ВИБОРИ-2012 Віктор Чубатий

З гіркого досвіду

ВИБОРИ-2012

Десь-колись в якійсь країні

жили волики. Єдині

в них були ґазда і віз.

Тут Бог вибори надніс.

«Треба вибрати ярмо

та й на свої карки,

щоб не муляло воно,

коли стане парко.

Чи червоне, чи зелене,

а чи біло-голубе,

щоб вам було добре в мене,

коли крикну: «Соб, цабе!».

Не підете на вибóри?

Що ж: і тут мені гаразд –

Вівці виведу з обори

Вибирать ярмо для вас».

Враз качки підняли голос:

«Бач, ґазда наш – демократ.

Та для нього кожний волик

Як товариш, друг і брат.

Колись цьвохне батогом

й пита: «Що робити –

чи вас вдарить всіх разом,

чи окремо бити?»

Ой не ті тепер часи

І не ті вибóри.

То ж віддайте голоси

за ярмо которе.

Графи «проти ярма» немає –

Будете вічно у ярмі 

Орати поленько безкрає,

Доки не здохнете у нім».

Воли мовчали й ремиґали,

все ж відгукнулися на зов:

пішли таки – ярмо обрали

собі і тим, хто не прийшов.

Все відбулось демократично,

Хоч без порушень не пройшло.

Ґазда запріг волів як звично

В ярмо – як перед цим було.

Проте воно змінило колір

І погарнішало нараз!

Воли  поплентались поволі

ґазди виконувать Указ.

Качки кричали аж до неба,

Хвалили виборчий процес.

Напевно, так волам і треба,

Бо хто ж засипле їм овес?!

Віктор Чубатий

Чари виборчої ночі

І сміх, і гріх

Чари виборчої ночі

 (ремікс)

    Наближається найдорожче серцю кожного громадянина свято – Вибори народних депутатів. День виборів і Верховна Рада – найбільш улюблені і шановані в народі. Найсвятіше і найглибше таїнство громадянської віри – це таїнство втілення органу законодавчої влади новими депутатами. Надходить тиха і дивна, сповнена таємниць, незважаючи на відеозапис, Свята ніч підрахунку голосів.

    Члени виборчих дільниць витрясають бюлетені з урн на столики для підрахунку. Все спить і мовчить. Не сплять лише пастухи в Києві. Вони розмовляють про те, що буде написано виборцями, про те, чи пошле Господь Спасителя нації із котроїсь з вибраних партій чи мажорів. Голова ЦВК – вісник появи в країні нових Рад. «Не бійтеся, – каже він, – я сповіщу вам велику радість для цілої країни. Нині в місті Черновецькім-Поповім народилася Верховна Рада, й ось вам ознака: ви знайдете депутатів, занесених у списки переможців».

    Роде наш, вслухайся, як співає Батько-Оберіг Конституції осанну новонародженій Раді, як промовляє словами одкровення і молитви до нас, земних, втілений Президент, сповиваючи кожного депутата, як свою Сім’ю, пільгами і недоторканістю. Давно живуть Вибори, живе віра, поїть коріння нації пам’яттю її предків. Бо коли ще збираються отак, за спільними урнами, усі разом – і живі, і покійні, і ті, хто в дорозі, хіба що на виборах Президента. День виборів з’єднує покоління тонкою, але нерозривною, зі спеціальним захистом, ниточкою бюлетенів.

    Святочне приміщення Верховної Ради – не просто приміщення, а храм, де не може бути ані сварки, ані підступу, ані незгоди чи якихось чвар, немає місця поганій думці, язичницькому слову, недоброму вчинку. Тут Президія в пошанівку у депутатів, тут у мирі вся Рада – невід’ємна частина нашої влади, влади для нас.

