Духовність

Подвижник

(до 70-річчя загибелі митрополита Олексія Громадського)

Час невблаганний. Він знищує документальні свідчення, розгладжує рубці від ран, стирає пам’ять.

От і стосовно трагічної загибелі в травні 1943 року поблизу м. Кременець по дорозі на Рівне митрополита православної церкви в окупованій Західній Волині Олексія Громадського, навряд чи хтось знайде юридично бездоганні документи і свідчення про мотиви даного злочину.

Може тому, офіційні церковні діячі не порушують тему мученицької смерті за віру митрополита. Це виключно їх право - оцінювати життя і діяльність духовної особи і до нього необхідно ставитися з повагою. Проте, митрополит Олексій ще й просто людина і існує така річ, як журналістика, яка передбачає право на власну думку, власний аналіз тих чи інших подій і зрештою, право на їх оприлюднення.

Та, спочатку розглянемо, що ж відбулося у ті далекі окупаційні часи? Допомогти нам зможуть збережені публікації, дослідження істориків, а ще мемуарист ніколи не подасть себе читачу, невдахою, злочинцем чи «лопухом». Всі описують себе в позитиві, хіба що, в творах обмовляються про своє оточення «незлим-тихим…» Отут воно і є – поле для пошуку істини. Особливо, коли одну і ту ж подію описує декілька авторів. А, якщо долучити до цього вислів з «Римського права»: «Шукай кому вигідно», багато про що можна здогадатися і без документів з печатками.

Релігійна ситуація на окупованих німцями Радянських землях висвітлена чітко у російському документальному фільмі «Хрест проти свастики».

Митрополит Олексій Громадський один із багатьох, хто не залишив свою паству напризволяще і православну віру на Волинських землях, де совєти так і не спромоглися її знищити.

Аналогічну роботу у Ризі і Пскові проводив митрополит Сергій Воскресенський, у Мінську м-т. Пантелеймон. Всі розуміли, що православіє виживе тільки об’єднавшись і тільки при гнучкій позиції щодо окупантів.

Особиста позиція Гітлера до відродження релігійного життя на окупованих землях була нейтральна: «Не допомогти, але і не втручатися». Це на часі, а далі ситуація підкаже. Натомість уповноважений по справах гебіткомісаріатів на окупованих землях Гейдріх таки розгледів загрозу і дав пряму вказівку – ні в якому разі не допустити об’єднання православних церков під будь-яким патріархатом. Розенберг, Франк, Кох і інші гауляйтери пішли далі. Вони сприяли утворенню на своїх територіях альтернативних православних церков, аби розбити небажаний важкокерований моноліт віри. (До речі, сучасні претенденти на світове панування роблять те ж саме). В цій ситуації необхідно було послаблювати авторитет і можливості ключових фігур у православному середовищі, або ж позбутися їх зовсім.

Таку роботу могли здійснити тільки фахівці, а вони є в кожній спецслужбі світу. Гадаю не слід розжовувати, що в такому органі перш за все дієвим є агентурний апарат. Це не просто «Стукачі», як нам намагаються втлумачити. Це досвідчені, вишколені особи, здатні проникати у вороже середовище, контролювати його, впливати на процеси, організовувати провокації. Така азбука всіх без винятку спецслужб і відома ще з часів Єгипетських фараонів. Різниця тільки у завданнях, що ставлять цим службам, а ще у відмінностях деяких служб у використанні свого підсобного апарату, що на мові фахівців зветься «почеркан». До цього ми ще повернемося, а зараз варто ще звернути увагу на розклад сил опору окупантам на Західній Волині. На північних землях діє армія Бульби-Боровця, на півдні і в центрі набирають розмаху бандерівці, а зі східного напрямку вже суне Ковпак. Отже ті, хто ще не примкнув до місцевих партизан, завтра поповнять з’єднання Ковпака. Що залишається німцям. Безумовно, підтримати створення ще якогось формування аби до Ковпака ніхто не пішов. І тут на арені боротьби з’являються загони

УПА-Мельниківців. Мушу застерегти шановного читача відразу: ми зобов’зані схилити у великій пошані голову перед пам’яттю усіх рядових воїнів різних партизанських формувань за їх мужність, героїзм, відданість своїй Батьківщині. Однак ,до деяких їх керівників будуть виникати і виникають незручні запитання. Хоча б такі, найпростіші:

* Як за одну, фактично, ніч всі поліцаї, що більше року вірно служили німцям ,опинилися у партизанах і чому за це не було репресовано жодного родича поліцая?

* Чому після походу Ковпака через терени дій обох УПА (до речі, поповнення тут він так і не отримав) мельниківський загін без жодного опору здав зброю бандерівцям, а керівники спокійно розійшлися по домівках.

* За які заслуги, чи каяття, цим самим організаторам, німці повертають поліцейські однострої, знову озброюють і тепер гуртують в український легіон самооборони (УЛС), цей жоден (!) не покараний за «партизанку»?

Ці питання для роздумів, а от офіційно (в той час) і, нажаль, тепер вважається ,що події навколо м-та Олексія Громадського розгорталися наступним чином:

Владика розробив особистий план об’єднання православних церков на окупованих землях і мав необхідність доповісти його гауляйтеру Е.Коху. (Це тепер ми знаємо позицію останнього, а тоді?) Для поїздки в Луцьк машину митрополиту надав гебі ткомісар Кременця (звичайно німець). Приблизно за 20 км. від міста машина з владикою, нібито випадково, потрапляє на засідку мельниківців. З переляку, що вчинили щось страшне, група тікає, а випадково присутня тут же група бандерівців забирає документи і папери, які передають своєму керівництву.

