливіше завдання у мешканців округу, щоб не допустити до парламенту всіх, хто хоче продати землю і збагатитися не тільки на контрабанді творів мистецтва , а й продажі землі.

                 Може тоді, коли донецька каста взяла шефство над Чорноморським флотом, і зросла дружба І.Тенюха з владою.  Кожний претендент на місце у парламенті прагнув бути від Об’єднаної опозиції. Така прерогатива дає до 10 відсотків голосів виборців.  Тепер виборці, заангажовані керівництвом Об’єднаної опозиції, на рівні опозиційності.

     Настав осінній сезон, і мешканці нашої країни закінчують збирати врожай.  Про золоту пору говоритимусь повсюдно. Але цьогорічна осінь запам’ятається виборчими перегонами до Верховної Ради. Кожні вибори дивують всіх запаморочливими ходами з багатьма невідомими. Сотні політтехнологів змагаються в довершеності. Також  їм на допомогу прийшли соціологи, котрі безперестанку підраховують симпатії. Наука вибирати апробовується на мешканцях України з педантичною точністю. Кожні відхилення миттєво виправляються. Без упину обливаються брудом кандидати для зменшення їх рейтингу. Здебільшого вдень претенденти з командою відвідують церкви для проведення спільних богослужінь зі своїми виборцями, а вечорами розробляють брудну оборудку, яка принесе послаблення авторитету суперника. Християнських заповідей ніхто не дотримується.

                                                                           Володимир Моршинський,

 м.Стрий,

Львівщина

Спом’янімо

Пам'яті
ЧЕРНИХІВСЬКОГО ГАВРИЛА ІВАНОВИЧА

28.09.1936 — 19.09.2011рр..

19 вересня 2011 року Кременець, Україна і цілий світ
втратили видатного українського історика, літературознавця,
краєзнавця, поета, журналіста, редактора, члена всеукраїнської
Спілки краєзнавців, Почесного члена Українського товариства
«Просвіта» ім.Тараса Шевченка, лауреата премії ім.
В.Б.Антоновича в галузі краєзнавства та охорони пам'яток
історії.

Людина живе, поки її пам'ятають. Гаврило Іванович прожив
життя, залишивши після себе цінну наукову спадщину для
теперішнього і наступних поколінь, своїми трудами засвідчив, що
тільки завдяки наполегливій праці можна здобути бажані висоти.

Народився Гаврило Іванович у с. Плесківці, нині
Зборівського району на Тернопіллі 28 вересня 1936 р. багатодітній
родині селянина-середняка. Батько Іван Степанович /1887-1949/ і в
нелегких умовах польської, радянської та німецької окупації
Західної України прагнув дати дітям належне виховання та освіту.

У 1953-1958 рр. — навчався на історичному факультеті
Львівського державного університету ім. Івана Франка.
Навчаючись на старших курсах, юнак брав участь у студентських
наукових конференціях, виступав із цікавими повідомленнями,
рефератами.

Викладав історію у Добривідській та Горянській середніх
школах. У 1962 р. пробував свої сили у Кременецькому
краєзнавчому музеї, але змушений його залишити за скороченням
штатів. У 1963-1969 рр. працював у Кременецькому педагогічному
інституті.

Із серпня 1969 р. Г.Чернихівський трудився на ниві
краєзнавства: пройшов шлях від старшого наукового співробітника,
завідувача відділу до провідного наукового спеціаліста
Кременецького краєзнавчого музею. Активно зайнявся пошуковою,
збиральницькою та дослідницькою роботою, опанував секрети музейної справи. Його стараннями незабаром була створена заново
експозиція трьох залів музею із включенням нових матеріалів, виявлених в архівах і книгосховищах Києва, Львова, Тернополя,
Рівного, Луцька.

Плідно працював Г. Чернихівський і на ниві краєзнавства, брав
участь у написанні історії міст і сіл Тернопільської області. Разом
із цим зібрані матеріали значно поповнили експозиційні зали
музею.

