ГРИБНЕ ЛИХО

Журналістське розслідування

ГРИБНЕ ЛИХО

 Виробництво компосту для вирощування грибів  в Україні уже набуло розмаху.  Однак у ряді випадків цей високоприбутковий бізнес аж ніяк не знаходить спільної мови з правовими нормами та інтересами місцевих мешканців.

 „ Ні! Шкідливому виробництву у нашому                    селі”, „Ні! Геноциду наших сіл”, „Хочемо дихати чистим повітрям, пити чисту воду!” – з такими лозунгами мешканці Кременецького району почергово сходяться на збори своїх сіл  і пікетують районну владу. Люди  нізащо не погоджуються з планами місцевої фірми збудувати завод з виробництва  субстрату для вирощування печериць. У цих населених пунктах взагалі немає промисловості. Безробіття переходить усякі межі. Однак людей не  зупиняють обіцянки інвестора  створити на першому етапі виробництва 69 робочих місць, на другому – до 140 із найнижчими зарплатами у 3000 грн у місяць. Протестні акції підтримали політичні партії - ВО „Свобода”,  частково - „Батьківщина” і „Фронт змін”.

      Небезпечним виробництвом у районі запахло ще два роки тому. Але проти будівництва заводу запротестували громади двох сіл району, і інвестор відступив зі своїми бажаннями.

 А торік  у серпні голова Кременецької райдержадміністрації Ігор Михальчук дав п’ятьом переважно немісцевим жителям  дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 10 гектарів за межами іншого села Дунаїв. Відхід землі супроводжувався благими намірами - „ для ведення особистого селянського господарства”. З підкресленою оперативністю, через місяць, було затверджено сам проект. Відтак п’ять державних актів їх власники  переоформили на зовсім не знану  киянку Жанну Вишневську. А керівник району дозволив змінити цільове призначення земель - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Жінка виявилася підставною особою. На цьому масиві місцева компанія „Світ соломи”, керівник якої Андрій Біндас, близький до голови райради Андрія Гуславського,  планує побудувати небезпечний завод.

Протести спрямовані, власне, проти намірів такого будівництва. Адже містобудівної документації поки що немає. Та навіть якби був проект, то   ухвалений торік Верховною радою закон „Про регулювання містобудівної діяльності” для будівництва об’єктів 1-3-ої категорії складності  не вимагає проведення обов’язкової експертизи(п.3 ст.31). А „компостний” завод належить саме до них. Основна відповідальність за дотримання державних будівельних норм, санітарних правил і т.п. покладається на проектну організацію. Виходить, бажаннями законодавців спростити бюрократичні процедури для інвесторів і в такий спосіб поліпшити інвестиційний клімат в державі вимощена дорога до пекла для громад.

    Мешканців Кременеччини не задовольнили аргументи інвестора – директора ТОВ „Світ соломи” Андрія Біндаса: „Тут немає іонізуючого випромінювання, так званого другого Чорнобиля, чого бояться люди. Так, буде далеко чути запах курячого посліду. Але ж тим самим дихають люди, які тримають у своїх господарствах худобу. Крім того,  даремно боятися зниження рівня підгрунтових вод і зникнення води у криницях. На  території підприємства буде власна водоносна свердловина. І вода у виробництві  піде  по замкнутому циклу, братимемо дощові і талі води. Тому забір підземних вод не буде надмірним”...

   Громади сіл, поблизу яких міститиметься завод, віддають перевагу чистому довкіллю і здоровим легеням. Досвід „як не  варто жити”  люди їздили вивчати в сусідній Шумський район, де діє схоже   товариство „Мікоген-Україна”. І добре відчули викиди аміаку та інших шкідливих речовин, якими в радіусі до десяти кілометрів дихають тамтешні мешканці.

   Колосівський сільський голова Юлія Ковальчук  спіймала представників ТОВ „Світ соломи” на очевидних порушеннях, але вже  нормативних актів. Вона переконує:”В Україні розміри санітарно-захисної  зони для таких виробництв – дуже  м’які. Але навіть їх інвестори не хочуть дотримуватися. Виробництво буде розміщено на відстані  менше 900 метрів до житлової забудови нашого села, а до деяких будинків – 600 метрів, а державні санітарні правила для підприємств з виробництва субстрату для вирощування грибів вимагають не менше одного кілометра”.

 

Техніка на старті до будівництва  

    Наміри збудувати завод не вписуються і в природоохоронне

Під Гострою горою уже починали готувати грунт під забудову 

законодавство.

   „Землі, прилеглі до гори Гострої, стануть частиною національного природного парку „Кременецькі гори”, створеного Указом Президента В.Ющенка у січні 2010 року. Яке ж промислове виробництво можна там розміщувати?” – дивується депутат облради Богдан Гачкевич.

