14.2.13

Офіцерська честь




15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

Учасники бойових дій - яких, де, коли і за що? Хто важливіший для виховання майбутніх поколінь в Україні - вояки УПА, афганці чи якісь може треті особи, та яка між ними різниця - Одкровення, або ж Спроба пізнання?
Травень 1985 року, м. Броди Львівської області, кабінет начальника особливого відділу авіаційного гарнізону. Я, старший лейтенант, льотчик вертольоту Мі-24, на співбесіді у майора КДБ.
- Вас направляють для виконання інтернаціонального обов'язку до Афганістану, та оскільки у вашій сім'ї нещодавно народилась донька, маєте шанс відмовитись, залишитись в Союзі, правда, інколи будете виконувати "специфічні" завдання, - запропонували мені…                          
Грудень 1985 року. Афганістан, Кандагар. Ніч, суцільна темрява. Моя двадцять четвірка, повільно курсуючи галсами без аеронавігаційного освітлення, пливе над гірськими хребтами. Від точки (аеродрому) відстань до 150 км. На зв'язку керівник польотів із загадковим позивним "Мірвайс"( рос.нім.- ’’бєлий мір!’’). Команда екіпажу в ефірі:
- При наявності на землі вогнів, світла фар, розпаленого багаття нанести удар з усіх наявних засобів озброєння!..
Мі-24п - вертоліт бойової підтримки військ над полем бою. Це його головне з багатьох цільових призначень. Озброєння: керовані і некеровані ракети, гарматні снаряди і бомби. Саме таким озброєнням знищуються танки, бронетранспортери, пересувні і стаціонарні об'єкти, ну і -як не сумно - люди.
Афганці - народ своєрідний, духи (бойовики) вночі і ’’шураві’’ (друзі) вдень здебільшого прості, хитрі, працьовиті люди, які нас, окупантів, сприймали, м’яко кажучи не дуже добре. Вони випасають худобу, обробляють землю і часто, на диво, сохою. Хоча чому дивуватись: за літочисленням, рік у них, за Місячним календарем, десь в районі кінця 17-го століття. Саме так, це пізнє середньовіччя - і їм в ньому дуже подобається жити, та й поспішати доганяти цивілізацію вони не хочуть, не бажають. Люблять афганці грітися вночі біля вогнищ неподалік отари овець. Інколи на примітивному моциклеті або на зашарпаному грузачку по гірських серпантинах можуть перескочити до кишлака взяти їжі, води чи так - родичів провідати…
 Багаття в об'єктиві прицілу, висота 2500м., дальність 3км., залишився "мізер" - рішення на бойове пораження за командиром екіпажу! Саме на його особистій совісті доповідати:
 - Ціль бачу! Роботу або ж завдання закінчую, все чисто, залишок пального тільки до "точки". Приймаю рішення на повернення!..
…Серпень 1945 року, м.Броди, Гарнізон". Група відділу НКВС виходить на зачистку Боратинського лісу. Саме того маленького українського гаю, де, за словами очільника комісаріату ВС, тут, на західноукраїнській землі "прячутся в схронах еті недобітиє бандеровци''. Це тоді, він, "другий" після першого грузина, навчав українців і заставляв "любіть Родіну". Так саме ту, що за 15 кілометрів від Бродів. Вони, бійці НКВС, виступали вночі, ідучи на "огоньок" після закінчення дії комендантської години "Ч"...
Українські хлопці в схронах не ховалися, то були їхні тимчасові помешкання, де зберігалась мрія про волю і незалежність України та про свободу українського народу. Вони тоді вже чітко усвідомлювали, що перемогти тоталітарну систему в ейфорії переможної війни, за їхнього життя, на жаль, шансів немає. Та була стійкість, сила волі і святі ідеали омріяної України. Вони теж любили хліборобську справу, випасали худобу, кохались і одружувались, мали бажання і прагнення. Хотілось їм інколи і біля багаття погрітись, кулешу чи юшки зварити та тихо-тихо патріотичну повстанську пісню заспівати…
Січень 1986 року, Афганістан, провінція Кандагар. Я ніколи не чув, як співають афганці. Мені здається, що у них ні жанрів, ні стилів, ні взагалі нічого такого подібного немає. Зате знаю точно, що вони горді,  захисники своєї Батьківщини і духовної спадщини, в бою чи в полоні готові гідно, якщо доведеться й померти, дивлячись ворогу в вічі, навіть коли стрілятимуть впритул... А ще тепер знаю, що вони безмірно люблять землю, по якій ходять, хоча там ні тобі трави, ні нормальної води, а лише гори, каменюки і пісок. Та хіба можна осуджувати і знищувати людей за те, що вони на своїй території шанують і оберігають звичаї, традиції і культуру?!. Саме таке питання я вперше задав собі, щоправда, ніколи було шукати відповіді, бо на мене тоді розповсюджувались закони і накази зовсім іншої держави...
Категорія учасника бойових дій передбачається для особи, яка знаходилась (виконувала завдання) на території (в межах) ведення війни сторонами, що застосовували бойові дії і зброю, захищаючи чи відстоюючи відповідний інтерес. Згідно визначення, вояки УПА є дійсними учасниками бойових дій!.. А що ж передбачено в понятті воїн-інтернаціоналіст? За комбінацією слів, без сумніву, напрошується відповідь - міжнародний націоналіст, бо іншої в тлумачних довідниках сучасної епохи знайти не можливо. Тож, під таке пояснення можна підвести навіть дії піратів і терористів... Під яке ж лінгвістичне тлумачення попадають учасники бойових дій, інтернаціоналісти афганської війни? Вони (і я у тому числі) кожен зокрема, хто визнає себе таким під захистом закону, застосовували бойове ураження на чужій території або забезпечували його виконання. При цьому ні лінії фронту, ні меж розподілу свої-чужі там не існувало, а відповідно, велась війна без правил, під час якої страждало і знищувалось цивільне населення, серед яких жінки і діти.
