Поезія любові

Коханому

Мені кортить робити з тобою дурниці,
пестити кінчиком носа ніжно пухкі вуста.
Знаєш, твоя посмішка потай щоночі сниться
така безтурботна, мила, проста.

Хочу, щоб сонцем сходили на твоєму чолі
мої рясні поцілунки з гарячим подихом.
Хочу, щоб жоден синець тобі не болів.
Хочу спрагло торкатись тебе без одягу.

Нехай небо оберігає твій спокій,
арфа душі не тремтить через відчай і сум.
Твоє серце в безпеці, рідний, поки
я його у долонях своїх несу.

Хочу, щоб ти у обіймах моїх від задоволення
тихо млів.
Щоб любов одягала крила і відривала нас від землі.

Час-як повна жменя піску 

Час-як повна жменя піску, тільки розгорни долоню
і він поллється днями крізь пальці.
Ти можеш вийти з мережі зв’язку, можеш
загубитись хвилею світла між цих забутих Господом станцій.

Небо й далі буде схожим на старий, відболілий синець,
який сонцем ніколи не зійде.
Віра, терпіння, безкорисна любов - все звелось нанівець.
А ти ще досі подумки танеш в його обіймах.

Руки тремтять, зіниці в агонії звузились.
Знаєш, він почне цінувати все, що у вас було,
коли ти нарешті його залишиш.
Бо ми вчимось цінувати тишу через надлишок музики.

…

Може, це початок кінця?
Серцем бийся, не здавайся нізащо без бою!
Забудь, все що гнітить, все що він колись обіцяв…
І тоді чорна смуга життя може стати насправді злітною.

Леона Вишневська,

Івано-Франківськ