    Сімейства найпопулярніших лідерів громади проведуть святкову ніч у Києві, в Криму або в Карпатах, у скромних хатинках, придбаних за партійні внески чи чесно зароблені гроші на недосяжній висоті над рівнем життя їхніх виборців. Пани, товариші і друзі – проходимці у Верховну Раду, першочерговим завданням вважають підвищення життєвого рівня громадян, і свого в тому числі. А число їх – легіон. Усі вони переконливо твердять, що їхні команди – єдині, які знають, як забезпечити високий рівень соціальних гарантій для громадян, але спочатку для себе, як для елітних, найкращих представників громади. Так, вони знають, що треба змінити, знають, як робити, бо вже робили. І це правда – кожен з нас переконався в дієвості задекларованих програм за час перебування при владі чи первинного накопичення капіталу, що є неможливим одне без іншого в нашій-їхній країні. На зустрічах із журналістами проходимці (у Верховну Раду) повідають, що їх найменше цікавить, ким вони будуть в майбутньому, найголовніше – якою буде країна. Ми їм віримо: кому, як не народним обранцям, виводити державу з руїни, в яку вони ж її і перетворили.

    Нехай же запанують між ними єдність, братня любов та моральні і громадянські чесноти. Хай нарощують вони свої сили і капітали для великої праці та стануть прикладами для інших. Нехай світосяйне проміння  зірок виборчої ночі осяває їхні думки і серця світлом правди, миру, любові, злагоди і розуму. Нехай Господь допоможе лідерам суспільства, цим мудрим, далекоглядним, толерантним політичним діячам, великим патріотам, зробити нашу-їхню країну квітучою державою, а її людей (себе в першу чергу), заможними, ще заможнішими, найзаможнішими!

  

    З новими Виборами! З Новим щастям, дорогі краяни!

2002-2012р.р.                                                                                                    Віктор Чубатий

Дубенський замок серед семи чудес України

520 років твердині над Іквою

19 жовтня Дубенський замок зустрічав гостей і запрошував на міжнародну наукову історико-краєзнавчу конференцію, присвячену 520-річчю Дубенського замку. Привітати історичну святиню зі знаменною датою завітали перший заступник голови обласної ради Михайло Кривко, Юрій Юрієвич Шестенюк – замісник голови Дубенської райдержадміністрації, та міський голова – Антонюк Василь Михайлович.  Як ведеться у свято, гості не прийшли з порожніми руками, а від так замку було надано грошову допомогу від Дубенської РДА, вручено подарунки (ноутбук і пиловсмоктувач). Завдяки старанням директора заповідника Леоніда Кічатого та всього колективу увазі гостей твердині над Іквою запропоновано різноманітні експозиції, реставровано та відкрито унікальні за формою та змістом зали замку князів Острозьких. На вищий рівень піднято статус заповідника і серед міжнародної спільноти музеїв. Заповідник налагодив тісні контакти з замками «Гнєв» (Польща), «Лідіці» (Чехія) «Трахай» (Литва). Леонід Святославович поділився своїми планами на майбутнє - відкрити експозицію «Мистецтво Королівського полювання» і, звичайно ж, збільшити кількість відвідувачів до 100 тис. Зважаючи на динаміку оновлення та розширення експозицій заповідника, можна стверджувати, що реалізація цього побажання  цілком ймовірна.
Привітав усіх із важливою подією перший заступник голови обласної ради Михайло Кривко. Від імені голови обласної ради Юрія Кічатого та голови облдержадміністрації Василя Берташа він побажав плідної праці та вручив колективу закладу ноутбук.  Михайло Кривко зазначив, що Дубенський змок як обласна комунальна власність є предметом особливої уваги влади. Але це ще й предмет гордості, який є історичною візитівкою Великої Волині і Рівненщини зокрема.
Варто відзначити, – наголосив Михайло Кривко, – що з часу створення державного заповідника проведено колосальну роботу. Особливо інтенсивним став 2012 рік, адже відкрито цікаві експозиційні зали, кожна з яких ілюструє яскраву сторінку історії та культури краю.
Зрозуміло, що коштів, яких сьогодні потребує такий величезний проект, з бюджету виділяється недостатньо. Тому потрібно думати над усіма можливостями фінансування. У той же час влада ставить собі завдання про максимальне розкриття потенційного ресурсу заповідника. Якщо нині ведеться мова про 100 тисяч відвідувачів, то завтра ми повинні говорити про мільйон, – акцентує Михайло Кривко. – Це потребує злагодженості комплексного механізму:  відповідної реклами, пропаганди тощо. В тому числі потрібна підтримки не лише управління культури, а й, наприклад, управління освіти. Варто було б зробити традиційними цільові екскурсії для учнів. Маючи таку перлину як Дубенський замок, ми повинні сповна використовувати можливості для всебічного розвитку та вивчення історії України.

