30.1.13

Традицію продовжено!!!!!!!!


Жива память століть
Традицію продовжено!!!!!!!!


На фото зліва на право: перерізають стрічку губернатор Рівненщини Василь Михайлович Берташ, голова УТМР Ігор Михайлович Бренич, голова Рівненської обласної ради Юрій Святославович  Кічатий

25 січня 2013 року у Державному історико-культурному заповіднику м. Дубна відбулася презентація мисливської зали «Мистецтво королівського і князівського полювання» в палаці князів Любомирських, яку ви зможете відвідати уже сьогодні. Аби максимально поринути у вир подій королівського полювання і зрозуміти його суть, обов’язково завітайте в Дубенський замок!!!

У мисливській залі заповідника
Cтворення однієї із презентаційних залів Дубенського замку – мисливської зали – є найближчим виконаним завданням усього колективу Державного історико-культурного заповідника м. Дубна. Ця подія може набрати широкого резонансу, оскільки подібної зали в замках  Західного регіону України не існує.
Мисливська зала створювалась на історичній основі ХVІ-ХVІІІ ст. :
1.      Реєстр скарбів Дубенського замку 1616 р., започаткований князем К.І.  Острозьким із трофеїв, привезених із битви під Оршею 1514 р., серед яких списки мисливської зброї, захисного озброєння, мисливських здобутків.
2.      Розваги під час контрактів: звірячі бої в замку для потішання гостей.
3.      Полювання під час контрактових ярмарок 1774-1794 рр., влаштовані князем Михайлом Любомирським для короля Польщі Станіслава Августа ІІ Понятовського (1781 р.).
4.      Загальні відомості про полювання королів і князів у XVIXVIII ст.
Інтер’єр зали максимально наближено до середньовічної. Тут присутній настінний художній розпис із мотивами королівського та князівського полювання (4 арки відображають королівське і князівське полюванням в різні пори року), опудала ловчих птахів, дрібних звірят і великої дичини. Озброєння і амуніція представлені тими видами зброї, якими користувалися в ХVІ-ХVІІІ ст., впольовані трофеї князів (шкіри та голови диких вепрів, роги та голова благородного оленя і лося).
Однією з яскравих і цікавих сторінок життя відомих князівських родів, що залишили помітний слід в історії України та Волині, було полювання. Належні до відомих магнатських родини, вони не відмовляли собі у цій популярній забаганці тодішньої верхівки суспільства, для яких вона, із зрозумілих причин, не слугувала засобом  існування, а була своєрідним «comme il faut» – стилем життя. 
В історії Волині закарбовані імена тих королів,  князів, які займалися полюванням і продовжували цю традицію поколіннями. Так в часи Галицько-Волинського князівства в лісах під Луцьком любив полювати князь Данило Галицький. Саме під час полювання князь зі своїми воїнами побачив місце, на якому звів місто Холм (нині – Хелм у Польщі). Недаремно, на гербі Холма зображено ліси і ведмедя.
Наприклад, перед війною з Тевтонським орденом король Ягайло у січні 1410 р. влаштував відстріл звірів біля Шацька, Любохин, Тура і Ратного, запасаючись м'ясом на цілу військову кампанію.
Великий литовський князь Вітовт, приймаючи у Луцьку в 1429 році європейських монархів, подавав на бенкетах, які тривали сім тижнів, по 500 яловиць, 500 баранів, 500 вепрів, 100 зубрів, 100 лосів та іншої незліченної живності.
Не винятком був і княжий рід Острозьких, який осів у Дубні в XV ст. Писемні джерела засвідчують те, що полювали вони у «дідівських борах». Тому полюванням, як одним із видів розваг на Дубенщині, займалися ще князі Рюриковичі, з яких власне і походили литовсько-руські князі Острозькі.
У Дубенському замку зберігались цінні папери знаменитих родин Литви та Польщі – Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських, Конєцпольських і навколишньої шляхти. З-поміж них – «Реєстр скарбів замку князів Острозьких, складений у 1616 році». Цей цікавий документ віднайшов князь Юзеф-Тадеуш Любомирський у XIX ст. і опублікував у Франції із власною передмовою і коментарями. У 1900 році «Реєстр» перевидали у Польші, а в 1995 році, завдяки посередництву нашого земляка, видатного археолога І. К. Свєшнікова, він потрапив до Заповідника м. Дубна.
Документ містить списки скарбів – коштовностей, іменної зброї та захисного озброєння, посуду, хутра, килимів, тканин, картин, ікон, провізії тощо, які зберігалися у складських приміщеннях (цейхгаузах), мурованих кімнатах та підземеллях Дубенського замку. Безперечно, як такої мисливської зали в Острозьких не було, але з документу відомо, що існувала скарбниця. Звісно, окрема частина в ній відводилась(за традицією) мисливській амуніції. А саме: 22 короткі рушниці (дві позолочені, оздоблені кісткою, дві з перламутром, чотири однакових німецьких з кісткою, три золотих німецьких з кісткою – від Богдана (постачальника зброї); чотири бандитки простої роботи; 41 мисливська рушниця, окремо на звірів і птахів, оправлені золотом, сріблом, кісткою і перламутром. Це подарунки від Ласького, Павла Сотга, віленського воєводи і його сина кн. Чарторийського, кн. Булиги, Склінського, кн. Пузини, князів К. К. Острозького, Раковського. 228 мушкетів з кривими ложами, довгими, іспанськими, оправленими залізними пластинами, карповою лускою, латунню, кісткою, чорним деревом з різьбленням. Були вони московські – від Богуна, Громачки, Розражевського, Пньовського, Сокора, кн. Чарторийського, Мармедука, Бенедикта, Шаска, Рисковського і 144 куплені; 36 яничарок – довгих, коротких, з чорними ложами, оправлених в Острозі, подарованих Богуском, Шаском, Авічком.
У цьому ж дерев’яному сховищі було 84 чохли чи кобури з оксамиту і шкіри для півгаків та іншої дрібної стрілецької зброї; 59 порохівниць – кривих кістяних німецьких, білоцерківських, гайдуцьких (одна з них – дрібно саджена кісткою від віленського воєводи і такої ж роботи від Радивилла). Також в скарбниці були ще такі речі, як цінні хутра (лосині, лисячі, вовчі, борсучі, рисячі, оленячі), списи, стріли орлині і прості, турецькі луки, кинджали і т. п. Присутні мисливські трофеї: роги оленячі – 5, менших – 4, роги лосячі великі – 2, роги оленячі одинарні – 123, роги лосячі – 70, роги буйволів – 28, крила орлині – 2.
Любомирські – польський княжий рід, який заволодів м. Дубном у 1753 році і продовжив мисливську традицію на Волині. В 1781 році в Дубенському замку Михайлу Любомирському випала нагода двічі приймати останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського. Для короля на замковому дворищі облаштовували видовищний бій лева з вовком, і, звісно, полювання в дубенських лісах на ведмедя і вовків, «гнаних єгерями» -                                                                                                     пише Йосип Любомирський в своїх щоденниках. Король був задоволений, за що винагородив Михайла Любомирського генерал-полковником регіменту.
У лютому 1892 року в Російській імперії був прийнятий закон, який вперше ввів свідоцтва на право здійснення полювання. Цим же законом визначався перелік шкідливих способів полювання. Віднині заборонялося застосовувати петлі, тенета, западні, сільця, гачки. Закон охороняв власників лісів: тільки для них та їх гостей дозволялося полювання. Браконьєрство каралося штрафом від 5 до 25 рублів.
Єлизавета Олександрівна Шувалова, яка отримала місто у спадок від матері в кінці XIX ст., збудувала в Дубні так звану економію графині Шувалової, куди запрошувала найбільш поважних гостей з Російської імперії і влаштовувала пишні полювання, після чого проходили благодійні бали.
На початку ХХ ст. полювання  набуває насамперед рис забави і відпочинку, виступаючи лише в поодиноких випадках як промисел для одержання продуктів харчування.
Як бачимо, мисливство на Волині розвивалося в усі часи і було не тільки важливою складовою господарства краю, забав, розваг, а й побуту представників різних соціальних верств, зокрема і родин Радзивіллів, Острозьких та  Любомирських. Як висновок слова Ю.-Т. Любомирського: «Разом із втратою величі Речі Посполитої зникав блиск родів, звеличених нею».