Результатом багаторічних пошуків і знахідок краєзнавчих
матеріалів став вихід першої книжки «Кременець: путівник» /Львів:
Каменяр, 1967.-56 с./.

Двадцять два роки краєзнавець пропрацював заступником
начальника експедиції польових досліджень багатошарової
пам'ятки археології на горі Куличівка, що на околиці Кременця.
Частина віднайдених матеріалів — в експозиції музею.

За роки самовідданої праці Гаврило Іванович Чернихівський
опублікував 88 наукових праць, 18 книг, монографій, більше 500
статей до енциклопедичних видань України, редаговані 7 книг,
відкриті 10 музеїв на громадських засадах, літературно--
меморіальних музеїв У. Самчука у с.Тилявка Шумського району та
О.Неприцького-Грановського у с.Великі Бережці. За його
ініціативи у Кременці перейменовані 66 вулиці, встановлено 30
меморіальних таблиць, пам'ятник на могилі Г.Гордасевич тощо.

Його струджене серце перестало битись не в спокої, не в
жеврінні, не в скигленні чи зневірі, а як і жило: у русі, в роботі, в
трудах. Йому було лише 74... Попереду було ще багато
нездійснених мрій, несповнених планів, нереалізованих ідей. У
Бога своя історія і свій Промисел. Він краще за нас знає, час і
годину Своєї зустрічі із нами. 19 вересня 2011 року ця зустріч із
Богом настала і для Гаврила Івановича..

Окрім його щиросердечності та привітності, нам бракуватиме
його відданості, його щоденної клопіткої праці.

В його особі ми втратили таку людину, яка свої знання, досвід і
бажання допомогти самовіддано передавала оточуючим.

Вічная пам'ять.

Наталія Улянюк,

науковий працівник

 Кременецького краєзнавчого музею

Іронія людських долей

«Життя карантин у входа в рай»

Карл Вебер,

німецький письменник

Сьогодні справжньою проблемою для населення став так званий пивний алкоголізм. За минулий рік кількість осіб, залежних від пива, зросла в рази. Найнеприємніше ж те, що під таку залежність від пива потрапляє молодь і навіть… діти та підлітки. Пивний алкоголізм, як свідчить районний лікар-психіатр Кременецького району Галина Созоновська – більш підступний, ніж горілочно-соматичний. Розвивається він самостійно і переходить у прогресуючу форму, а відтак – важко піддається лікуванню.

Кухоль пива є рівноцінним ста грамам сорокоградусної горілки…

…Учасникам нещодавної обласної науково-практичної конференції було продемонстровано науково-популярний фільм, відзнятий Київською студією про поведінкові реакції одномісячних поросят. Суть експерименту така: десять поросят від різних свиноматок поміщено в один вагончик, аби дізнатись як поросята будуть себе поводити вкупі. Через чотири дні поросята об’єдналися в одне стадо, де виділився вожак, і встановився лад. У корито з їжею для поросят експериментатори вилили трилітрову банку пива.  Їжу спочатку покуштував вожак, а за ним усі решта. Після цього поросята просто одуріли. тІльки через декілька днів поміж них відновися лад.

Тоді експеримент з пивом повторили, але вожак їсти не став: понюхав-понюхав та перекинув корито. Подумали, що це випадково, і тому ще раз додали у їжу поросят пиво, і знову вожак-паця  рішуче перекинув корито. Як бачимо, навіть місячному поросяті зрозуміло, що потрібно робити з алкогольним коритом…

Пригадаймо, по телевізору нам щодня безліч раз показували пикатого, кумедного чолов’ягу, який із друзями сів пити пиво саме на Новий рік. А на роботу він з’явився 8 березня. Його запитали: «Ти де був?» «Пиво Пив». Виходить що перебував у пивному угарі понад два місяці. Звичайно це казка для дітей. Будь-хто дорослий знає, що коли самого здоров’яка безперевно поїти пивом хоча б місяць – помре будь-хто (алкогольне пиво руйнує на клітинному рівні: головний мозок, печінку, нирки, серце, кровоносні судини).