(Влас.інформ)

Агітуючи за Михайла Головка

Поетична підтримка

Агітуючи за Михайла Головка

Коли є вибір – вибирай!

Рятуй Вкраїну і свій край,

Щоб далі вільно й гідно жити.

Думай, рішай! І все це сам,

Бо вовк прикинувся ягням,

Аби мізки нам запудрити…

Замилить очі, та ще й як,

На це він майстер і мастак,

Аби потрапити до Ради.

Згадає свій родовід,

Розділить з жебраком обід,

Й клянеться, що не буде зради.

Готовий за мандат на все.

В обіцянках – таке несе,

Щоб справити на людей чари.

Говорить правильні слова,

Ще й українською співа,

Як треба, вдягне шаровари.

Всім розповість, то не секрет,

Що «патріот»! Його портрет

На всіх біл-бордах вздовж дороги…

Та видно серед біла дня,

Що все це наглая брехня,

Тому й мовчать допоки боги.

Ми продались? Ні! Скасуй!

За патріота голосуй,

Щоб себе потім не корити.

Допоки можем – вибирай,

Рятуй Вкраїну і свій край,

Щоб далі вільно й    гідно жити.

Ярослав Кременецький

Кардинал Гузар: Виходити на вулиці після виборів – пізно. Треба обирати

Екс-глава УГКЦ, учасник ініціативної групи «Першого грудня» кардинал Любомир Гузар вважає, що громадськість повинна бути готова до виборів, аби не просто проголосувати, а зробити свій вибір. Виходити на вулиці після виборів – пізно.

Про це він заявив в ефірі «5 каналу», інформує прес-служба ініціативної групи «Першого грудня».
Відповідаючи на питання, чи повинні українці вийти на вулиці після виборів, до чого їх закликають лідери опозиції, він сказав: «Це трошки пізно, після виборів. Громадянство повинно підготовлятися до виборів».
Кардинал Гузар висловив жаль, що «є такі кандидати, за яких люди насліпо голосуватимуть».
На його думку, підготовка повинна бути проведена до виборів, аби громадськість «належно поводилася на виборах». Зокрема, Гузар запевнив, що подібна підготовка сприятиме забезпеченню вибору, а не просто голосуванню.
«Що буде після того, я не знаю. Я не беруся прогнозувати, що буде після виборів. Я лише хотів сказати, що Україна не перестане існувати після виборів, як би це не пішло, Україна залишиться. Ми вже стільки різних трагедій пережили, що якщо вибори не будуть справедливі та чесні, то і це переживемо», – зауважив кардинал Любомир Гузар.
Нагадаємо, ініціативна група «Першого грудня» закликала усіх співвітчизників взяти участь у голосуванні 28 жовтня та зробити зусилля громадянської активності – не дозволяти порушувати виборчі правила, повідомляти про кожен випадок зловживань чи можливих фальсифікацій.

ДПС України інформує

 Податкова служба запрошує громадськість удосконалити податкове законодавство

На виконання доручення Президента України Віктора Януковича ДПС України здійснює комплекс заходів для підготовки Програми лібералізації державної податкової політики на 2013-2014 рр.

У рамках заходів на єдиному веб-порталі ДПС України створено та функціонує банер «Пропозиції до Програми лібералізації державної податкової політики». Усі пропозиції, які надійдуть від представників бізнесу, громадян, представників інститутів громадянського суспільства та наукових експертів, будуть оприлюднені у цьому банері.

Бажаючі можуть надіслати свої пропозиції щодо удосконалення податкового законодавства та поліпшення роботи органів ДПС на електронну адресу taxservice@sts.gov.ua.

Дякуємо за активну громадянську позицію!

Відділ взаємодії із ЗМІ та громадськістю

ДПС у Тернопільській області

СВЯТО ПОКРОВИ ТА 70-РІЧЧЯ УПА З ПРИСМАКОМ ПОЛИНУ

Відгомін свята

Колишня медсестра УПА Лариса Сергіївна Медведчук (Тополя) у виставковій залі музею разом із краянами

Ветерани УПА і учасники свята біля музею штабу УПА «Волинь-Південь»

Маленькі патріоти причащаються на святому місці в Антонівцях

Із 70-річчям УПА вітає Михайло Головко

Екс-президент України Віктор Ющенко вітав краян із святом

Майбутнє нашої нації - у руках справжніх патріотів

Свою незмінну позицію висловив Володимир Чуба

Святкування з нагоди 70-річчя УПА відбулись у форпості визвольної боротьби, на території музейного комплексу «Штаб УПА-Південь» у селі Антонівці Шумського району. Участь у вшануваннях пам’яті воїнів УПА взяли й автори публікації. Оскільки переконані, що справжні патріоти в цей день повинні знаходитись в Антонівцях.