Іван КАСЯНЧУК, молодший науковий співробітник відділу історії Заповідника м. Дубна

Поетичні перлинки



Галичина


Як легко бути українцем у Галичині,
Від серця це кажу я, повірте Ви мені.
В галичан поля багаті, а ліси ще кращі.
Гарні є місця на світі - а у нас найкращі!

Галичани - гарні люди, добрі на вдачу,
Якщо ти один із них, то вже удача.
Сонце тут людей ніжить, теплом огортає,
А своїм крилом Господь від біди ховає.

Як Галичину побачиш, пісню тут почуєш,
Сльоза впаде на долоню, подих затамуєш.
Соловейко заспіває, сяде на вербі,
Подарує таку мить хто іще тобі?!

 Сніг


Акровірш
Срібні мухи налетіли,
Новий рік разом зустріли.
І одразу діти з хати,
Граючись, зиму вітати.
Надійка Касянчук, 10 років,
м. Тернопіль

Вода свячена, вода Господня


Життєдайне джерело



Понад 90% води міститься в організмі кожної живої істоти, в тому числі людини. Решта 10% — це вуглець (карбон) і мізер: кальцій, мікрокомпоненти - калій, магній, залізо та інші. Навіть при умові рівності впливу води на загальний стан організму у співставленні із значенням вуглеводневих сполук пропорційно вмісту компонентів, то із багатократною перевагою до фіналу прийде водень (по кількості) і кисень (по вазі). Враховуючи, що кисень і водень мають ряд ізотопів, очевидно, що ведучу роль в кожному організмі мають водень та кисень в тісному єднанні з ізотопами. Беручи до уваги факт багатократного переважаючого кисневого вмісту, водень, в порівнянні з ним, в сукупності з 200%-ним ваговим показником водню з ізотопом дейтерію, стає очевидним, який зміст в біопроцесі становить водень із дейтерієм.
Зайвою і некоректною виглядає спроба доводити до свідомості читача значення води в біопроцесі. Це розуміють навіть діти молодших класів. Проте незайвим буде твердження, що видима частина суті води — це наче видима частина айсбергу, яка становить лише десяту його частину. 9/10 об'єму айсберга знаходиться під водою. Сам цей факт скринінгу властивостей води як окису водню, при пізнанні його властивостей відтворює суть води як наповнювача біопроцесу.
Ізотоп дейтерій становить близько 1% від загального об'єму водню. Оперуючи властивостями сполук дейтерію і розташуванням його в біопроцесі, можна зробити висновки, які здатні пояснити колосальні зміни в біопроцесі, особливо за останні 50 років, коли вміст дейтерію в біопроцесі збільшився більш, ніж в 2 рази.
Доведено, що кожний надлишковий атом дейтерію блискавично знищує хлорофілове зерно, яке продукує кисень. В річному циклі концентрація дейтерію змінюється від мінімального з грудня аж до червня, з мінімальним вмістом на початку квітня (Благовіщення). В цей час вода максимально чиста. За рахунок максимального рівня розчинності вона здатна творити чудеса, притаманні «живій» воді. Вершина «цілющості» води на Благовіщення. Прокидається природа, на очах зеленіє ліс і поле, зацвітають сади, зростає життєва тональність фауни, в тому числі людини. Саме в цей період допустиме свячення води. Всяка вода, зібрана від Різдва до Вознесіння, особливо Благовіщенська, не підлягає псуванню при тривалому зберіганні. В цей період цілющі і лікувальні властивості води за рахунок максимальної розчинності найвищі, й при заміні води в організмі «живою» водою відбувається очищення: розчиняється каміння, шлаки, солі, вимиваються судини, в тому числі периферійні, коронарні, тромбози, з організму видаляються внутрішньосудинні бляшки, з шкіри зникають коричневі плямки, бородавки, мозолі, пігментні плями, лишаї (аж до псоріазу), руйнуються зони новоутворень.... Відступають склерози, церози, діабети, ряд захворювань мікробактеріального походження. При тривалій заміні замінералізованих вод організму на «живу» воду, що «падає» з неба, відступають артрити, артрози, радикуліти, гепатити, простатити й «нестоїти».
По мірі підвищення температур до літніх випаровування інтенсифікується, в атмосферу піднімається ряд шкідливих компонентів, особливо дейтерію. Починається сповільнення росту, з неба випадає вода, що викликає появу фітофторозу, моніліозу, мільдю, парші, проростають спори грибків. Паралельно з'являється ряд мікроорганізмів, що провокують хвороби. Поступово припиняється вегетація рослин, достигають овочі й фрукти, зернові, зникає трав'яний покрив (незалежно від температур серпня-вересня). Подальші опади викликають ріст грибів, в тому числі високотоксичних, повне засинання природи..., листопад. Із спадом температур якість води покращується і вже з нового року випадає жива, «без гріхів земних» вода, яка значно чистіша за льодовикові (що є основним чинником довголіття гірських багатодітних людей). Як приклад, візьмемо до уваги Індію, Корею, Китай, Пакистан: демографічна ситуація найпотужніша - водне живлення з Гімалаїв: ріки Ганг, Інд, Хуанхе, Янцзи, Амур, Лена, Об, Єнісей. Головне зрозуміти, що псевдотвердження про забруднення дощової води радіацією, газами, пилом — це не що інше, як реклама для вживання пляшкової води, використання іонизаторів, озонаторів та інших стимуляторів.
Є над чим подумати.
Борис Середович,
Кременець 

Реформування охорони здоров'я ще не завершено, а вже з голодним бюджетом


Власний погляд

Про стан здоров'я населення України свідчать демографічні
показники. Якшо у 1991 році нас було 52 мільйони, то нині 45 559 тисяч 235
осіб, що на 6 мільйонів 622 тисячі 212 осіб менше, ніж двадцять один рік
тому.