На   момент підготовки статті   договору оренди землі з її власником - київською пенсіонеркою -  майбутній забудовник не уклав, і цільового призначення землі змінено не було. А підготовчі роботи з будівництва  товариство „Світ соломи” уже розпочинало. Лише спротив людей зупинив роботу бульдозера, який знімав верхній шар грунту. Незаконні дії майбутнього власника заводу  опротестував прокурор району Віталій Сідоров. За його переконанням, для здійснення будівництва заводу землі сільськогосподарського призначення повинні бути змінені на землі промисловості, як того вимагає Земельний кодекс України (ст.66), а не на несільськогосподарські угіддя в межах тієї ж категорії земель сільськогосподарського призначення. „Завод – це не господарський двір і  не тваринницькі приміщення. Сподіваюся, що це зрозуміє і організація, яка розроблятиме проектно-технічну документацію для будівництва підприємства”, - каже страж закону.

   Тернопілля, як і багато інших територій  України, задихається від нестачі інвестицій. Але намагання виконавчої влади залучити інвесторів та забезпечити людей роботою будь-якою ціною зовсім не узгоджується з турботою про здоров’я та безпеку мешканців. А оці цінності важливі не менше, ніж матеріальний достаток.  

 Роман Якель,

спеціально для «Галицько-Волинських Відомостей»

На злобу дня

Не за страх, а за совість?..

Приказка, винесена у заголовок, означає робити щось, якусь справу, не за страх покарання, а за совість, тобто так, як вимагає власне сумління. Дивлячись на голосування на минулій 13-й сесії Кременецької райради з приводу вимог громади Дунаївської сільської ради стосовно недопущення будівництва заводу з виробництва грибної міцелії, складається враження, що більшість від «регіоналів» піднімають руки, ніби під гіпнотичним впливом головуючого на сесії Андрія Гуславського. Він же, маючи багаторічний досвід ховатись за плечима депутатів, черговий раз «просунув» рішення, що далеко не відповідає вимогам виборців, які й обирали депутатів райради. Таким чином, вимоги жителів Кременеччини,  до слова скажемо, не лише Дунаївської громади, а й багатьох інших сіл району, Почаєва і Кременця, просто-напросто зігнорували, чи як пропонували члени постійної комісії районної ради з питань аграрної політики, земельних відносин і охорони довкілля – взяти до уваги. А це означає – «пишіть, що хочете, а ми собі своє знаємо…» Завдяки категорично-налаштованим проти згаданого будівництва опозиційних фракцій, рішення з цього питання не було прийнято. Чесно кажучи, будь-яке рішення з цього приводу не мало б жодної юридичної сили. Оскільки згідно вимог чинного законодавства дозвіл на початок будівництва не передбачає якихось рішень райради. Але голосування просто-напросто показало, як казав колись відомий екс-президент: «хто є ху…»

М’яко кажучи, здивування викликав і той факт, що на власний звіт перед депутатами й виборцями не з’явився голова РДА Ігор Михальчук. Чого досягнув він на цій відповідальній посаді? Які перспективи і бачення розвитку нашого регіону? Про це не мав що сказати поважний посадовець, мабуть, через те, що досягнень, про які можна було б сказати з трибуни сесії, – немає. Хоча часу даремно він не тратив, бо ж для власної родини небагато-немало, а все ж 12 гектарів земельки поблизу заповідної зони встиг-таки «приписати»: розпорядження від11.10. 2010 року №591. Таким чином, троє мешканців села Джурин Чортківського району, двоє з Тернополя та один з Великої Березовиці стали власниками земельної ділянки на території тієї ж Дунаївської сільської ради.  Не забув він і про свого «патрона», виділивши для родини голови райради земельну ділянку на території Малобережецького гідрологічного заказника, створеного відповідно до рішення Тернопільської обласної ради, ще у 1990-му році: розпорядження голови Кременецької РДА від 12.11.2010 року №695 та №696. Одне з таких розпоряджень  було ним же відмінено за протестом прокурора району як незаконне, а про інше чомусь забули… У списку досягнень також надання дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва тій же загадковій Жанні Вишневській: розпорядження голови РДА від 19.03.2012 року. Подібних досягнень місцевої влади достатньо, аби їм «подякували» виборці. На сесії черговий раз блискуче продемонстрував лукавість заступник голови РДА Григорій Галькевич, який, виступаючи перед депутатами та представниками громади, заявив, що ніхто ніякого будівництва не починав, можливо, «хтось зрівняв якийсь горбок на полі…», що і викликало сміх у залі.    

Добрі надії краяни покладають на   прокурора району Віталія Сідорова, який зайняв  принципову позицію у захисті прав громади.  Нещодавно він опротестував дії керівництва «Світу соломи» щодо спроби  розпочати будівництво підприємства з виготовлення субстрату для вирощування грибів.

Словом, сесія показала, що сьогодні і завтра депутати вирішуватимуть такі проблеми нашого регіону, за які потрібно буде голосувати не за страх, а за совість. Бо ж саме від цього буде залежати наше майбутнє і життя наших дітей та онуків…

Віктор Хмілецький,

голова РО НСЖУ