Постійно, перед кожним новорічним святом, і не тільки, показують нам по телебаченню популярний художній фільм «Іронія долі, або з легким паром». Сюжет пішов з друзями в лазню, напився до чортиків у передноворічну ніч і віднайшов своє щастя! Чарівна акторка Барбара Брильська в найбільш кульмінаційний момент засовує собі до вуст цигарку (вчителька літератури) ! – і тисячі дівчаток взяли з неї приклад. Це, звичайно, екранізована гарна казка. Просто…

А ось районний лікар-психіатр Кременецької районної комунальної лікарні Галина Миколаївна Созановська звертається до медиків колег: «Де тільки можливо – говоріть: уживати алкоголь в лазні, перед нею і після неї смертельно небезпечно. За ті роки, у продовж котрих демонструють рязоновськй фільм-казку, він заповів у лазнях загинути сотням людей.

А ось не казка, а реалії нашого життя. Тільки в минулому 2011 році в нашому регіоні (Кременецький, Лановецький, Шумський райони) в стані алкогольного сп’яніння відморозили кінцівки восьмеро молодих людей і були визнані інвалідами високих груп, і стільки ж померло громадян з алкогольним цирозом печінки (цироз, в перекладі з грецької мови – загибель функціональних клітин органу).

Частіше за все (згідно з статистикою) пивом зловживають чоловіки середнього віку, у яких є сім’ї, дружини, чоловіки, діти: переважно це благополучні сім’ї, зростає підлітковий алкоголізм.

… І ще одна реальна історія зі студентського життя. У барі за столиком сидять четверо студентів, п’ють пиво, палять цигарки. За сусіднім столиком – теж четверо юнаків роблять теж саме, але вони з іншого факультету. В одних закінчилось куриво, попросили запалити. Чи не так попросили, чи не так відповіли? Закінчилась «розбірка» різаниною. Трагедія для усіх.

Тож що це за продукти: тютюн, пиво, горілка, які так «необхідні» нашим людям, що їх цілодобово продають на вулицях, у скверах, парках, усюди рекламують. Жоден це не прокудукти, а найнебажаніші наркотики, які приносять горе і сльози нашому народові…

А ще пригадаймо Мінську трагедію, правду, багаторічної давності (трансляцію здійснювали всі вітчизняні телеканали). У прекрасній столиці Білорусії відбулося свято пива. І пінний напій лився рікою, молодь пила пиво, палила цигарки. Раптом розпочалася гроза. Одурівши від пива та цигарок, молодики кинулись у підземний перехід – метро. І на смерть було розтоптано понад 50 юнаків. Правда, і розтоптані, й ті котрі топтали інших були перенасичені пивом…

Наш колега, теж відомий у нашому краї, лікар-невропатолог, розповів про своє перебування в Швеції, Норвегії. У тамтешніх прекрасних магазинах-супермаркетах є все, але там немає пива, вина, горілки, цигарок. Наші земляки спочатку цьому не повірили. Запитали у продавця: чи є пиво? У відповідь вони навіть злякалися: «Ні, немає». Адміністратор пояснила: «За містом є магазин, де торгують алкогольними напоями і який працює три години на день. Усі алкоголіки йдуть туди і отоварюються». А в Швеції алкоголь продають за паспортами і дані заносять у комп’ютерні автомати – тично передають у поліцейську дільницю за місцем проживання покупців. До алкоголіків у швецькому суспільстві ставляться як до важко психічно-хворих, які добровільно завдають шкоду своєму здоров’ю.

Цілодобово на вулицях Швеції – продовжував розповідь наш колега-земляк стоять стоять велосипеди, візочки, відкриті автомобілі, і ні від кого немає немає думки щось поцупити. Зрозуміло: це – тверезий народ.