Лише чисельність населення за вересень-жовтень 2012 року
скоротилася на 181 тисячу 392 особи. Середня тривалість життя наших
громадян — 68,2 роки (чоловіки — 66, жінки — 76),
що на 11,5 років менше,
ніж у країнах ЄС. За індексом розвитку людського потенціалу (освіта,
охорона здоров'я, дохід на душу населення) Україні зі 169 країн ООН відвела
72 місце.
Ситуація, що склалася сьогодні в медицині, непроста. 3 одного боку,
постійно зростає попит на якісні медичні послуги, збільшуються особисті
витрати людей на охорону здоров'я, а от чи задоволені пацієнти тим, що
отримують? Чинна система охорони здоров'я не може задовольнити очікування
населення. А тому суттєвою передумовою для досягнення вагомих результатів у
процесі реформування медичної галузі, за словами Міністра охорони здоров'я
Раїси Богатирьової, є впровадження сучасних методів комунікації, ІТ-технологій
та вдосконалення інформаційної системи управління в охороні здоров'я. Без
розв'язання цих питань, зауважила Раїса Богатирьова, важко очікувати на
ефективність реформ. Але про які реформи в галузі можна говорити взагалі,
якщо на лікування хворого держава в нас виділяє у 14  разів менше коштів, ніж
країни Європейського союзу!
Якщо сукупне фінансування в нас сягло (3-3,8%
ВВП), то за показниками здоров'я Україна є значно ближчою до бідних країн
африканського континенту. Середній українець живе на 12 років менше й у
кілька разів гірше за середнього європейця. Продовжує поширюватися епідемія
ВІЛ/СНІДУ, туберкульозу. Кількість уперше зареєстрованих випадків ВІЛ--
інфекцій зростає щорічно на 8-10%. Згідно із прогнозами Світового банку, в
Україні у 2014 році "чума ХХІ століття" буде щодня забирати 140 людських
життів, здебільшого молодих. Унаслідок цього понад 40 тисяч дітей стануть
цілковитими сиротами, а 150 тисяч втратять одного із батьків... Але ж
масштаби епідемії СНІДУ — похідна цієї недуги — наркоманія. Рівень жіночої
наркоманії в нас сьогодні — найвищий на континенті. Смертність від серцево--
судинних захворювань становить 66% у загальній структурі смертності, а від
онкологічної патології — 13%. Разом вони визначають майже 80% щорічних
втрат населення. Разом з тим, за останні 20 років подвоїлася кількість інвалідів, -
у 2012 році їх налічувалося 2,8 млн.
Головною причиною такого, без перебільшення, катастрофічного
становища є мізерне фінансування галузі, яке стало хронічним, адже
повторюється минулорічна історія. Якщо на охорону здоров'я в 2011 році було
виділено 7,5 мільярда грн., в 2012 році фінансування галузі зменшилось на
2,3 мільярда грн., або на 30%, то в 2013 році цей показник вже сягнув
4,7 мільярда грн., а за рівнем заробітної плати та соціальних гарантій охорона
здоров'я посідає передостаннє місце в бюджетній сфері, незважаючи на
інфляцію і ріст цін. Це тоді, коли 371,2 млн. грн. піде на лікування державних мужів і депутатів, ще 100,6 млн. грн. — на фінансову підтримку санаторно--
курортних закладів, 197,7 млн. грн. - на навчання та підвищення кваліфікації
чиновників. А простим лікарям доводиться платити за проходження
атестаційних курсів із власної кишені. Де справедливість?
Безумовно, однією з головних помилок в реформуванні охорони
здоров'я, на думку голови профспілки медичних працівників України Вікторії
Коваль, є те, що вона відбувається під гаслом "Великі зміни — без жодних
затрат". І до чого це привело?
По-перше, в процесі оптимізації мережі керівники видають накази про
звільнення всіх працюючих одночасно. Більше того — їх змушують писати
заяву за власним бажанням, щоб і не було приводу виплачувати вихідної
допомоги. По-друге, організаційні заходи відбуваються шляхом приведення
чисельності працюючих у відповідність до фінансових можливостей бюджету,
як наслідок — це призводить до скорочення медичних працівників, збільшення
навантаження на них, а відтак, і до погіршення надання якості медичної
допомоги населенню.
Наших спілчан чекають нові випробовування, пов'язані з
реформуванням служби швидкої допомоги на теренах всієї України (згідно з
Законом, який вступає в дію з 1 січня 2013 року). Окремі керівники уже
починають попереджати всіх працівників про звільнення, не зважаючи на те, що
реорганізація служби не потребує припинення дій всіх трудових договорів з
відсутністю відповідних підзаконних актів.
Скорочення Кабміном фінансування місцевих бюджетів негативно
вплине на соціально-економічний розвиток окремих територій і бюджетної
сфери. Уряд виділив на це всього 1,34 мільярда гривень, що на 2,8 мільярда
гривень менше, ніж у 2012 році. А Тернопільській області на соціально--
економічний розвиток не виділено взагалі. Де логіка?
Хоча керівництво уряду наважується заявляти, що "рівень життя в
Україні покращується". Хоч трішки, але покращується.
Центральні органи влади обгрунтовують це тим, що ВВП в Україні все-
таки зросте майже на 1%, а рівень інфляції не перевищить 1,5%. Але як мають
повірити про це "покращення життя вже сьогодні" сотні тисяч працівників
охорони здоров'я в Україні? Погоджуючись із необхідністю і невідворотністю
змін у галузі, в той же час потрібно вирішувати питання, як мінімізувати
"негативні наслідки" реформ, аби в кінці реформаторського тунелю медичні
працівники нарешті побачили світло, а тому реформа — це не тільки рішучі дії,
а й виважене обдумування цих дій.
Іван Фальфушинський,
кандидат медичних наук,
відмінник охорони здоров'я,
член НСЖУ