 Як закони України захищають учасників бойових дій і воїнів-інтернаціоналістів - відомо, а ось як дивляться на таку справедливість живі вояки УПА?!. А ще хочу поставити питання про те, хто ж справжні герої, символи нації і взірці для виховання молоді - афганці чи вояки УПА?!. Що доведеться говорити років так через двадцять в школах дітям про Афганську, очевидно, загарбницьку війну і про людей, які зі зброєю в руках боролись за українську державу та гинули зі словами: Слава Україні?!. Що будуть пояснювати дітям вчителі про тих, хто на війні заробляв гроші, зірки і преференції на майбутнє, і про тих, хто знав, що загине, міг уникнути цього, але залишався вірним клятві - боротись за вільну Україну?!.
Афганська інтернаціональна місія - визнаний злочин, ганьба політиків СРСР, що уже давно по ту сторону буття і Нюрнберг їм, на жаль, не загрожує чи повстанські бойові дії УПА - честь, гідність і взірець української стійкості в боротьбі за українську національну Україну - хто ж сьогодні для нас в душі і серці дорожчий?!. Це треба сказати один одному у вічі, доки, на щастя, ще є живі воїни УПА.
Не хочу принизити афганців(учасників бойових дій), "сліпих" на той час виконавців волі керівників СРСР. Не маю й бажання проводити аналогію цієї "сліпоти" з іншими учасниками бойових дій - тими, хто на зачистку до Боратинського лісу ходив. Вони як зараз, завжди були і є під законом - мають квартири, пільги і своїх покровителів – регіоналів та комуністів... А де ж хлопці з криївок?! Давно їхній прах у землі вже лежить...
Отже, третя сторона уявного одкровення. Броди, 2011рік, Спілка ветеранів ВВ - ні дискусій, ні переглядів, ні сумлінь. Фронтовики чи "ястребки" - для ветеранів організації однозначно свої герої, діло їхнє було "правоє", хоча і з лівою політичною партією. Стріляти після закінчення Другої світової війни в тих, хто на цій землі виріс, з покоління народжував і зростав своїх дітей, збирав гриби в Боратинському лісі, випасував овець, розводив багаття і варив куліш - за позицією третьої сторони було справою безсумнівною і оправданою... Ветерани ВВ – дійсні фронтовики, працівники тилу, діти дітей війни, а також колишні ’’ястребки’’ - жили і живуть в шані і повазі. Почесті, презенти, нагороди, святкові вітання 1-го і 9-го травня, 7-го листопада та 23-го лютого - все гаразд, всі прилаштовані…
А що ж вояки УПА?.. Броди, 2011рік. Невеличка скромна хатинка, посивіле волосся, відкрите світле чоло, втомлена, але жвава і позитивно налаштована патріотична українська жінка - вона ветеран УПА. Двадцять років Сибіру, нагайки, кайданки і приниження - пам'ять з радянських часів. Та це не змогло стерти приємної посмішки з її обличчя, людяності і оптимізму. Уже більше двадцяти років українській незалежній державі за мрію про яку, колись їй двадцять і присудили в вигнання!.. Ні пільг, ні квартири, а ні якихось шанувань чи преференцій. Натомість - чиста совість віра в Бога, у щасливу українську Україну та справедливість, яку покоління майбутні можливо таки наведуть...
Москва - Берлін, 2011рік, Путін - Меркель... Німцям дружбу, "Північний потік", поцілунки, обійми і найбільший обсяг товарів, коштів і послуг. В російських школах вивчають німецьку мову!.. Варто зауважити, що на території Росії проживає дванадцять мільйонів вихідців з України і жодної української школи… Царя ж Миколу другого,Московська церква канонізувала у святі, двохголовий орел - символ сучасної Росії, княжі та графські титули відновлені у спадок, а Громадянська братовбивча війна і білогвардійські офіцери стали новою героїкою у художніх фільмах та у популярних хітах російської молодіжної тусовки...
Ну, а як у нас, в українців? Київ, Україна, 2011рік. УПА не визнано в незалежній Україні воюючою стороною за незалежну ж Україну, а відповідно і вояків УПА учасниками бойових дій - парадоксальна несправедливість!... Зате героями новітніх історичних подій стають Ленін і Сталін (про що свідчать поновлені пам'ятники в Луганську і Запоріжжі), а народними артистами України стають "справжні" поборники слова і культури української - А. Пугачова і Ф.Кіркоров і інші…
Ну і для звернень, контактів та відповідей на задані чи послідуючі запитання інформую, що сам я - учасник бойових дій в Афганістані, в колишній Югославії, ліквідатор катастрофи на Чорнобильській АЕС, нагороджений двома орденами і двадцятьма медалями. Під час участі у бойових діях особисто по мирному населенню збройних засобів не застосовував...
      Полковник Микола Зеленський,
Спілка офіцерів України

No comments:

Post a Comment