Усе описане вище – гірка правда, а тому дорогі хлопці та дівчата, підлітки, їх батьки, дідусі, бабусі! Затямте собі, що пиво небезпечний алкогольний напій, який прокладає згубний шлях до алкоголізації дітей, підлітків, чоловіків, жінок.

Іван Малопінський,

голова Кременецької міжрайонної медико-соціальної експертної комісії,

член національної спілки журналістів України        

Село і люди: роздуми перед виборами

“Агрофірма СВС ” знову ставить палиці в колеса?, або як місцевий регіонал вішає“локшину” своїм землякам...

... Такі села Кременеччини як Розтоки і навколишні Лопушно, Лосятин, Устечко, Млинівці, Башуки та багато інших, що в долині між Почаєвом і Вишівцем здавна називали “кучерявими”. І не через те, що тут “кучеряво” живуть, кожен виживає, як може, хапаючись за будь-яку роботу, тримаючи худобу та обробляючи городину. А ще у цих, як і багатьох інших селах Галицько-Волинського краю, сподіваються люди на свої земельні паї, здаючи їх у оренду. У Розтоках, наприклад, до недавнього часу така собі  “Агрофірма СВС ” заправляла - землю без будь-яких угод обробляла, протягом кількох років без оплати за оренду майна використовувала приміщення – ангар, пилораму, токове господарство – причому ні в районний бюджет, ні в сільську казну коштів за це ніхто не перераховував. Заробіток у багатьох тут працюючих був мізерним, нижчим за пенсію. Про це говорять ті, хто вже розірвав з  “Агрофірма СВС ” свої угоди.

Стоїть за цією фірмою з авантюрною репутацією колишній полковник міліції, пізніше заступник голови Шумської райдержадміністрації, а нині депутат Кременецької районної ради від Партії регіонів Віталій Січковський. Будучи у кріслі держслужбовця, він продовжував активно займатися своїм бізнесом. Так  після призначення в липні 2010 року на посаду першого заступника голови Шумської райдержадміністрації, він формально подає заяву в Єдиний державний реєстр про припинення підприємницької діяльності. Але у порушення ст.16 “Обмеження, пов’язані з проходженням державної служби ” Закону України “Про державну службу в Україні”, ст.5 Закону України  “Про боротьбу з корупцією” продовжує займатись підприємницькою діяльністю. Уже після призначення на посаду заступника голови Шумської РДА Віталій Січковський використовує землю сільськогосподарського призначення площею понад 300 га на території Розтоцької  сільської ради, що на Кременечинні – у Волинському регіоні Тернопілля. Він наймав техніку для обробітку землі, здійснював заходи із збору врожаю зернових, проводив розрахунки з контрагентами...

Про те, що регіонал Віталій Січковський займається підприємництвом, поєднуючи це із державною службою на посаді заступника голови РДА, свідчить і той факт, що станом на вересень того ж таки 2010 року, коли вже був держпосадовцем, він мав укладені та зареєстровані 158 договорів оренди землі на території Розтоцької сільської ради на загальну площу понад 100 гектарів. Фактично ж його агрофірма обробляла на той час понад 300 гектарів, тобто 200 з них були просто-напросто самовільно захоплені. Як відомо, у таких випадках підприємець, який керує бізнесом із чиновницького крісла, не сплачує податків до відповідних бюджетів та не проводить відрахувань до фондів, не розраховується із мешканцями сіл – власниками паїв. Така схема є класичною у сфері формування “чорного ринку землі та приховування доходів від агробізнесу”. Але, мабуть, саме така ситуація і влаштовує провладних чиновників від Партії регіонів. Керівник “Агрофірми СВС ”, сидячи у кріслі заступника голови Шумської держадміністрації, ніби-то не здійснюючи підприємницької діяльності та, звісно ж, не сплачуючи ніяких податків, наймав техніку для обробітку землі та збору врожаю, залучав до роботи працівників-механізаторів, отримує товар у вигляді сільськогосподарської продукції. І усе це – без будь-якого бухгалтерського обліку вказаних операцій та сплати податків. Про ведення господарської діяльності під час державної служби засвідчують і договори оренди землі між підприємцем В.С. Січковським і власниками паїв, які ніхто і не думав розривати після призначення його на посаду заступника голови РДА. Більше того, у серпні 2010 року, вже будучи держслужбовцем, В.С.Січковський подає на реєстрацію до органу ДЗК та Держкомзему до десятка договорів оренди землі з власниками землі, які ні сном ні духом не відали про ці угоди і відповідно їх не підписували. Про це засвідчили селяни Марія Садовик, Святослав Садовик, Микола Гончарук, Ірина Кравець та інші, хто в повній мірі пізнав результати співпраці з “Агрофірмою СВС ”.