Малечі від Діанки-волинянки



Хочу підрости
Мама кличе:
-          Одягнись!
 Дощ який періщить!
А я хочу підрости,
Плащ мені навіщо?
Не вдягають дерева
Плащ і черевики.
А ростуть же на дощі -
Он які великі!

Бабка і бабуся
Бабка весело кружляє
І бабусю звеселяє.
Шепотить бабуся бабці:
-         Може б сіла ти на грядці?
Бабка крильцями тріпоче –
На бабусю сісти хоче.

Пташка сіла на віконце
І почала щебетати.
Гарний в неї голосочок –
Захотілось підспівати.
Діана Семеніна,
8 років,
Кременець

Від єдності до добробуту


Актуально

День Соборності та Свободи України запам’ятався експертним колам виступом Президента Віктора Януковича з нагоди урочистих заходів до свята. Як сьогодні стверджують політичні аналітики, своєю промовою глава держави розвіяв деякі принципові сумніви і дав зрозуміти можновладцям, що модернізація не відкладається, а продовжується. Тому працювати потрібно і робити це необхідно відповідально та професійно.
Одним з головних питань, що підняв Віктор Янукович, стала дилема щодо зовнішніх інтеграційних намірів України. Президент дав зрозуміти, що у нашої держави існує тільки одна альтернатива. Її ім’я -  Європа. Інші утворення нас не цікавлять.
«Ми поставили перед собою завдання входження до сім’ї європейських народів. Європейський вибір - це вибір демократичних цінностей, економічної свободи, високих соціальних стандартів», - зокрема зазначив Президент.
Особливий наголос Віктор Янукович зробив на реалізації нової гуманітарної політики держави. Останнім часом дане питання замовчувалося чиновниками. Тому Президент України вирішив їм нагадати, що якщо чиновники дещо забули, то він – гарант Конституції - це пам’ятає.
Головною метою гуманітарної політики Віктор Янукович назвав забезпечення взаємоповаги в українському суспільстві, збереження культурної багатоманітності, вихід на новий рівень суспільного розвитку і безпеки України як єдиної спільноти ХХІ століття.
Піднімаючи тему модернізації, Президент підкреслив, що реформи та зміни триватимуть й надалі.
«Я бачу основне завдання політики модернізації в тому, щоб створити в Україні справедливу та ефективну соціальну систему, привабливе і сприятливе середовище для життя, розвитку власного бізнесу і самореалізації кожної особистості», - наголосив глава держави.
Багато експертів наголошують, що Президент торкнувся болючої для України теми еміграції. Ні для кого не секрет, що в останні роки кількість українців, що виїхали або ж бажають виїхати на проживання закордон, дуже зросла. Саме тому Віктор Янукович вирішив за потрібне зупинитися на цій темі.
«Залишається багато зневірених - тих, хто робить свій вибір на користь пошуку кращої долі в інших країнах. Прикро те, що ця тенденція поширена серед молоді. У сучасному глобалізованому світі у кожної людини дійсно є можливість самостійно обирати країну проживання, навчання, роботи. За таких умов держави, що можуть забезпечити людині свободу та широкі можливості, стають центрами світового тяжіння. Вони отримують нові можливості для випереджального розвитку. Саме такою країною маємо стати і ми», - сказав Президент України.
За словами Віктора Януковича, основне завдання політики модернізації полягає в тому, щоб створити в Україні справедливу та ефективну соціальну систему, привабливе і сприятливе середовище для життя, розвитку власного бізнесу і самореалізації кожної особистості.
Як зазначив Президент, наразі в Україні закладаються основи для економічного зростання, політичного та гуманітарного розвитку на сучасних засадах. Значна частина цих реформ стосується економічної сфери. Насамперед, це створення сприятливого бізнес-клімату, активна політика заміщення імпорту, посилення енергозбереження, зміцнення енергетичної безпеки. Це підтримка розвитку реального сектору економіки, підприємництва, інновацій, виробничого та технологічного оновлення. Це захист наших інтересів на традиційних зовнішніх ринках та вихід на нові.
Сьогодні будується економічна модель, яка забезпечить імунітет країни від будь-яких зовнішніх економічних криз. Однак творити сучасну націю і сильну державу, як вважає Президент України, – це не лише економічні кроки. Необхідно і надалі зміцнювати нашу систему безпеки, оборони, охорони закону. Необхідно будувати ефективну зовнішню політику.
Підсумовуючи виступ глави держави, можна зробити певні висновки.
Перше – напрямки державної політики окресленні та задані. І друге – вони потребують нагальної реалізації, чого і вимагають сьогодні від чиновників Президент України та увесь український народ.
Марія Миронич, журналіст