Славна наша історія, її сторінки містять яскраві приклади, які гідні для наслідування молодому поколінню. Саме боротьба Української Повстанської Армії за визволення рідної землі з-під ярма чужоземних поневолювачів та здобуття власної української держави являє собою одну з найславетніших сторінок вітчизняної історії. У тоталітарній державі знайшлася жменя сміливих і жертовних людей, готових переступити накинуті зверху норми поведінки, щоб захистити дорогі їм політичні, релігійні ідеали, зрештою – почуття людської гідності, в якому їм відмовляв тоталітарний режим. Повстанський рух сіяв зерна спротиву радянській системі. З цієї боротьби народжувався громадянин, який, на відміну від пересічного жителя Радянського Союзу, був не тільки свідомий своїх прав, але  готовий ці права захищати, навіть зі зброєю в руках.

Згадались слова Шарля де Голя, президента Франції,  що «якби в мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції».

У святкуванні 70 річниці УПА взяв участь кандидат у народні депутати України від Об’єднаної опозиції «Батьківщина» по одномандатному виборчому округу №164  Михайло Головко, представник ВО «Свобода». У своєму виступі перед краянами він, зокрема, зазначив, що нинішня знаменна дата є передовсім святом усіх патріотичних сил України, вшануванням пам’яті тих героїв, які поклали на вівтар Свободи своє життя.

- Ми знаходимось тут, на цьому святому місці, де воювали за волю прийдешніх поколінь наші діди і прадіди. І сьогодні наш спільний обов’язок на законодавчому рівні врешті визнати вояків УПА воюючою стороною з фашизмом і тоталітарним режимом. Це одне із завдань, яке ставлю перед собою як кандидат у депутати до Верховної Ради України, - зазначив Михайло Головко.

Опісля виступу Михайло Головко разом із однопартійцями та прихильниками «Свободи», іншими учасниками урочистостей взяв участь у покладанні квітів до могил воїнів УПА, де священнослужителі УПЦ КП відправили панахиду по загиблих повстанцях.      

Проте цього року свято мало присмак полину… По-перше, в Антонівцях зібралось не так і багато людей, хоча дата 70-річчя УПА спонукала зібратись більшому загалу. Так ні, краще в такий день провести змагання з волейболу чи футболу під патронатами партій чи то кандидатів, аби не пустити молодь почути та побачити правдиву історію України. Виховати її у дусі націоналізму та любові до рідної землі, до Батьківщини!

По-друге, влада проігнорувала цю знаменну подію, адже можна було святкування зробити урочистішим та гучнішим.

По-третє, це свято мало б поєднати представників різних політичних сил. Як свого часу писав Симон Петлюра: «Справа здобуття української держави − це справа цілої нації української, а не якоїсь кляси чи партії»! Ці постулати пропагує об’єднана опозиція ВО «Батьківщина».

По-четверте, в Антонівці приїхав екс-президент України В. Ющенко, який будучи при владі знехтував здобутками Помаранчевої революції. Він з лідера Майдану обернувся в зненавидженого тим же народом руйнівника України. Невідомо, з якими очима, Ющенко з’явився в Антонівцях, у вольниці українського народу, де витає дух незалежності, де кращі сини українського народу лежать у землі. Нагадаємо, хто забувся, що саме Ющенко закликав голосувати «проти всіх» тоді, коли треба було голосувати за Юлію Тимошенко. Цим привів до влади Віктора Януковича! Він став спільником теперішнього Президента в боротьбі проти Юлії Тимошенко та її соратників, зокрема, Юрія Луценка. Саме це намагався сказати пану Ющенку наш земляк, націоналіст в душі та у своїх діях, вельмиповажний Володимир Чуба, так недруги відключили мікрофон, щоб люди бува не почули правди в очі. Шкода, не вдалось сказати екс-президенту, що коли національно-демократичні партії створили об’єднану, опозиційну щодо нинішньої влади організацію, то: «Не встрявайте у виборчу кампанію! Не забирайте навіть 0,5% голосів від національних сил! Якщо поважаєте хоча б себе».