У таких діях можна вбачати ознаки корупційних діянь з боку Віталія Січковського, передбачених ст.5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, згідно якої державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, немає права: займатись підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників, або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботи на умовах сумісництва. Але ні цей факт, ні результати “господарювання “ “Агрофірми СВС ” не зацікавили відповідні органи. Хоча цього року ця фірма, за словати тих же односельців, знову розвиває бурхливу діяльність. Окремі земельні паї, збороновані посеред величезних масивів сільгоспугідь, виказують стиль скандально відомої фірми. Таких клаптиків є декілька, загальною площею десь до 40 гектарів.

- Бороновані ділянки, - розповідає механізатор Володимир Цьонь, - в оренді  “Агрофірми СВС ”. – Там же залишились декілька пайовиків, усі решта перейшли до  “Агро-Експрес-Сервісу”. Я теж із тих, хто уклав з цим підприємством угоду, та й роботу там же запропонували. Тепер маю пристойну зарплату, а наша родина вчасно отримує дивіденди за земельні паї. Хто не хоче зерном брати, отримує по 1200 гривень за кожен пай. У попереднього господаря  і з розрахунками завжди були проблеми. Та й досі пан Січковський людям за паї винен...

І справді, борг перед селянами тягнеться ще з 2010 року - понад 170 чоловік “кинув” депутат-регіонал і знову затягує селян під дах своєї агрофірми. Такий стиль роботи у дусі місцевих регіоналів, деребан землі – це козирна карта підібраної команди нинішнього голови Кременецької райради Андрія Гуславського. Одного з них, екс-голову Кременецької РДА  Ігоря Михальчука, вчасно спинили на “скромному” хабарі у 80 тисяч євро. Хто ж наступний з цієї команди?..

До речі, родина Січковських продала «Агрофірму СВС» ще в квітні цього року київським хлопцям. Але продавати там було нічого, крім людської землі. Такі собі «мертві душі» по-кременецьки. З одного боку пан Січковський вішає «локшину» людям, що в нього є фірма і це він орендує землю, а з іншого боку вішає «локшину» новим власникам «СВС», що він є незмінним і дуже впливовим менеджером, по-партійному – «рішалом»… 

- Ми зробили правильний вибір, - підсумовує механізатор Володимир Цьонь. - Про це засвідчують і результати роботи, і ставлення до нас, простих трударів. Нам не треба вішати “локшину” на вуха і годувати обіцянками, ми хочемо працювати і бачити результати своєї праці, тому й вийшли з  “Агрофірми СВС ”. Ми робимо свої висновки і вдячні за уроки пану Січковському. А напередодні виборів ми теж скажемо слово на підтримку своїх кандидатів. Це повинні бути люди слова і совісті, наші люди – з народу. І ми зробимо свій вибір, опираючись на життєвий досвід. І серед них уже не буде представників правлячої  партії...         