Михайло Головко: "Оптимізація" Почаївської лікарні – знущання з мешканців міста, жителів навколишніх сіл, численних прочан


"
18 січня 2013 року на запрошення громади Почаєва та працівників комунальної лікарні на Тернопільщині відбулася зустріч із народним депутатом України свободівцем, Михайлом Головком. Участь у заході також взяв депутат Тернопільської обласної ради від Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Богдан Гачкевич та депутати-свободівці Почаївської міськради Костянтин Красовський та Микола Замковський.
Зустріч відбулася у форматі зборів представників громади міста Почаїв та колективу комунальної лікарні, про що в кінці зустрічі було складено протокол зборів. Медики звернулися до Михайла Головка з проханням не допустити скорочення працівників лікарні міста Почаєва. Медичний персонал стурбований можливими скороченнями, оскільки в майбутньому це може призвести до закриття лікувального закладу. Слід зазначити, що проблема в медичному закладі Почаєва виникла після наказу Управління охорони здоров'я Тернопільської ОДА. Згідно з цим розпорядженням, в області в лікувальних закладах у рамках так званої "оптимізації" ліквідовують 600 ліжко-місць, хоча суть проблеми лежить у недофінансуванні охорони здоров'я. Окрім цього, вже найближчим часом десятки працівників лікарні можуть опинитися на вулиці, оскільки хірургічне й пологове відділення на порозі закриття. І це, не зважаючи на те, що 2012 року в хірургічному відділенні було проведено більше 400 операцій.
"Таке "реформування" медичної галузі призведе до того, що медичні послуги стануть важкодоступними для усіх верств населення. Отже, це стане поштовхом до погіршення стану здоров'я мешканців. Не можна допустити, щоб у місті, яке щорічно відвідує понад 1 мільйон паломників-туристів не тільки з України, але із-за її меж, не було медичного закладу. "Оптимізація" Почаївської лікарні – знущання не тільки з мешканців міста, а й з жителів навколишніх сіл, численних прочан. Оскільки до Почаївської Лаври їдуть зцілюватися, як правило, хворі та немічні люди, то в силу різних обставин їм нікуди буде звернутися по медичну допомогу. Наше завдання – докласти всіх зусиль, аби зберегти лікувальний заклад у Почаєві", – зазначив під час зустрічі з медичним колективом народний депутат України свободівець Михайло Головко.


Депутату Верховної Ради України
ГОЛОВКУ М.Й.

Адміністрація та колектив Почаївської районної комунальної лікарні звертається до Вас з наступним проханням.
Почаївська районна комунальна лікарня обслуговує населення загальною кількістю 26,5 тис. Щорічно місто Почаїв та Почаївську Свято-Успенську Лавру відвідують 800 — 900 тис. паломників і туристів, які неодноразово звертаються за медичною допомогою.
Почаївська РКЛ функціонує на 101 ліжко і щорічно на стаціонарному лікуванні перебувають 3.5 тис. пацієнтів.
Відповідно до Концепції із реформування галузі охорони здоров'я, в 2013 році планується оптимізація ліжкового фонду із скороченням пологових та хірургічних ліжок Почаївської РКЛ. Це не дасть можливості для надання медичної допомоги вагітним, породіллям, хворим із хірургічними захворюваннями і стане загрозою життю та здоров'ю пацієнтів, а також призведе до скорочення штатних одиниць - 20 та вивільнення працівників  - 25, працевлаштувати яких не буде можливості

Для надання невідкладної медичної допомоги хворим, їх необхідно буде транспортувати в Кременецьку РКЛ та інші лікувальні заклади санітарним транспортом. Наявний санітарний транспорт зношений, потребує постійного ремонту та значних затрат коштів. Реальне фінансування не дає змоги забезпечити виділення коштів для придбання санітарного автомобіля для Почаївської районної комунальної лікарні.