По-п’яте, думаємо, що сьогодні Україна вже вийшла на той рівень мислення, який вимагає від неї належно оцінювати минуле, робити самооцінку сучасного та визначитись з своїм майбутнім.

Зі святом, шановні краяни! Від Вашого виваженого вибору − залежить Ваше майбуття. Пам’ятаймо:«Воля − дорога! Іноді за неї треба заплатити власним життям.., але краще загинути вільною людиною в боротьбі, ніж жити рабом» − таким же і був зміст боротьби вояків УПА.

Слава Україні!

Героям слава!

Депутати Кременецької міської ради

С. Р. Сімчук, В. А. Ахметзянов

Депутат Кременецької районної ради

І. Б. Скакальська

Бентежним словом озивається душа

Слово про книгу

Петро Сорока «Дерево над водним потоком» - Тернопіль: Астон 2012 – 180с.

Коли понад десять років тому Петро Сорока з Тернополя почав оприлюднювати свої записи денної прози, то, напевне, не думав, що самі вони стали отим жанром, який до наготи освітив душі і більше відпустив від себе. Саме про це подумалось, коли взяв у руки «Дерево над водним потоком» - чергову книгу поетичних одкровень Петра Сороки, написаних у прозі.

Розповідь про це видання почнемо з аналізу назви. І перш за все, що з неї не завжди починається знайомство з книгою. Якщо заголовок не зацікавлює, то поліграфічне творіння байдужо відкладають убік.  Що вже вдієш, коли з літами виробилась така звичка?  Та давайте більше не будемо говорити про це, а повернемось до книги, яка зацікавила рецензента. Назва розшифровується уже на її початку. Ліричний денник «Зірки у венах» з першого розділу має епіграфом цитату з першого псалому Біблії «… І буде він, як те дерево, посаджене над водним потоком, що родить свій плід своєчасно і все, що він чинить, щастить йому.» Здається, що будь-які коментарі є зайвими, бо все і так можна зрозуміти.

Набагато важливішим слід вважати питання: чи пронизане високими почуттями письмо автора? Мені здається, що маємо підстави говорити про пронизливу відповідь на це сакраментальне питання. Мабуть, має рацію харків’янин Володимир Ужв’юк, коли в анотації до книги говорить, що «вражає правдивість і глибина передачі почуттів в описах явищ природи, подій і окремих людей». Про це ще раз подумалось, коли читав до болю пронизливі рядки, окремі з яких, напевне, варто процитувати. «Вірю, що так у засвітах, поза межами часу, можна пережити мить, яка розпросториться на мільйони літ. Нічого доброго в нашому житті без Божого благословення бути не може! У хвилини щастя враз захлинеться від вдячності і любові до Бога з такою силою, що хочеться співати хвалу та осанну».

Чесно кажучи, свідомо обриваю цитування, бо можна навести ще чимало вдалих висловів з ліричного денника. І саме вони змушують ще з більшою силою повірити у міні-розділи з підзаголовками «Хутір», «Павутинки», «Птахи у вересні», «Запахи мого дитинства».

А водночас не все є таким простим, як зможе здатися на перший погляд. Слова богославлення (хочемо того чи ні) не завжди сприймаються однозначно. Іноді трапляється так, що подібні фрази наштовхуються на відразу. Мені здається, що це – вікове почуття. І тут нічого не вдієш, А ще, думаю, можемо говорити про ментальність. Згодімося, навіть елітарні читачі в різних регіонах нашої держави неоднаково сприймають відвертості. Слава Богу, що автор розуміє це і продовжує  ненав’язливо доносити до людей свої міркування.

    Щодо останньої думки, то вона доречна і тоді, коли перед очима постає літературний денник з промовистою назвою «Сестра моя – література». Це нотатки за 2010 і 2011 роки. В багатьох моментах він повторює свої роздуми. Погано це чи добре? Давайте не будемо зумисно шукати негативи. Суть же в іншому. Мені здається, що повтори є цілком виправданими, бо свідчать про вистраждану упродовж років систему оцінень мистецьких творінь.