                                          У “кучерявих” селах побував Володимир Левко

 

Дорогу долає той, хто йде…

Дмитро Волошин був одним з кращих альпіністів нашого краю

   Минуло сорок днів, як не стало кращого альпініста нашого ,карпатського краю. Родина потрохи починає звикати і вірити, що  це не сон. Більше не побачать  троє  неповнолітніх дітей усміхненого, люблячого батька, а дружина - добропорядного чоловіка. Та й карпатська школа гірського альпінізму втратила найяскравішого  молодого і перспективного альпініста. Залишаються окремі спогади  колег, друзів і рідних про чудову людину. За життя він мріяв про персональну виставку світлин, які робив у чисельних походах в гори і роздавав друзям, рідним. Також Дмитро любив фотографувати нічні гори, коли місяць кидав скупе світло на вершини, а срібні ниточки створювали килим, котрий накривав вершину, або ранкову мить над горами, коли вони просинаються від темряви і тягнуться до світла. Тоді гори парують і тумани стеляться поміж долинами, а роса накриває все навкруги. Зимові ранки дуже зачаровували Дмитра Волошина. Для красивої миті, що фіксувалася камерою, необхідно було цілу ніч провести у горах. Таким він був диваком.

     Захопився Дмитро альпінізмом завдяки сусіду Омеляну Ковальчуку. Ще в дитинстві він приглядався до свого  старшого товариша і щиро заздрив йому, коли той привозив з походу цікаві знахідки і розповідав про підкорені вершини.  Але найбільше допитливого юнака приваблювали розповіді Омеляна про незвіданий світ і його красу з вершини гори, коли внизу видно тільки  незайману природу, а сонце наверху по-особливому привітне. Вітерець на вершині розпочинає свій рух, а далі щодуху мчить донизу. Навіть могутні орли не можуть так високо літати і змагатися з альпіністами. Чудові розповіді  сусіда Омеляна манили в гори маленького Дмитрика. Мрійлива хлопчача уява про підкорення вершин закарбувалася в пам’яті і чекала свого втілення. Така нагода відбулася в 1998 році , коли вони разом з Омеляном підкорили Грофу. Далі все було більше і більше підкорених вершин.

     Професійним альпінізмом Дмитро Волошин зайнявся два роки тому, бо без ліцензії неможливо брати участь у підкоренні великих  світових вершин. За два роки навчання він здолав вісімнадцять вершин. На докори своє дружини, що не варто захоплюватися альпінізмом у чужих країнах і наші гори найкращі, бо вони зелені і привітні, а також  ще необхідно подумати про свою сім’ю і облишити небезпечне захоплення, у нього була відповідь, що разом з сім’єю поїдуть у мандрівку у різні куточки світу і будуть всі разом назавжди, а зараз він тільки  хоче переконатися, що наші Карпати - найкрасивіші гори у світі. Дмитро також пообіцяв взяти свою сім’ю задля того, щоб вони побачили, як він буде підкоряти світові вершини. Йому багато вдалося доказати у своєму короткому, але досить яскравому  житті. За короткий проміжок навчання у Львівській школі альпінізму він підкорив вісімнадцять вершин і здобув другий розряд у альпінізмі. Вся львівська школа стверджувала, що за час існування всі разом не здійснили стільки підкорень, як Дмитро Волошин зробив самотужки. Він замахнувся на Непал - і світова вершина ним була здолана.