Просимо Вашого сприяння у вирішенні питання про збереження статусу Почаївської РКЛ з усіма відділеннями, які функціонують на даний час та у придбанні санітарного транспорту.



Головний лікар Почаївської  РКЛ                                        Б.Є.Кучер і трудовий колектив

Депутату Верховної Ради України
ГОЛОВКУ М.Й.
Я, Черепенко Віталій Микитович, депутат Почаївської міської ради від ВО «Свобода», завідувач хірургічним відділенням Почаївської районної комунальної лікарні, звертаюся до Вас з наступним проханням.
Хірургічне відділення Почаївської РКЛ функціонує на 15 хірургічних ліжок і надає невідкладну та планову хірургічну допомогу населенню, загальною кількістю 26,5 тис. чол. У відділенні проводиться більше тисячі різного ступеня складності оперативних втручань на рік. Хірургічна активність становить 62 6%.
Відповідно до Концепції із реформування галузі охорони здоров'я, в 2013 році планується оптимізація ліжкового фонду із скороченням хірургічних ліжок Почаївської РКЛ. Це не дасть можливості для надання медичної допомоги хворим із хірургічними захворюваннями і стане загрозою життю та здоров'ю пацієнтів, а також призведе до скорочення штатних одиниць та вивільнення працівників, працевлаштувати яких не буде можливості.
Для надання невідкладної медичної допомоги хворим, їх необхідно буде транспортувати в Кременецьку РКЛ та інші лікувальні заклади санітарним транспортом. Наявний санітарний транспорт зношений, потребує постійного ремонту та значних затрат коштів. Реальне фінансування не дає змоги забезпечити виділення коштів для придбання санітарного автомобіля для Почаївської районної комунальної лікарні.
Просимо Вашого сприяння у вирішенні питання про збереження
хірургічного відділення Почаївської РКЛ та у придбанні санітарного транспорту.
г
В.М.Черепенко
Депутат Почаївської міської ради від ВО «Свобода», завідувач хірургічним відділенням Почаївської районної комунальної лікарні

Михайло Головко вимагає від Генпрокуратури покарати слідчих, причетних до нападу на його громадську приймальню


Резонанс

Народний депутат України, свободівець Михайло Головко скерував депутатське звернення до Генерального прокурора України Віктора Пшонки у зв'язку із нападом на громадську приймальню депутата-свободівця, вчиненим працівниками податкової міліції.
У зверненні Михайло Головко повідомляє про незаконне проникнення працівників податкової міліції на територію його громадської приймальні у селі Васильківці Гусятинського району Тернопільської області. Про це депутатові повідомили працівники ТзОВ "Мрія центр", де свободівець орендує приміщення для громадської приймальні.
Коли народний депутат прибув на місце події, працівники податкової міліції не впустили його до будівлі, де розташована його приймальня. Таким чином "правоохоронці" порушили ст. 17 Закону України "Про статус народного депутата України", якою визначене право безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації на території України, незалежно від їхнього підпорядкування, форм власності чи режиму секретності.
"Однак мені вдалося зайти у приміщення через центральний вхід і дістатися до своєї громадської приймальні, щоби пересвідчитися, що в ній не проводять обшук, ніщо не загрожує збереженню конфіденційності звернень громадян України до народного депутата та не має загрози майну народного депутата, яке він використовує для здійснення депутатської діяльності.
Увійшовши до приміщення, я одразу зауважив, що з дверей кімнати, в якій розташована моя приймальня, було зірвано табличку з написом "Приймальня народного депутата України Головка М.Й.", – розповів свободівець. Він також підкреслив: слідчий Петро Цимбалюк на неодноразові вимоги депутата відмовлявся пред'явити документ, на підставі якого відбуваються так звані "слідчі дії". Після неодноразових наполягань свободівця слідчий все ж продемонстрував копію ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 16 січня 2013 року, якою дано дозвіл на проведення обшуку в адміністративному будинку, але… у Тернопільському, а не в Гусятинському районі! Михайло Головко вказав на це відверте фальшування слідчому Цимбалюку, однак той разом зі слідчим С.Шевчуком продовжив вчиняти свої незаконні дії щодо обшуку.
"Після цього Цимбалюк заявив, що я "перешкоджаю йому здійснювати слідчі дії" і дав вказівку не допускати мене до моєї громадської приймальні на другому поверсі. Я все ж пройшов до неї, щоби забрати звідти звернення громадян та свої особисті речі, бачачи неадекватні і незаконні дії слідчих податкової міліції. Коли я намагався вийти з приміщення, працівники податкової міліції, за вказівкою слідчих Цимбалюка і Шевчука чинили перешкоди, намагаючись збити мене з ніг і забрати мої особисті речі та звернення громадян до народного депутата України", – зазначив Михайло Головко.
Старші слідчі СВ ПМ ДПС України в Тернопільській області Шевчук Сергій Михайлович та Цимбалюк Петро Анатолійович вчинили дії, що містять ознаки складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (незаконне проникнення у володіння іншої особи (громадської приймальні народного депутата), незаконне проведення в них огляду та обшуку, створення штучних перешкод у роботі народного депутата України службовими особами органів податкової міліції, умисне вчинення службовими особами органів податкової міліції дій (проведення обшуку у приміщенні), які явно виходять за межі наданих їм ухвалою суду прав чи повноважень та які завдали істотної шкоди охоронюваним правам народного депутата України, а також правам та інтересам громадян, які звернулися до народного депутата України).
Михайло Головко вимагає від Генпрокурора перевірити інформацію щодо наявності в діях слідчих Шевчука та Цимбалюка ознак складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У разі наявності ознак складу злочину вжити заходів щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності. Також свободівець вимагає вжити заходів щодо припинення у майбутньому практики перевищення повноважень службовими особами правоохоронних органів при проведенні слідчих дій.
Прес-служба ВО "Свобода"