Уважний читач літературних нотаток може зауважити, що в них є чимало особистісних моментів. Та не варто, мабуть, метати громи й блискавки в письменника за це. І нарікати, що той у своїх мікрорецензіях не завжди дотримується вимог літературознавчої науки. Згоден, що вони існують. Але ж ніхто не має права заганяти літературознавця в якісь усталені рамки.  Адже було б цілковитим безглуздям вимагати це від нього. Якщо ми дуже прагнемо відшукати свій стиль в поета чи прозаїка і безтямно радіємо, знайшовши його, то чому не має на це права літературознавець?   Абсурд, з яким дехто хоче змиритися заради вдоволення власних амбіцій. Інша справа, що не з усіма оцінками можна погодитись. Мені, скажімо, не в усьому подобаються думки про Богдана Чепурка, Володимира Затуливітра. Але, напевне, не варто заперечувати, що це – справа особистісна.

Ще один момент. У своїх літературних денниках Петро Сорока не втримується від спокуси словом дошкулити постмодерністам. З висоти прожитих літ він, безумовно, має право на це. Але чи варто робити трагедію з сутички поколінь? Адже ще древні нерідко нарікали, що молодь не хоче рахуватися з думкою старших. Повторення пройденого? Та й не можна забувати, що колись автор був молодим і сам, можливо, того не хотячи, не рідко знаходився у ролі постмодерніста? Тож нарікання на них з боку Петра Сороки чомусь нагадують вередливе бурмотіння старигана, який безжально топчеться по своїй молодості.

Або таке. У творах Сергія Жадина, Оксани Забужко,  Юрія Андруховича, безумовно, є чимало моментів, які викликають несприйняття. Але ніхто, мабуть, не буде заперечувати того, що й вони написані блискучими майстрами слова. Інша справа, що окремі ідеї цих творів не знаходять підтримки в суспільстві (не будемо говорити про більшу чи меншу її частину, бо це не можуть визначити і найточніші соціологічні опитування). Але давайте не будемо лукавити. Час і так розставить усе на свої місця. А щодо міркувань Петра Сороки з цього приводу, то, мабуть, слід сказати про таке. Він, безумовно, має право на висловлення думки, але і сам проти того, аби з неї робили своєрідну ікону. Бо цілий світ спротивів, якби усе було однаковим.

Заслуговують на увагу і міні-новели, вміщені у цій книзі. У «Дереві над водним потоком» їх є 8 . Це – загальне число. Бо двоє з цих творів – більші за обсягом, а інші (менші) більше нагадують вдало підмічені сценки з натури. Зробити наголос на цьому варто через декілька обставин. І почнемо з великих міні-новел. Мені особисто більше до вподоби «Мій гріх» чи не тому, що почування ліричного героя автор намагається передати за допомогою виражальних засобів прямої мови. А в «Ослику отця Тимофія» її немає. І тому, як мені здається, ця міні-новела програє «Моєму гріхові». Чи не варто було б діалогами чи монологами підтвердити окремі думки?

Варто б, безумовно, сказати хоч декілька слів про маленькі новелетки. На мою приватну думку, найсильнішими з них є «Визволителі» і «Клаптик городу». Може, тому, що в них присутні окремі факти, а не зібрані воєдино спостереження? Мені здається, що саме це стало перепоною для позитивного впливу на читачів у міні-новелі «Дядя Володя». Можливо, розповідь про якусь окрему ситуацію з життя Володимира Татарського була б вартіснішою?       

А насамкінець поведу мову про розділи «Мої друзі в житті та літературі» і «Мої діаспорні друзі». Не буду детально зупинятися на цих оповідях, бо не бачу в цьому особливої потреби. Загострю увагу лише на двох моментах: по-перше, кожен твір тільки виграв би, якби мав коротку і влучну назву. По-друге, не варто, мабуть, повторювати у книзі те, що вже було у попередній. Маю на увазі оповідь про Василя Піруса.

… Перечитано ще одну книгу денникової прози Петра Сороки. Звісно, кожен сприйме її по-своєму. Може, це і є найвтішнішим і штовхає письменника на нові шукання.

Ігор Фарина,

Шумськ