      Цього року в січні Дмитро Волошин намагався разом з однодумцям підкорити Ельбрус.  Але погодні умови не були сприятливі і вони повернулися на Україну. Дмитро не міг заспокоїтися через невдачу і вирішив піти на  Ушбу для подальшого самоутвердження. Разом з братами Тараниками і Ковтуном П. вони робили сходження на  вершину гори Ушба (Південна Грузія) за маршрутом 5Б к.с. (Габріеля Хергіані).  На вершині 4690 метрів над рівнем моря наші альпіністи написали нову записку про сходження. В лаконічних повідомленнях буде  написано, що настрій у всіх піднесений. Фізичний і психологічний стан учасників сходження відмінний.  Але трагедія сталася і внаслідок цього загинули два українські альпіністи. Сашка і Дмитра знайшли перев’язаних мотузкою.    За короткими повідомленнями  про те, що на Кавказі загинули українські альпіністи, додатково не було жодної інформації про перебіг тих подій.  Біда прийшла до оселі Волошиних без запрошень. Молодий альпініст подавав великі надії у спортивному альпінізмі.  За кожним таким випадком стоять конкретні люди зі своїми родинами і друзями. Світ став байдужим і мало цікавиться людьми, котрі на світовому рівні примножують славу нашої країни, рідного Карпатського краю. Такими героями  мала б пишатися наша держава, а натомість ми бачимо страшну бюрократичну машину, яка не спроможна навести лад у роботі чиновників.

     Вершина Ушба для Грузії вважається священною. За звичаєм, тіла місцевих не забирають з гір чи ущелин. Всі, хто тут гине, стають святими. Влада Грузії за два дні організувала доставку тіл спортсменів, а наші чиновники чотири дні оформляли документи на повернення до України. За словами родичів і Омеляна Ковальчука, трагедії можна було би уникнути, якби Росія відкривала візи і заодно дозволяла спуск  з вершини гори Ушби через свою територію. В липні сніг був м’яким і всі старання забити льодоруб у нього були неефективні через  відсутність намерзлого покрову.   Байдужість російського керівництва до українців очевидна.

      Коли Дмитро з друзями робив сходження на вершини Горгани, то вони брали з собою свої сім’ї. Дружини  у підніжжя гір приготовляли частування. Свого  сина Андрія він вперше взяв на гору для підкорення вершини, коли йому було чотири роки. Зараз Андрій залишився старшим у родині. Тринадцятирічний хлопець допомагає матері у всьому. Його старша сестра хвора, а меншому братику, якому всього півтора року, необхідно приділяти увагу і виховувати справжнім чоловіком. За словами дружини, Надії Тарасівни, Андрій змужнів і став по-дорослому міркувати над родинним життям. Тепер він має замінити батька і бути його послідовником.

    …Вміло і весело проводили друзі відпочинок у горах. Однодумців у Дмитра було багато. Серед них - академік Василь Мойсишин.  Він задумав до п’ятдесяти років обійти всі вершини, висотою понад 18000 метрів. А до шістдесяти - всі найкращі місця у Карпатах. Кожний ставить перед собою якусь мету і старається її досягти. Дмитро Волошин напередодні трагедії взяв участь у Міжнародних змаганнях «Горган-Рейс», які брали початок на околиці села Закриничне. Ще пам’ятають всі, як декілька років тому Дмитро на своєму УАЗі підкорив гору Піп Іван. Для таких перемог ретельно готують свої машини декілька місяців. Коли запропонували Волошину взяти участь у джипінгу, він відповів, що йому необхідно для підготовки п'ятнадцять хвилин. Тому Дмитро підкорив гору, а імениті товариші просили вивезти їх на вершину, щоб там зробити світлини. Таким він був і залишиться у пам’яті всіх, хто його знав.

     Тепер над проведенням фотовиставки Дмитра Волошина починають працювати його друзі. Для цього буде створено каталог і згруповано за тематикою всі світлини.  Першими, хто побачить виставку, будуть земляки. Друзі Дмитра видали «Путівник для мандрівників по Центральних Горганах». Любов до мандрівок юним перегінцям прищеплює давній товариш і сусід Волошина, Омелян Ковальчук. Він директор навчально-виробничого комбінату і завдяки його ентузіазму у Карпатах відроджується гірський туризм. 

Світла пам’ять про мужнього альпініста, гарного товариша і чудову людину назавжди залишиться у серцях тих, хто знав і любив його.

                                     Володимир Ліпчанський,

Прикарпаття