29.1.13

У сузір’ї світової слави



Іван КЛИМИШИН: „Моя хвала Богові
через великі сумніви пройшла”
У Новорічно-Різдвяні дні мені випала приємна нагода привітати з вісімдесятирічнім ювілеєм свого давнього знайомого та іменитого науковця Івана Климишина, а оскільки він, зірка першої величини в астрономічній науці, ще й наш земляк, то вважаю за доцільне розповісти про нього читачам.
Іван Антонович народився 17 січня 1933 року в селі Кутиска на Лановеччині. Відомий український учений-астроном і педагог. Доктор фізико-математичних наук, професор кафедри теоретичної та експериментальної фізики, почесний професор Прикарпатського університету, член Міжнародного астрономічного союзу, почесний член Української астрономічної асоціації, дійсний член Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка.
У 1955 році закінчив фізичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Докторську дисертацію захистив у Московському університеті ім. М. Ломоносова. З 1974 року наш іменитий земляк працює у Прикарпатському педагогічному університеті ім. В. Стефаника.
Основні результати його наукових досліджень стосуються радіаційної космічної газодинаміки. Він увів в теорію газодинамічний показник адіабати газ-випромінювання (італійські фізики відразу назвали цей параметр „коефіцієнтом Климишина”. На його рахунку інші досягнення, які належно можуть і насправді оцінюють фахівці з астрономічного співтовариства.
У творчому доробку цього невтомного класика науки більше півсотні монографій, підручників, навчальних посібників, науково-популярних книг. А враховуючи перевидання окремих книг по три-пять разів, їх загалом 85 позицій, а ще понад 300 наукових й науково-популярних статей.
За часів колишнього СРСР він був головою Комісії з астрономії при Міністерстві освіти СРСР, віце-президентом Ради з підготовки астрономічних кадрів при Академії Наук СРСР, головою Комісії з історії астрономії при Астрономічній Раді АН СРСР. У серпні 1993 р. малій планеті № 3653, що обертається між Марсом і Юпітером, дали ім’я «Климишин». Уже в роки української незалежності, в 1994, 1995, 2000 й 2011 роках Американський біографічний інститут визнав його «Людиною року» і вніс його ім’я до книги «Великі мислителі ХХІ століття». Незалежна Україна нагородила науковця і педагога Климишина орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Звісно, маючи унікальну нагоду поспілкуватись з такою неординарною особистістю, я вирішив задати Івану Антоновичу кілька запитань. А для початку  поцікавився: які почуття огортають його у дні вісімдесятилітнього ювілею?
— Мене постійно переслідують одні і ті ж почуття. Це - туга за досконалістю й розпачливий сум, які ми все ж таки дуже недолугі й недосконалі… А щодо моїх наукових здобутків чи успіхів, то кожна чесна робота важлива і перед собою, і перед Творцем.
— Чи правда, що за останні сто років лише три автори написали «Історію астрономії»! Хто вони і чому їх так мало?
— По-перше, це страшенно марудна й копітка справа, яка займає багато часу на пошук конкретних фактів-відкриттів в окремих галузях науки, і водночас, в окремих астрономічних установах світу. Але, головніше, мабуть, те, що кожен, хто працює в тій царині, намагається реалізувати свої наукові задуми й зробити доповіді на тому чи іншому міжнародному симпозіумі. Це стосується усіх поколінь астрономів. Тож  „Історію астрономії” ще в 1898 році опублікував англієць А. Беррі, в 1961р. - голландець А. Паннекук, і вже 2000 року — українець І. Климишин.
Чим особливий ваш щоденний плин життя…
— З 1974 року, відколи живу в Івано-Франківську, щоранку бігав у парку Шевченка. З роками почав лише ходити. У зв’язку з проблемами здоров’я, лікарі привчили мене до регулярного п’ятиразового харчування на день. У 80-х роках відкрив для себе користь салату з кропиви, щовечора споживаю часник. Cплю з 22-ї вечора до четвертої ранку літнього часу, бо на зимовий не переходжу. Решта доби — безперервне напруження, каторжна робота тяглового коня без неділь, свят і відпусток. І вся вона — на прославу Творця, а оскільки Господь Бог створив нас українцями, то мушу все робити, щоби показати світові: українці нічим не гірші від інших народів.
— Хто мав на вас тоді найбільший вплив у дитинстві?
— Родинне коло, добрі люди, дяківська наука. Змалку в батьковій хаті збиралися гарні люди: офіцер петлюрівської армії, який дякував у нашому селі, Петро, рідний брат відомого композитора Михайла Вериківського, автора першого українського балету. І коли в нас збирався церковний хор, я тихенько слухав, а  вже з 11 років замість дяка читав «Часи», згодом — співав у церкві на крилосі, відтак освоїв дяківську науку. Це була гарна сторінка мого життя, яка істотно вплинула на вироблення мого менталітету. В певному сенсі мені суголосні слова Достоєвського: „Моя хвала Богові через великі сумніви пройшла”.
— Кажуть, ви безмежно закоханий в українську хорову  духовну пісню...
— Скажу чесно, я би вже давно перейшов у кращий світ, якби не вона! Особливо, коли згадаю години власного розпачу, чи коли бачив його в сльозах хворих дітей і молоді в туберкульозних лікарнях, старших моїх колег. Тоді єдиною розрадою й утіхою, які давали мені сили вистояти, були цілющі звуки отих дорогоцінних духовних мелодій восьми гласів «Ірмологіону» київського напіву й українських композиторів Максима Березовського, Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського. Чи коли, буває, прокинуся в ночі, — звучить мінорний глас, або як встаю рано до сходу сонця в селі, а в голові бринить прокімен Різдва — «вся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, нехай же співає імені Твоєму, Всевишній!» — це так незбагненно оживляє душу!