Цікава деталь – вбивство сталося 7 травня 1943року і в цей же день в газеті «Кременецький вісник» (є в наявності як доказ у підприємця Герасимовича В. ) зразу ж з’явився некролог про смерть митрополита О.Громадського, в якому зазначено, що його вбили «совітські партизани»… (Оце оперативність!) А тепер час переглянути мемуари.

«Блакитний»-Данилюк, рядовий бойовик УПА-м, безпосередній учасник засідки, викладає у книзі «Повстанський щоденник» цю подію як випадок.

При цьому згадує, що ініціатива організації охоти за машинами виходила не від командування, а від когось з бойовиків (запам’ятайте це)

Давайте реконструюємо за сим свідченням саму подію. Машина в ті часи могла розвинути швидкість до 60 км/год. Прицільний постріл можна зробити з відстані не більше 15-20м. На передньому сидінні знаходиться митрополит, який зобов’язаний постійно носити білий клубок і чорну рясу. Як з такої відстані і при такій швидкості бойовики не розгледіли по кому стріляють?

Більше світла на подію проливає М.Скорупський у своїй книзі «Туди, де бій за волю». Ось такі вислови: «На акцію виділили 20 бійців…» Тобто не просто засідка, а «акція» і чи не для вірності стільки народу?..

На цій сторінці зовсім відверто: «…Хлопці вже мріяли як будуть ділити здобич. «Макух» жартома сказав, що заб’ємо якогось попа і повернімося додому…»Чи жартома, чи щось таки знав? Подивимося спогади самого «Макуха». Об’ємна книга з описами боротьби з радянськими диверсантами, перебуванням начальником поліції в Старому Олексинці, Вишнівці, в об’єднаному загоні з «СС-Галичиною» і т.д. Проте слова про участь у вбивстві м-та О.Громадського в творі немає. Чому він це замовчує? Чи не тому, що як начальник поліції добре знав агентурну роботу? Чи не пов’язує це його якось з німцями?

Ще одне свідчення того ж Скорупського на ст.93 «Того ж самого дня з тим самим наміром і в те саме місце був висланий відділ «Крука» під проводом «Беркута», тільки з малим запізненням…» Тобто, намір у загоні ОУН-Б був той самий! А далі ще цікавіше: «Офіційно подали, що Олексія вбила більшовицька банда, бо не хотіли офіційно розголошувати, що почав збройну боротьбу український нарід, незалежно від більшовиків…» От тобі раз! В бою під Лішнею вже положили купу німців, порвали

телефонний зв’язок з селами, строчили в ночі по Кременцю з кулемета і раптом далі «не хотіли показувати». Та ще й така оперативність, щоб за 35-40 км від міста терміново узгодити текст некролога!

Окреме запитання виникає стосовно документів Громадського. Скорупський пише, що вони були передані на Захід, а от інший учасник мельниківського руху Пісоцький в своїй книзі зазначає, що перебуваючи після війни за кордоном присвятив частину життя пошуку цих документів, але так їх і не знайшов. Чи не тому, що вони осіли в німецьких спецслужбах?

І от тут виникає необхідність повернутися до терміну «почерк спецслужби». Реалії такі: якщо служба вдало провела операцію, існує велика спокуса діяти таким же чином і далі. У військовій ситуації тим паче, бо немає часу на нові фантазії. Особливо відомо – німці були паталогічно схильні до шаблонів. Щоб зрозуміти, кому на це наголошується, варто переглянути вже згаданий фільм «Хрест проти свастики».

В Ризі митрополит Сергій Воскресенський також розробляє план воз’eднання православних церков на окупованих землях, так само морочить голову німцям і так само, як митрополит Олексій, набуває великого авторитету в населення. Дана позиція явно перечить документам Гейдріха і Розенберга. Все закінчується тим, що Сергія самі німці відряджають на своїй машині у Мінськ, по дорозі він потрапляє в засідку і гине. Оголошується що це справи рук червоних партизанів. Та тут історики докоп уються, що акція таки досконало спланована німцями, а вбили митрополита латинські націоналісти. Нічого Вам не нагадує такий разючий збіг обставин?

Якщо матеріалу для висновків недостатньо, згадаємо ще деякі акції німців. Ще в кабінетах КДБ було документально доведено, що герої-молодогвардійці, віддаючи життя за Батьківщину, так і не взнали, що є учасниками добре спланованої операції «Абверу» по запобіганню проникненню радянської розвідки у стратегічно важливий район (фільм «Пастка»).

Київське більшовицьке підпілля було нейтралізоване і знищене завдяки агентурі «Гестапо» в самому місті, однак підпілля не отримало нового притоку сил з-за міста, навколо Києва було створено і діяло одинадцять (задумайтесь над цифрою!) псевдо-партизанських загонів на чолі з поліцаями, та іншим охвістям, а рядові бійці гинули і не знали, хто і куди їх заводить. Ось чому повторююся щодо необхідності схилити голови перед їх пам’яттю…

Окрема думка і є окремою. Однак хочеться, щоб і історики, і церковні діячі таки звернули увагу на особистість митрополита Олексія Громадського. Це частина нашої історії. Визнають його мучеником за віру чи ні, а в людській пам’яті має залишитися це ім’я назавжди. І пам’ятаймо, що часом за простими, на перший погляд подіями, стоїть хтось ще, хто відстоює не Ваші, а сугубо свої інтереси, то ж добре подумайте ,перш ніж за кимось йти.

Олег Домбровський

P.S. Коли стаття вже була готова до друку, у розпорядження автора від Кременецького ГО «ІІсторико-пошукова спілка» надійшли матеріали очевидця подій, пов’язаних з загибеллю митрополита Олексія. Отже далі буде.