Видається, що в мені завжди і безперервно звучить церковний спів, і ця духовна пісня постійно дає мені снаги й натхнення до життя. Або коли хор на Літургії по «Вірую» співає «Достойно і праведно єсть покланятися Отцю, і Сину, і Святому Духові, Тройці єдиносущній і нероздільній», а священик промовляє потиху молитву, який «Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний, завжди сущий» — і в такий спосіб відкривається чи не єдина зрозуміла для всіх істинна правда про нашого Творця, Який з «небуття до буття нас привів». Подібні хвилини відкривають нам духовну красу непроминального світу, а слава, влада, гроші — це все, вибачте, пусте.
— Як відомого науковця за радянських часів вас не агітували в КПРС?
— Було таке, але я відверто говорив, що батьків брат 17 років сидів у тюрмі, двоюрідний батьків брат загинув як повстанець, третій, вже мій двоюрідний брат помер у тюрмі під Томськом. А коли комуністичним ідеологам і того було замало, то казав, що „комуніст має бути переконаним атеїстом та ще й має вести атеїстичну роботу, а я — віруюча людина!”. Але цим справа не закінчилася, у 1967 році мене не пустили у Прагу на Міжнародний астрономічний з’їзд, на якому я мав виступити з доповіддю, а в 1975 році, коли на найвищому освітньому рівні в CРСР було прийнято рішення в 17-и зі 139 педінститутів відкрити спеціальність „учитель фізики й астрономії” (і ясна річ, організувати кафедри астрономії) це стосувалося й Івано-Франківського педінституту — до цього не дійшло. В обох випадках справу „різали” вже в парткомах.
- Дуже часто можна почути роздуми на тему: «Що ми за народ? Чому ми такі?» і ніяк не можемо знайти головну причину наших бід.
— А вона на поверхні: як народ, ми ще не усвідомили власного обов’язку перед своїм Творцем. Наразі, як говорив ще Дмитро Донцов, „шморгаємо носом і посипаємо голови  попелом”. А щоб відшукати своє призначення, щоби підійматися кожному вгору й набиратися розуму й волі, нам потрібно плекати Шевченкову силу духа й твердість характеру. Але передусім кріпити гідність і любов. Гідність кожного зокрема й гідність спільноти, до якої, з волі Творця, належимо… І любов, — тобто милосердя й співстраждання  —  до кожного, з ким зустрічаємось у нашому щоденному  житті. Зробити неповторний внесок у скарбницю вселюдської культури українці, як кожна велика нація, зможуть тільки тоді, коли йтимуть єдиною дорогою з Творцем в реалізації Його задуму. А до того, пам’ятаймо, що сказав один відомий грек ще в п’ятому столітті до Різдва Христового: «Для повного щастя людині необхідно мати славну Вітчизну». Працюймо ж над тим разом!
- Прикметною ознакою нашого часу є підтвердження за допомогою складних математичних формул існування Бога. Як би ви прокоментували цей факт?
- Довести існування Бога математично – річ важка, думаю, навіть безнадійна. Бо тоді б не існувало питання віри. А так людина має можливість вибору. Господь дав нам розуміння добра і обов’язок вибирати між добром і злом. У людини є ще совість, по-іншому кажуть – голос Божий, але він дуже тихенький і на нас не тисне, а це вже точне підтвердження того, що Бог існує.
І все ж, якщо говорити про можливість підтвердження існування Творця, так би мовити, математично, то я не сумніваюся, що це можливо, коли застосуємо математику при розгляді проблем сучасної біології. Приблизно тридцять років тому видатний англійський астрофізик Фред Хойл сказав, що природа не мучилася сліпо, оскільки надінтелект дав їй програму.
На підтвердження сказаного розглянемо найпростішу клітину. У ній є тисячі різних білків, а елементарний білок складається лише зі ста амінокислот. Отже, якби природа перебирала цей матеріал наосліп, щоби збудувати тільки цей один білок, то потрібно одиницю із сімома нулями(!) атомів, а в усьому доступному Всесвіті їх є одиниця з вісімдесятьма нулями. Значить, не може природа хаотично перебрати усі варіанти. Мусить бути, як твердив Хойл, програма, задана надінтелектом наперед.
Цей аргумент для мене ще переконливіший, коли брати під увагу будову людини. У її організмі тисячі мільярдів клітин! Отже, маємо справу зі своєрідним кодом, фактично з певною домовленістю. Безперечно, що в цих процесах є осмислююче начало. Тому в цьому зв’язку у мене виникла крамольна думка: в людині є душа, а в кожній клітині - елемент розуму.
- Іване Антоновичу, вашим іменем названо зірку. За які конкретно заслуги?
- В Україні сьогодні живе 7 астрономів, іменами яких названо одну з малих планет, що обертаються між Марсом і Юпітером. Моя планета – це „камінець” діаметром десять кілометрів, і я вже жартома казав, що коли нарешті там побудую дачу і розведу гарний сад, то буду всіх запрошувати туди на вареники.
Що ж до передумов назви, то на той час кілька моїх праць вже були опубліковані в Росії, окремі вийшли друком англійською та французькою мовами. Думаю, що мені пофортунило, бо я народився у той час, коли ще дещо можна було зробити формулами.
Богдан НОВОСЯДЛИЙ.
Тернопіль – Івано-Франківськ
На знімку: Іван Климишин у дні вісімдесятирічного ювілею.
Фото Романа ІВАСІВА.